1. 33. Вживання та правопис слів іншомовного походження.

"прописалися" в українській мові або прямо, або через мову - посередницю у різні часи.

Це - слова, запозичені з грецької (кипарис, комета, лиман, корабель, математика, логіка, література), латинської (форма, студент, академія, ректор, персона, комедія, дисципліна), старослов'янської (приязнь, град, прах, брань, злато, благодать), тюрських мов (халва, батіг, вежа, кавун, базар, сарай).

Багато в українській мові слів французського походження (бюро, асамблея, сюжет, пляж), англійського (клоун, лідер, аут, пікнік, джентельмен), німецького (дах, ґрунт, кокс, штраф, курорт), італійського (кортик, тенор, сопрано, галера, корсар), голандського (краби, яхта, трап, люк), іспанського (сомбреро, фієста) та інших мов.

Правопис й, і, ї

Написання й, /, ї в словах іншомовного походження підлягає фонетичному принципу української орфографії і регулюється такими правилами.

І. Буква и пишеться:

1. У загальних назвах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед літерами, що позначають приголосні звуки: динамо, директор, титан, фізика, система, цистерна, жи трикотаж (правило дев'ятки). '

2. У власних назвах:

а) у географічних назвах, що закінчуються на -ика, -ида: Америка, Африка, Арктика, Антарктида, Флорида;

б) у географічних назвах після шиплячих приголосних: Алжир, Вашингтон, Чикаго, Чилі;

в) у географічних назвах зі звукосполученням -ри: Париж, Рига, Рим, Мадрид, Великобританія, Крит;

г) в окремих словах, узвичаєних з й: Єгипет, Єрусалим, Палестина, Сизрань, Сицилія, Сирія, Братислава, Бразилія, Аргентина, Скандинавія, Тибет.

II. Буква і пишеться:

1. На початку слова як у загальних, так і у власних назвах: інститут, ідея, інтернаціональний, Індія, Іспанія, Ібрагім.

Розділ Ш

2. У середині слів після букв, що позначають приголосні звуки, перед літерами на позначення голосних та пере

д є, й: геніальний, діалектика, матеріал, фіалка, аудієнція, радіус, радій, пенсіонер.

3. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: таксі, журі, поні, пенальті, мерсі.

4. Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах перед наступним приголосним і в кінці слова: Капрі, Лісабон, Сочі, Шіллер.-

5. Після букв, що не входять до правила дев'ятки, перед наступним приголосним: бізнес, вібрація, академія, хімія, література, ніша.

НІ. Буква ї пишеться після букв, що позначають голосні звуки: мозаїка наївний, атеїст.

Правопис е, є

1. Після літер, що позначають тверді приголосні, пишеться е: декан, легенда, телефон.

2. На початку слова здебільшого пишеться е: етап, ескадрон, але в деяких словах пишеться є: Єгипет, Європа, Єва.

3. Після а, о, у в середині слів пишеться е: поет, силует, фаетон (але траєкторія).

4. Після апострофа, м'якого знака е, і, й пишеться є: п 'єдестал, портьєра, гігієна, феєрія (але: діез, деескалація).

5. В іншомовних префіксах де-, ре- завжди пишеться е: денаціоналізація, реконструкція.

Вживання апострофа

Апостроф у-словах іншомовного походження пишеться:

1. Після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ні, задньоязикові г, к, де та після р перед я, ю, є, ї: інтерв 'ю,

прем 'єра, миш 'як, Х'юстон, бар 'єр, кар 'єр.

2. Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є: ін 'єкція, ад 'ютант, суб 'єкт, кон 'юнктура. Апостроф не пишеться:

1. Якщо я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного: гравюра, пюре, бюро, кювет.

2. Перед по: курйоз, серйозний.

Вживання м'якого знака

М'який знак пишеться:

1. Після м'яких приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, J, йо: конферансьє, більярд, ательє, досьє, портьєра, медальйон.

Інформаційні документи

2. Після л перед наступним приголосним (відповідно до вимови): альбом, альбатрос, фільм.

3. Відповідно до вимови у кінці слів: магістраль, автомобіль, стиль, марганець.

Подвоєння аригомсних

загальних назвах іншомовного походження, на відміну від російської мови, приголосні не подвоюються: груші, колектив, бароко, беладона, бравісимо, клас, інтермецо, стакато, сума, фортисимо, шасі, лібрето (винятки: бонна, брутто, нетто, ванна, манна, мотто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, дурра, мірра).

2. При збігові однакових приголосних префікса й кореня, якщо в українській мові існує слово без цього префікса: ірраціональний, апперцепція, ірреальний, контрреволюція, імміграція, інновація.

2. У власних назвах і похідних від них словах подвоєння зберігається, якщо воно є в тій мові-, з якої запозичене: Марокко, Голландія, Ніцца, Руссо, Торрічеллі, Шіллер.

34. Склад лексики сучасної української мови за походженням. Успадковані та запозичені слова. Калькування. Старослов’янізми.

За походженням слова́ поділяються на власне українські та запози́чені з інших мов.

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, музей, театр), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської (баскетбол, дизайн), французької (кашне, пюре, пальто), італійської (соло, тріо, акорд) та інших. Низка найменувань предметів і понять — іменників, рідше якостей — прикметників і дій — дієслів ще здавна переходили від однієї мови до іншої. Шляхи переймання слів, природно, не обмежуються рухом від мови до мови або навіть від діалектів до діалектів. Точна характеристика їх доконечно передбачає врахування також і розшарування суспільства — тих соціальних груп, які засвоюють або можуть засвоювати лексику від відповідних же чужомовних соціальних верств населення.

Значну роль щодо шляхів переймання відіграють випадки фахового порядку. Усно через польське посередництво в українську мову, спочатку в міста і містечка, а потім і в села, проникла певна реміснича термінологія — номенклатура німецького походження.

Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне).

….За походженням слова у лексиці розділяються на успадковані з попередніх періодів розвитку мови, власне українські і запозичені з інших мов.

Серед успадкованих слів виділяють слова індоєвропейського, спільнослов'янського і спільносхіднослов'янського походження.

Слова, що прийшли в українську мову з індоєвропейського лексичного фонду, є найдавнішими.

Це назви явищ природи (вогонь, день, сонце), дій і процесів (сидіти, іти, пити), людей за їхніми родинними стосунками (батько, сестра, мати), органів тіла (око, ніс, серце), рослин (дуб, мак, береза), птахів і тварин (теля, заєць, видра), якостей і ознак (глухий, білий, темний).

Слова із спільнослов'янського лексичного фонду є в усіїх слов'янських мовах (великий, солодкий; ніготь, палець; дрімати, любити; чоловік, жінка; сковорода, чашка, ліжко).

Ці слова свого часу значно поповнили існуючі групи понять.

Слова із спільносхіднослов'янського лексичного фонду спільні для української, російської і білоруської мов (урожай, собака, відважний, сьогодні).

….Калькування — копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу, або поморфемний переклад іншомовного слова. Наприклад, «хмарочос» - нім. Wolkenkratzer, рос. представление - нім. Vorstellung (vor-перед, stellen-ставити).

Крім кальок існують ще «напівкальки», коли одна частина слова запозичена, а інша калькується. Наприклад, «жовтофіоль» (нім. Gelbeviole із нім. «gelb» і лат. «viola» — «фіалка»).

… Cтарослов'янізмами називаються слова, запозичені зі старослов'янської мови, що є найдавнішою формою слов'янського книжного мовлення, запровадженого в IX столітті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозумілими всім слов'янам переклади текстів грецьких книг. Цю мову називають іще давньоболгарською, тому що в основу її був покладений солунський діалект болгарської мови. А оскільки розроблялася вона з метою перекладу книг релігійного змісту, її ще називають церковнослов'янською, а слова, запозичені з неї, — церковнослов'янізмами або слов'янізмами. Основні відмітні ознаки старослов'янізмів, за довідником сучасної української мови, такі:

1. Фонетичні ознаки:

а) Неповноголосні звукосполучення ра, ла, ре на місці українських оро, оло, еле: град, глава, злато, древо.

б) Звукосполучення ра- на початку слова на місці українського ро-: раб.

в) Звукосполучення жд на місці українського ж: вождь, нужда.

г) Літера щ замість української ч: священик, плащ.

ґ) Літери є, ю на початку слів замість українських о, у. єдиний, юний, юродивий, юдоль.

2. Словотворчі ознаки:

а) Суфікси іменників -знь, -тель, -ство, -иня (в абстрактних іменниках), -тва, -тай: приязнь, учитель, братство, святиня, молитва, глашатай.

б) Суфікси -ащ, -ущ, -м (ий) дієприкметникового походження: трудящий, грядущий, відомий, неопалимий.

в) Префікси воз-, пре-, пред-, со-: воскреснути, возвістити, премудрий, предтеча, согрішити.

г) Компоненти складних слів благо-, бого-, добро-, зло-, град-: благодать, богослов, добродушний, злочин.

3. На старослов'янське походження слова може вказувати його церковно-релігійна семантика: святий, пророк, суєта, творець, гріх, господь.

35. Інтернаціоналізми. Екзотизми. Варваризми.

Екзотизмами, або етнографізма-ми, називають слова, що передають характерні назви реалій із життя інших народів і не мають точних відповідників у мові, до якої вони потрапляють. Наприклад: аул, мечеть, сакля, курултай, дехканин, духан, полісмен, кюре, леді, лорд тощо. У творах художньої словесності екзотизми використовуються насамперед з метою створити незвичайну, екзотичну атмосферу, яка посилює емоційне враження, а також для передавання етнографічних особливостей тієї місцевості, про яку роз­повідається. Ось як, наприклад, використовує екзотизми Л. Костенко: «Танцюй, танцюй, дитино! Життя — страшна корида, // На сотню Мінотаврів — один тореадор»; Екзотизми (або етнографізми) (від гр. exotikos — чужий, іноземний) слова або вислови, запозичені з маловідомої, найчастіше неєвропейської мови, що вживаються як стилістичний засіб для створення особливого колориту. Наприклад, аул, мечеть, сакля, курултай, дехканин, духан, полісмен, кюре, леді, лорд, паранджа, аул, фазенда тощо.

Екзотизми поділяються на загальномовні і оказіональні.

Загальномовні екзотизми

Назви установ: меджліс (татарський парламент), хурал (монгольський парламент), дума, сабор.

Назви професій: тореадор, рикша, джигіт, поліцейський.

Назви грошових одиниць: куна, долар, юань, єна.

Населені пункти і будівлі: аул (село в середній Азії), кишлак (село на Кавказі), іглу (ескімоський будинок з льоду), чайхана.

Одяг: кімоно, сарафан, мокасини, тюрбан.

Їжа, напої: сусі, ракія, чевапи (кебаб), різото, лазанья, тортилья.

Явища культури: байрам, сиртакі (грецький танець), харакірі.

Звертання до людей: мадам, містер, -сан (японський суфікс), лорд.

Побутові речі: абажур, бра.

Імена: Рудольф, Клотильда, Мухамед, Фатима.

Оказіональні екзотизми не належать до лексичного складу укр. мови, а вибираються і вмонтовуються автором в текст, залежно від його конкретних потреб:

сюннет – мусульманський обряд обрізання хлопчиків;

диван - дорадчий орган чи урядові установи в

адміністративних та судових справах;

теллям (глашатай).

….Варвари́зм — іншомовне або створене за іншомовним зразком слово чи зворот, що зберігають структурні ознаки чужих мов, по-різному пристосовуючись до фонетики, морфології мови-реципієнта.

Залежно від того, якого походження слово (зворот), розрізняють латинізми (з латинської), галліцизми (з французької), германізми (з німецької), грецизми (з грецької), полонізми (з польської) та ін.

Варваризми уживаються переважно в описах життя і побуту інших народів для відтворення місцевого колориту, назв чужих реалій, звичаїв, запозичених понять (мадам, шериф, консьєрж, імпічмент, салам, харакірі). Використовуються також при передачі мовлення персонажа-іноземця. Часто служать засобом створення комічного ефекту, висміювання зловживань іншомовними словами (див. Мака­ронічна мова).

Іноді варваризмами називають лише ті слова, що трапляються у писемному мовленні в чужомовній графічній передачі (veto, dixi, homo sapiens, idée fixe, John Bull, niech zyje). Уживаються також як заголовки літературних творів («Boa constrictor» Івана Франка, «Contra spem spero!» Лесі Українки, «Persona grata» Mихайла Коцюбинського, «Valse mélancolique» Ольги Кобилянської) і як вкраплення в їхні тексти.