30. Лексичний аспект української мови: пароніми

Пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні.

їх можна легко сплутати. Наприклад, небагатьма звуками різняться пароніми адресат «той, кому посилається» і адресант «той, хто посилає»; мимохіть «нехотячи» і мимохідь «проходячи мимо»; виє (від вити) і віє (від віяти); знегоди «злигодні» і незгоди «відсутність згоди» тощо.

За звуковим складом пароніми бувають:

однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земельна площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріплений за допомогою мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «закріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вражаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «ненормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сердечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бідолашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-небудь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добуток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пишний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «задовольняти потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слизняк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плоский — плаский, барабанити — тарабанити, линути — ринути, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;

антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, експорт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто; семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;

семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають приватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.

31. Терміни та професіоналізми.

1. Терміни – це цілком офіційні, прийняті й узаконені в певній галузі науки чи техніки

позначення, назви понять, наприклад: муз. дієз, діатоніка, валторна, глісандо, нюансування, колоратура,

рапсодія, мейстерзингер, нотоносець, музикознавство, камерна музика, локрійський лад, мелодичний

мажор, паралельні тональності, струнні інструменти і т.ін. Специфіка термінів зумовлена

сферою функціювання термінологічних одиниць, а саме тим, що терміни є номінативними

одиницями мови науки й техніки, а не одиницями природної мови загалом. Саме в науковій сфері

мови терміни виконують свої основні функції: номінативну – назви класу спеціальних об’єктів чи

їх ознак; сигніфікативну – позначення загального поняття, яке належить до системи спеціальних

понять цієї галузі знання; комунікативну – передавання в часі і просторі спеціального знання та ін.

[6, с. 38–39].

Основними ознаками, які можна використати у процесі виділення термінів у складі

спеціальної лексики, є такі: 1) специфічність використання (кожний термін належить до спеціальної

галузі знань); 2) функція називання поняття; 3) дефінійованість (наявність наукової дефініції);

4) точність значення (яка встановлюється дефініцією); 5) контекстуальна стійкість (значення

терміна є зрозумілим без контексту і мало залежить від контексту); 6) стилістична нейтральність;

7) езотеричність (точне значення терміна відоме тільки спеціалістам); 8) конвенційність

(цілеспрямований характер появи); 9) номінативний характер (термін – це зазвичай іменник або

словосполучення на основі іменника); 10) відтворюваність у мовленні (яка є важливою для

словосполучень) [7, с. 85, 86].

В останні десятиріччя в термінознавстві утвердились такі позначення основних підкласів

термінів: прототерміни, передтерміни, терміноїди, псевдотерміни. Цю класифікацію термінів

запропоновано у працях А. Д. Хаютіна [8], В. М. Лейчика [6], С. В. Гриньова [9].

2. Професіоналізми – це напівофіційні слова чи словосполуки, які частіше поширені в

розмовному мовленні серед людей певної професії, спеціальності, але, по суті, не є строгими

науковими позначеннями понять. Наприклад, муз. акустика (у значенні: 1) звуковідтворювальна

апаратура; 2) музика, яка виконується без використання електронних інструментів); муз. апарат

(у значенні: 1) комплекс звуковідтворювальної апаратури; 2) магнітофон або плеєр); муз. пилесмок

(у значенні: гармонь, баян, акордеон) та ін.

Проблему співвідношення термінів і професіоналізмів у складі спеціальної лексики дискутують

в мовознавстві упродовж тривалого часу, й однозначного вирішення цього питання немає й досі.

Слід зазначити, що на проблему співвідношення термінології та професійної лексики існують,

принаймні, три погляди. Перший з них ототожнює ці два поняття (М. М. Шанський, О. С. Ахманова).

Другий – розмежовує професійну лексику й термінологію деякою історико-тематичною рисою

(М. Д. Степанова, І. І. Чернишова, В. М. Портянникова, Ф. Клуге, В. М. Жирмунський, О. М. Трубачов).

Третій погляд, констатуючи наявність значної спільної частини цих лексичних шарів, може

пояснити й існування частин, які не збігаються (О. В. Калінін, В. М. Прохорова, Н. І. Фоміна,

В. М. Серг’єв, Н. М. Медведєва, С. Д. Шелов). Ми приєднуємося до останньої з них і виділяємо такі

особливості, які допомагають відрізнити професіоналізми від термінів:

1) професіоналізми належать до ненормативної спеціальної лексики на відміну від термінів,

які є нормативною частиною спеціальної лексики наукової мови;

2) професіоналізми рідко подають у загальних та спеціальних словниках й існують переважно

у сфері функціонування, на відміну від термінів, які фіксуються словниками і функціонують

одночасно у двох сферах (фіксації та функціонування);

3) домінантною сферою функціювання термінів є письмове мовлення, а професіоналізми

використовують переважно в усному, розмовному мовленні [10, с. 20];

4) професіоналізми мають дещо ширшу сферу спеціальної діяльності; терміни ж можуть бути

відомі навіть людям, не пов’язаним із окресленою професійною сферою;

5) професіоналізми виникають в умовах професійного спілкування як вторинні форми

вираження і функціюють найчастіше як професійно-розмовні дублети офіційних термінів [10, с. 20, 21].

6) у професіоналізмах певної галузі системні зв’язки виражено меншою мірою, ніж у термінах

[11, с. 18];

7) професіоналізми характеризуються прагненням до виразності, образності, експресії, на

відміну від термінів, які позбавлені конотації [10, с. 21];

8) у професіоналізмах спостерігається менша, порівняно з термінами, спеціалізація

словотвірних засобів;

9) у сфері професіоналізмів помітна тенденція до скорочення спеціальних виразів, які

застосовують в професійному мовленні дуже часто; наприклад, у мовленні музикантів

зустрічаються такі скорочення: клавішник (музикант, який грає на клавішному інструменті),

ударник (музикант, який грає на ударному інструменті) і т.ін.

10) професіоналізми належать до периферії відповідної термінологічної системи, тимчасом як

терміни належать до її центру.

Додамо, що професійна лексика досить численна й неоднорідна. Обсяг і різноманітність

професійної ненормативної лексики зумовлено особливостями формування та функціювання

відповідної терміносистеми.

32. Жаргонізми, арготизми, діалектна лексика.

Жаргонізмами (франц. jargon, від галло-романського gargone — базікання) називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності і т. д. До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отримати або створити враження), злиняти (щезнути) і т. д.; для жаргону п'яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) і т. п.

Арготизмами (від франц. argot — жаргон) називаються слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства. За своїми ознаками мова арго зближується з жаргоном, але якщо останній, у принципі, відкритий для загального розуміння, то мова арго — це мова утаємничена, зрозуміла лише для посвячених, мова, що має спеціальний розрахунок на приховування свого змісту. До арго з давніх часів вдавалися такі соціальні групи, як ремісники, мандрівні крамарі, лірники, жебраки і т. д. У лірників, наприклад, існували такі арготизми, як: курга-нити — грати, курляти — варити, клево — добре, мікрий — малий, ботень — борщ.

Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові. Відповідно до територій поширення вчені виділяють західні говірки, північні, а також південно-східні. Найпоширенішими і найбільш вивченими є діалектизми Західної України. Далі – поліські говори. А от південні і східні майже не вивчені, адже довгий час дослідники вважали, що як такого південно-східного діалекту не існує. Однак вже з’явились поодинокі праці, які заперечили цю думку. Для вивчення діалектизмів використовують спеціальні діалектні словники, які укладаються вченими, що мешкають у тих місцевостях.

Західні говірки: вуйко (дядько), ґазда (господар), ватра (вогонь), файний (гарний), леґінь (юнак), ногавиці (штани), біти (чоботи).

Північні говірки: випуст (вигон), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), сохар (дерев’яні вила), веселики (журавлі), ясниця (райдуга).

Південно-східні говірки: банити (мити), пакіл (кілок), квасець (щавель), вагани (ночви), пшінка (кукурудза).

В основу української літературної мови ліг полтавський діалект, завдяки творчості Івана Котляревського, саме тому більшість його слів стали літературними.

Діалектна лексика буває дуже важкою для розуміння, особливо діалектизми з географічно віддалених регіонів. Прикладом яскравого використання діалектної лексики є творчість письменників і поетів ХІХ століття, що народилися в Західній Україні. До їх творів укладачі найчастіше додають словники вжитих діалектних слів. Хоча інколи доводиться самотужки знаходити значення того чи іншого слова. Наприклад, самій довелося створити словничок до діалектизмів Василя Стефаника, шукаючи значення слів із десяти окремих словників.