16. Спрощення приголосних звуків. Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:

- ждн – жн (тиждень – тижневий);

- здн – зн (проїздити – проїзний);

- стн – сн (честь – чесний);

- стл – сл (стелити – слати)

- слн – сн (ремесло – ремісник)

- стц – сц (містити) – місце);

- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);

- рдц – рц (серденько – серце);

- сткл – скл (скло від стъкло);

- рнч – нч (горно – гончар;

- скн – сн (тріск – тріснути);

- зкн – зн (бризкати – бризнути).

Увага: на письмі спрощення спрацьовує лише для української лексики.

Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ясний і похідних від них.

Увага: в словах іншомовного походження і у винятках спрощення приголосних відбувається лише у вимові, тобто спрощення треба показати лише у фонетичній транскрипції. Наприклад: зап’ястний – [запйáсниǐ]; студентський [студéнс'киǐ]. Цей факт слід враховувати при розв’язанні завдань на кількість звуків і букв, а також на голосні/глухі приголосні.

17. Злиття приголосних в українській мові

Два приголосних звука зливаються в один:

злиття звуків

приклади

г, з, ж:

+ ськ(ий) ® зьк(ий)

+ ств(о) ® зтв(о) Кавказ- кавказський,

Запоріжжя- запорізький,

боягуз- боягузтво

к, ц, ч:

+ ськ(ий) ® цьк(ий)

+ ств(о) ® цтв(о) Вінниця- вінницький,

козак- козацтво,

молодець- молодецтво

х. с, ш:

+ ськ(ий) ® ськ(ий)

+ ств(о) ® ств(о) Черкаси- черкаський,

чех- чеський,

птах- птаство

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ(ий), утворені від слів іншомовного походження: чикагський, цюріхський, бакський, казахський, тюркський.

20. Передача російських прізвищ українською мовою

Передаємо їх якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, однак, українського правопису.

І. Російське е передається через українське е:

а) після приголосних: Вознесенський, Лермонтов, Озеров, Федін;

б) у ненаголошеному суфіксі -ев після шиплячих ж, ч, ш, щ, а також ц і р: Бестужев, Тютчев, Малишев, Федорищев, Брянцев, Губарев.

ІІ. Російське е передається через є в таких випадках:

а) на початку слова: Євдокимов, Єгоров, Єсенін;

б) у середині слова після голосних і при роздільній вимові після приголосних: Воєводін, Грибоєдов, Аляб’єв, Власьєв;

в) після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв: Голубєв, Тимірязєв; Алексєєв, Гордєєв, Федосєєв, але Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв;

г) якщо російському е кореня відповідає в аналогічних українських і (тобто на місці колишнього h): Вєтров (вітер), Лєсков (ліс), Пєшков (пішки), Рєпін (ріпа), Смєхов (сміх).

ІІІ. Російське ё передається:

а) сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після губних б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення йо: Йолкін, Йонін; Бугайов, Воробйов, Соловйов;

б) через ьо в середині слів після приголосних, коли позначає сполучення м’якого приголосного з о: Верьовкін, Новосьолов, Сьомін, Тьоркін, Хмельов. Але в прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ін.;

в) через о під наголосом після ч, щ: Горбачов, Лихачов, Хрущов, Щоткін.

ІV. Російське э завжди передається через е: Елконін, Ельяшев, Епов, Естрін. V. Російське и передається:

а) літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Іванов, Ісаєв, Багіров; Гусін, Копнін, Мухін, Пушкін, Шаляпін (тобто в суфіксі -ін);

б) літерою ї після голосних та при роздільній вимові після приголосних: Абаїмов, Воїнов, Таїров, Гур’їн, Ільїн;

в) літерою и:

1) після ж, ч, ш, щ та ц перед приголосними: Кожин, Чижов, Шишкін, Щиглов, Цецилін;

2) у прізвищах, утворених від власних імен, спільних для української та російської мов: Архипов, Денисов, Кирилов, Михайлов, Никифоров, Тимофєєв. Але Нікітін, Ніколаєв, Філіпов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських;

3) у прізвищах, утворених від основ, спільних для української та російської мов: Виноградов (виноград), Кисельов (кисіль), Малинін (малина), Пивоваров (пиво), Писарєв (писати), Тихомиров (тихо і мир);

4) у суфіксах -ик, -ич, -ович, -євич, -иц, -ищ: Бєликов, Голиков; Гнідич, Григорович, Продаєвич; Голицин, Сосницин; Радищев, Татищев;

5) у префіксі -при: Привалов, Прилуков, Пришвін;

6) у російських прізвищах, що закінчуються на -их (-ых): Больших, Волноватих, Косих.

VІ. Російське ы передається через и: Крилов, Латишев, Чаплигін.

VІІ. Російські суфікси -ск(ий), -цк(ий) передаються через -ськ(ий), -цьк(ий): Бабаєвський, Маяковський, П’ятницький. З м’яким знаком пишуться по-українському також прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Крамськой, Луговськой, Шаховськой, Руцькой.

Суфіксові -жский відповідає в нашій мові -зький: Всеволожский — Всеволозький, Черторижский — Черторизький.

VІІІ. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: -ый через -ий; -ий після твердого приголосного — через — ий, після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я: Бєлий, Крайній; Бєла, Крайня.

ІХ. Апостроф пишеться після губних, задньоязикового к та після р перед я, ю, є, ї: Артем’єв, Зав’ялов, Лук’янов, Пом’яловський. Коли ж я, ю, є означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, е, то апостроф перед ними не ставиться: Бяков, Пясецький, Пєтухов, Рюмін.

Х. М’який знак у російських прізвищах пишеться після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед йотованими я, ю, є, ї: Аркадьєв, Ананьїн, Дьяконов, Лаврентьєв, Мартьянов, Третьяков, Шереметьєв;

б) перед приголосними: Вольнов, Кольцов, Коньков, Кузьмін. Коли я, ю, є означають сполучення м’якого приголосного з а, у, е, то перед ними м’який знак не ставиться: Дягилєв, Дюков, Зюганов, Тяпкін, Тюрін.

21. Творення і правопис імен, по батькові.

опису: Заєць, Швець, Короленко, Коваль.

Стосовно правопису прізвищ, що прийшли з інших мов, то загальна закономірність така: прізвища не перекладаються, їхня вимова передається українською графікою. При записі прізвищ українською мовою виділяємо такі основні правила:

Російська літера е у прізвищах передається;

1. Літерою е після приголосних: Лермонтов, Александров, Державін.

2. Літерою є:

а) на початку слів: Єгоров, Єршов, Євдокимов;

б) у середині слів після голосного, м'якого знака й апострофа: Благоєв, Ісаєнко, Аляб'єв;

в) після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв. -єєв: Матвєєв, Ломтєв, Тимірязєв;,

г) якщо в російському корені е відповідає в аналогічних українських словах і: Пєшков (бо пішки), Бєлінський (бо білий).

Російська літера е передається:

1. Звукосполученням йо;

а) на початку слова: Йолкін, Йоханоб;

б) у середині слова після голосного: Окайомов, Бугайов;

в) після б, п, в, м, ф: Соловйов, Воробйов, Муравйов;

2. Сполученням ьо після приголосних, коли е позначає сполучення м'якого приголосного з о: Ковальов, Пельонкін, Новосьолов.

3. Літерою о під наголосом після ч, ш, щ. Грачов, Пугачов, Лихачов, Хрущов, Щипачов.

Російська літера и передається:

1. Літерою і:

а) на початку слова: Ісаєв. Іванов;

б) після приголосного (крім шиплячих та ц): Мічурін, Зволінськи;

в) в кінці невідмінюваних прізвищ: Росіні, Борутті.

2. Літерою ї:

а) після голосного: Воїнов, Гзоїм;

б) після м'якого знака й апострофа; Ільїн, Гур’їн.

3. Літерою и:

а) після ж, ч, ш, щ, ч перед приголосним: Чичиков, Щиглов, Шишкін, Гущин.

б) у префіксі при-: Привалов, Пришвін;

в) у суфіксах -ч, -ик, -иц, -ищ: Рудич, Радищев, Фучик, Новиков;

г) у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та інших слов'янських мов: Денисенко (Денис), Тихомиров (тихий, мир), Пивоваров (пиво варити). Але: Ніколаєв, Нікітін, Філімонов.

Російська літера ы у прізвищах передається

1. Літерою и: Циганков, Крутих, Чернишов.

Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються: ьій – ий, ий – ій, ий – ий, ая – а, яя – я: Бєла, Крайня, Крайній, Залеський, Бєлий.

Закінчення -ой передається через -ой: Полевой, Толстой, Донськой.

У прізвищах м 'який знак пишеться:

1) у суфіксах -ськ, -зьк, -цьк: Збанацький, Бронський,

2) після д, т, з, с, ц, л, н у кінці слова: Лось, заєць, Соболь (але у неслов'янських прізвищах ь не пишеться: Моріц, Ліфшиц);

3) перед я, о, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Ільюшин;

4) перед приголосними: Вольнов, Дідьков, Коньков,

Апостроф у прізвищах пишеться після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, щ, р перед я, ю, є, ї: Аляб 'єв, Водоп 'янов, Григор 'єв, Рулс 'є, Монтеск 'є, Лук 'янов.

Перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

22. Відмінювання прізвищ та географічних назв

Українські та слов'янські прізвища, що мають закінчення іменників І відміни, відмінюються як іменники І відміни. Особливістю відмінювання прізвищ цієї групи є те, що приголосні основи г, к, х у давальному та місцевому відмінках змінюються на з, ц, с:

Н.в. Зозуля, Кривега; Р.в. Зозулі, Кривеги; Д.в. Зозулі, Кривезі; З.в. Зозулю, Кривегу; О.в. Зозулею, Кривегою; М.в. Зозулі, Кривезі.

Прізвища із закінченнями ІІ відміни відмінюються як іменники ІІ відміни: Н.в. Гнатюк; Р.в. Гнатюка; Д.в. Гнатюку (-ові), З.в. Гнатюка; О.в. Гнатюком; М.в. Гнатюку (-ові).

Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій (чоловічого роду) -а, -я (жіночого роду) відмінюються як відповідні прикметники твердої чи м'якої групи:

Н.в. Білий, Біла; Р.в. Білого, Білої; Д.в. Білому, Білій; З.в. Білого, Білу; О.в. Білим, Білою; М.в. Білому, Білій.

Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев, -єв, -ів, -їв, -ин, -їн відмінюються за таким зразком:

Н.в. Павлов, Ковалів, Гаршин; Р.в. Павлова, Коваліва, Гаршина; Д.в. Павлову, Коваліву, Гаршину (-ові); З.в. Павлова, Коваліва, Гаршина; О.в. Павловим, Ковалівим, Гаршиним; М.в. Павлову, Коваліву, Гаршину (-і).

Жіночі прізвища на приголосний та -о в українській мові не змінюються:

Н.в. Олена Люткевич, Надія Бойко; Р.в. Олени Люткевич, Надії Бойко; Д.в. Олені Люткевич, Надії Бойко; З.в. Олену Люткевич, Надію Бойко; О.в. Оленою Люткевич, Надією Бойко; М.в. Олені Люткевич, Надії Бойко.

Чоловічі та жіночі прізвища на -их, -ово, -аго не змінюються:

Н.в. Ольга Крутих, Богдан Живаго; Р.в. Ольги Крутих, Богдана Живаго; Д.в. Ользі Крутих, Богдану (-ові) Живаго; З.в. Ольгу Крутих, Богдана Живаго; О.в. Ольгою Крутих, Богданом Живаго; М.в. Ользі Крутих, Богданові Живаго.

Чоловічі й жіночі прізвища іншомовного походження на: -а, -е, -є, -і, -ї, -о, -у, -ю не змінюються: Гейне, Гете, Россіні, Гюго, Данте, Шеллі.

Складні чоловічі прізвища іменникового походження відмінюються в обох частинах: Н.в. Григорій Квітка-Основ'яненко, Р.в. Григорія Квітки-Основ'яненка, Д.в. Григорію (-єві) Квітці-Основ'яненкові (-у), З.в. Григорія Квітку-Основ'яненка, О.в. Григорієм Квіткою-Основ'яненком, М.в. Григорію (-єві) Квітці-Основ'яненкові (-у).

Чоловічі прізвища типу Микола Клименко-Жуков відмінюються в обох частинах:

Н.в. Микола Клименко-Жуков, Р.в. Миколи Клименка-Жукова, Д.в. Миколі Клименку-Жукову, З.в. Миколу Клименка-Жукова, О.в. Миколою Клименком-Жуковим, М.в. Миколі Клименку-Жукову.

Складні прізвища відмінюються у другій частині, коли перша сприймається як прикладка (у короткій формі): Н.в. Георгій Бонч-Бруєвич, Р.в. Георгія Бонч-Бруєвича, Д.в. Георгієві Бонч-Бруєвичу, З.в. Георгія Бонч-Бруєвича, О.в. Георгієм Бонч-Бруєвичем, М.в. Георгієві Бонч-Бруєвичу.

Складні жіночі прізвища відмінюються або не відмінюються залежно від їх особливостей:

Н.в. Оксана Квітка-Основ'яненко Ірина Клименко-Жукова Світлана Іваненко-Сидорчук

Р.в. Оксани Квітки-Основ'яненко Ірини Клименко-Жукової Світлани Іваненко-Сидорчук

Д.в. Оксані Квітці-Основ'яненко Ірині Клименко-Жуковій Світлані Іваненко-Сидорчук

З.в. Оксану Квітку-Основ'яненко Ірину Клименко-Жукову Світлану Іваненко-Сидорчук

О.в. Оксаною Квіткою-Основ'яненко Іриною Клименко-Жуковою Світланою Іваненко-Сидорчук

М.в. Оксані Квітці-Основ'яненко Ірини Клименко-Жуковій Світлані Іваненко-Сидорчук

1. Географічні назви з іменниковими закінченнями — як українські, так і иншомовні — переважно відмінюємо як звичайні іменники І, II та III відмін:

І відміна: А́фрика — А́фрики, в А́фриці; Во́лга — Во́лги, на Во́лзі; Ло́хвиця — Ло́хвиці, Ло́хвицею, у Ло́хвиці; Махачкала́ — Махачкали́, у Махачкалі́; О́львія — О́львії, О́львією, в О́львії; Пра́га — Пра́ги, у Пра́зі; Шепеті́вка — Шепеті́вки, у Шепеті́вці;

II відміна: Буг — Бу́гу, на Бу́зі; Владивосто́к — Владивосто́ка, у Владивосто́ці (у Владивосто́ку); Га́йсин — Га́йсина, Га́йсином, у Га́йсині; Ду́бно — Ду́бна, Ду́бном, у Ду́бні; Е́динбург — Е́динбурга, в Е́динбурзі (в Е́динбургу); Ки́їв — Ки́єва, у Ки́єві; Лихосла́вль — Лихосла́вля, Лихосла́влем, у Лихосла́влі; Луга́нськ — Луга́нська, Луга́нськом, у Луга́нську; Львів — Льво́ва, Льво́вом, у Льво́ві; Орел — Орла́, Орло́м, в Орлі́; Псков — Пско́ва, Пско́вом, у Пско́ві; Пу́шкін — Пу́шкіна, Пу́шкіном, у Пу́шкіні; Терно́піль — Терно́поля, Терно́полем, у Терно́полі; Токма́к — Токмака́, у Токмаці́ (у Токмаку́); У́жгород — У́жгорода, У́жгородом, в У́жгороді;

IIІ відміна: Брета́нь — Брета́ні, Брета́нню, у Брета́ні; Керч — Ке́рчі, Ке́рчю, у Ке́рчі; Об — О́бі, О́бю, на О́бі; Свір — Сві́рі, Сві́р’ю, на Сві́рі; Си́зрань — Си́зрані, Си́зранню, у Си́зрані.

2. Географічні назви, вживані у формі множини, відмінюємо як відповідні загальні іменники: Березники́ — Березникі́в, Березника́м; Єсентуки́ — Єсентукі́в, Єсентука́м; Жигулі́ — Жигулі́в, Жигуля́м; Карпа́ти — Карпа́т, Карпа́там; Лубни́ — Лубе́н, Лубна́м; Ромни́ — Роме́н, Ромна́м; Сало́ніки — Сало́нік, Сало́нікам; Філіппі́ни — Філіппі́н, Філіппі́нам; Чернівці́ — Чернівці́в (Черніве́ць), Чернівця́м, у Чернівця́х.

3. Географічні назви з прикметниковими закінченнями відмінюємо як звичайні прикметники: Борове́ — Борово́го, Борово́му; Лозова́ — Лозово́ї, Лозові́й; Рі́вне — Рі́вного, Рі́вному; Хмельни́цький — Хмельни́цького, Хмельни́цькому.

Примітка. Від відприкметникових українських назв населених пунктів з кінцевим -е типу Cва́тове, Сине́льникове, Гарку́шине, Рі́вне, що відмінюються за зразком прикметників у формі середнього роду, слід відрізняти подібні за оформленням назви з кінцевим -о (нечасті в українській мові, але поширені в инших слов’янських мовах) типу Бородіно́, Ко́сово, Сара́єво, Шереме́тьєво, Гне́зно, Молоде́чно (див. § 120, п. 86), що відмінюються як іменники середнього роду II відміни (див. у п. 1 Ду́бно).

4. Географічні назви, що складаються з прикметника та іменника або, навпаки, іменника та прикметника, відмінюємо в обох частинах;

а) Го́ла При́стань — Го́лої При́стані, Го́лою При́станню; Криви́й Ріг — Криво́го Ро́гу; Вели́кі Лу́ки — Вели́ких Лук; Мінера́льні Во́ди — Мінера́льних Вод;

б) Кам’яне́ць-Поді́льський — Кам’янця́-Поді́льського, Кам’янце́ві-Поді́льському; Но́вгород-Сі́верський — Но́вгорода-Сі́верського, Но́вгородові(-у)-Сі́верському; Ра́ва-Ру́ська — Ра́ви-Ру́ської, Ра́ві-Ру́ській.

Примітка. У назві Асканія-Но́ва другий компонент відмінюємо як іменник: Аска́нія-Но́ва — Аска́нії-Но́ви, Аска́нії-Но́ві.

5. Географічні назви, що складаються з двох іменників, відмінюємо лише в другій частині: Ба́ден-Ба́ден — Ба́ден-Ба́дена, у Ба́ден-Ба́дені; Орє́хово-Зу́єво — Орє́хово-Зу́єва, в Орє́хово-Зу́єві; Іва́но-Франкі́вськ — Іва́но-Франкі́вська, в Іва́но-Франкі́вську, але Ко́нча-За́спа — Ко́нчі-За́спи, у Ко́нчі-За́спі; Пу́ща-Води́ця — Пу́щі-Води́ці, у Пу́щі-Води́ці.

6. Географічні назви, що складаються з двох іменників та прийменника між ними, відмінюємо в першій частині: Росто́в-на-Дону́ — Росто́ва-на-Дону́, у Росто́ві-на-Дону́; Яр-під-За́йчиком — Я́ру-під-За́йчиком, у Яру́-під-За́йчиком.

7. Не відмінюємо иншомовні географічні назви, що закінчуються голосним

24. Поняття про лексикологію. Групування слів української мови.

Лексикологія – (від гр.lexikos – словниковий, logos - вчення) - розділ мовознавства, в якому вивчається словниковий склад мови, тобто лексика.

Словниковий склад, чи лексику, мови становлять усі слова, що є в тій чи іншій мові. Лексика української літературної мови дуже багата. Так, найбільший із словників української мови – одинадцятитомний „Словник української мови” – містить понад 134 тисячі слів, але й він не охоплює всього багатства української літературної мови.

Словниковий склад характеризується великою рухомістю, він перебуває в стані майже безперервних змін, відбиваючи ті зміни, що відбуваються в навколишньому світі. Лексикологія пов’язана з іншими розділами мовознавчої науки, зокрема з етимологією (вивчає походження слів), семасіологією (вивчає смисловий бік, значення лексичних одиниць), морфологією (вивчає форми слова, граматичні категорії, лексико-граматичні класи слів). Усі вони пов’язані між собою об’єктом вивчення – словом як мовною одиницею.

Слово (лексема) – одиниця мови, що служить для найменування предметів, дій і процесів, властивостей.

1.За значенням Однозначні,Багатозначні,Подібні (синоніми),Протилежні (антоніми)

Книга, суфікс ;Земля, двірник ;Думати – міркувати ; високий – низький

2.За звучанням та написанням Близькозвучні (пароніми) ,Однойменні (омоніми)

Плюш – плющ Коса, клич, сон це – сонце

3.За приналежністю до стилю мови Терміни,Ділові штампи,Образно-художні,Побутові ,

Банк, кредит, балансВзяти за основу, у зв’язку з;Хмарки-лебеді;Миска, двері

4.За емоційним забарвленням Нейтральні, Емоційні

Ранок Величний, чудовий

5.За активністю вжитку Активного вжитку,Пасивного вжитку

Палець Перст

6.За походженням Незапозичені (власнеукраїнські) Запозичені (іншомовні)

Керівник, відрізати Менеджер, ампутувати

24. Формування лексики української мови.

Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто» (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов'янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Слова розташовані в алфавітному порядку, що нагадує послідовність літер грецького алфавіту, й перекладаються відповідниками-синонімами тодішньої української літературної мови: агнєцъ, баранокъ; брань, война.

Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє» славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов'янсько-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників.

Реєстр «Лексикона» включає близько 7000 слів і складається із двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковно-слов'янських слів, які перекладаються синонімами тогочасної живої української мови (Иго: ярмо; питомєцъ: вихованець; стражду: терплю). Інколи реєстрове слово має ще й тлумачення. Друга частина нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу. У цій частині подано й пояснено 2002 слова.

Протягом ІІ половини XVII та у XVIII ст. в Україні з'являються нові словники, в яких «проста мова» вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою «словянською».

Цікавими були рукописні словники Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського (XVII ст.) — «Лексіконъ латинский» і «Лексікон славяно-латинскій».

Не усі знають, що до різних видань «Енеїди» Котляревського вводились додатки зібрання «малороссійскихъ словъ». У цих словниках пояснювалось шляхом наведення російських відповідників близько 1000 українських слів.

У другій половині ХІХ ст. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу «Словарь малороссійскаго наречія» О.Афанасьєва-Чужбинського (1855), «Словарь малороссійскихъ идіомовъ» М.Закревського (1861), «Словниця української мови» Ф.Піскунова (1873).

Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою чотиритомний «Словарь російсько-український» (1893—1898). Реєстр російських слів сягав 40 тисяч, але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики.

Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907—1909). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть збирались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу «Киевская старина». За своєю суттю — це перекладний українсько-російський словник. Б.Грінченко зумів довести реєстр словника до 70 тисяч слів.

Лексика української мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України.

Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад".

Розділ мовознавства, що вивчає лексику, називається лексикологією. Лексикологія вивчає лексику сучасної мови в цілому, як систему, а також основні типи лексичних значень слів, їхні структурно-семантичні розряди, групує слова за їхнім походженням і за стилістичним вживанням.

Таку лексикологію ще називають описовою, на відміну від історичної лексикології, яка вивчає формування і розвиток лексичного складу мови протягом певного історичного періоду. Існують також інші галузі науки про слово, що в

25. Багатозначні слова. Види переносного значення слів: метафора,

метонімія, синекдоха.

Багатозначним (полісемантичним) називається слово, яке у різних контекстах має різні лексичні значення.

1. Метафора

Метафора(від гр. metaphora— переміщення, віддалення, перенесення) — вид тропів, побудованих на основі вживання слів та виразів у переносному значенні.

лисиця (хитра людина);

б) на перенесенні назв неістот на назви неістот — світло волі, на перенесенні назв істот на неістот— хмуриться хмара;

г) на перенесенні ознак речей неживих до істот — камінне серце, квітуча молодь.

2. Метонімія

Метонімія(від гр. metonymia— перейменування) — це троп, основу якого складає заміна одних назв іншими на ґрунті суміжності їх значень:золото у вухах (замість: золоті сережки чи сережки з золота), кришталь на столі (мають на увазі вироби з кришталю), столове срібло (прибори з срібла), вивчали Шевченка (твори Шевченка), подай математику (підручник з математики), зібралася вся школа (учні й учителі школи), відділ у відпустці (співробітники відділу).

Синекдоха

Синекдоха(гр. synecdoche - переймання) — це різновид метонімії, такий стилістичний зворот, у якому ціле подається через назву його частини, загальне — через часткове вираження: влаштувався на роботу, може яку копійку заробить; всі чекали вечері, бо досі не було й крихти в роті; не ступала людська нога; щоб і ноги твоєї там не було; він накинув оком; ділилися шматком хліба (дружно жили).

БАГАТОЗНАЧНі слова

Слово, що має два і більше значень, називається багато¬значним. Здатність слова виступати з різними значеннями на¬зивається багатозначністю, або полісемією.

У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними — «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний». Часом основним для слова є не первинне його значення, а похідне, як це сталося, наприк¬лад, з іменником колія, основним значенням для якого тепер є не «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі», а «лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для руху поїздів* трамваїв тощо».

Кожне конкретне значення багатозначного слова реалі¬зується в контексті, у ситуації: важка колода (має велику вагу), важка будівля (велика, масивна), важкі кроки (по¬вільні, втомлені), важка робота (вимагає значних зусиль), важкий день (сповнений труднощів), важкий удар (сильний), важкий настрій (гнітючий), важкий біль (нестерпний), важ¬кий характер (незлагідний), важкий погляд (суворий, по-хмурий).

Більшість загальновживаних слів української мови — багатозначні. Наприклад, у «Словнику української мови» зафіксовано тридцять значень дієслова іти: «ступати ногами», «рухатися в якомусь напрямку» (про транспорт), «вирушати куди-небудь», «ставати кудись на роботу», «діяти певним чи¬ном», «брати шлюб», «знаходити збут» (про товари), «виділя¬тися з чого-небудь», «наставати» і т. д. Слово крило має де¬сять значень: «літальний орган птахів», «несуча поверхня літака», «лопать вітряка», «дашок над колесом автомашини», «бічна частина будівлі», «угруповання в політичній організації» тощо.

Багатозначність дає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практично необмежену кількість предметів та явищ.