46. Перекладні словники..

Словник перекладний — словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови.

Англо-український словник: Близько 65000 слів / Уклад. М. П. Подвезько, М. І. Балла; за редакцією Ю. О. Жлуктенка. — Київ: Рад. школа, 1974. — 663 с.

Англо-український словник — English-Ukrainian Dictionary. Близько 120000 слів: у 2-х томах / Уклад. М. І. Балла. — Київ: Освіта, 1996. — 1464 с.

Украінска-беларускі слоўнік / Уклад. В. П. Лемцюгова. — Мінск: Вышейш. школа, 1980. — 687 с.

Білорусько-український словник / Півторак Г. П., Скопненко О. І.; За ред. Г. П. Півторака. — К.: Довіра, 2006. — 723 с. — (Словники України) ISBN 978-966-507-213-3.

Українсько-іспанський словник / Уклад. М. Жердинівська. — Київ: Основи, 1993. — 239 с.

Литвинов В. Латинсько-український словник: 10 тисяч найуживаніших латинських слів. — Київ: Українські пропілеї, 1998. — 710 с.

Грінченко Б. Д. Словарь української мови, т. 1-4. Київ, 1907-09 (багато перевидань). Перекладний українсько-російський словник

Дубровський В. Словник українсько-московський. — Київ: Рідна мова, 1918. — 361 с. (6 перевидань)

47. Словники тлумачного типу. Великий тлумачний словник української мови.

Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970—1980).

Грінченко Б. Д. Словарь української мови, т. 1-4. Київ, 1907-09 (багато перевидань).

Новий тлумачний словник української мови. 42000 слів: У 4-х томах / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. — Київ: вид. Аконіт, 1998.

Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова від А до Я / Упоряд. Загнітко А. П. — Донецьк: Вид. «Бао», 2008. — 704 с. — ISBN 978-966-481-019-4.

Великий тлумачний словник сучасної української мови (ВТССУМ) — словник, що видається ВТФ «Перун», містить близько 250 тисяч слів і словосполучень. Головний редактор — В'ячеслав Бусел.

ВТССУМ значною мірою базується на матеріалах одинадцятитомного тлумачного «Словника української мови» (1970—1980).

Словник став лауреатом конкурсу «Книжка року 2001» в номінації «Енциклопедія».

Онлайн-доступ

З липня 2006 року по жовтень 2010 був доступний на сайті Словник.net, який однак був змушений припинити роботу у якості тлумачного словника після викупу матеріалів ВТССУМ компанією ABBYY.

З жовтня 2011 словник доступний безкоштовно в онлайні на інтернет-порталі Lingvo.ua.

Видання

1-ше видання: Великий тлумачний словник сучасної української мови К.; Ірпінь: ВТФ Перун. 2001.

2-е видання Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с.

48. Словники-довідники з культури української мови.

культура мови як невід’ємна складова особистості — одна із перших ознак загальної культури людини та суспільства. Вона включає в себе багато понять і вимагає постійної уваги до мовної поведінки особистості. Довідник містить складні випадки слововживання і допоможе читачам засвоїти граматичні норми української мови.

Словник-довідник з культури української мови / укл. Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. — К.: Знання, 2004. — 367 с.

49. «Словарь української мови» Бориса Грінченка.

«Словарь української мови» (Грінчевичівка) — перекладний українсько-російський словник, виданий 1907—1909 у Києві у 4 томах. Його зібрала редакція журналу «Кіевская старина», упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. Словник складався 46 років (1861—1907) і мав великий вплив на усталення українській літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку 20 століття. Працю над словником розпочали ще Є. Тимченко і В. Науменко, які впорядкували лексичний матеріал журналу «Основа» 1861—62 та пізніші лексичні нагромадження, 1897 опублікували (за російським правописом) перші аркуші (літери А — В) як додаток до журналу «Киевская старина».

З 1902 до роботи над словником було залучено Б. Грінченка. Він використав праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», зібрав матеріали з творів художньої літератури і фольклорних джерел, частково послуговувався попередніми словниками подібного типу, додав значний власний матеріал (діалектні і фолькльорні записи).

[ред.] Правопис

У передмові до словника Грінченко зазначив, що у виданні його «прийнятий той правопис, який вжито в українських паралелях в "Словаре русского языка, составленном Вторым отделением Императорской академии наук" і в той же час вживається і в наукових та інших виданнях Наукового товариства ім. Шевченка у Львові{Словарь украинского языка, собранный редакцией журнала «Киевская старина»/ Редактировал, с добавлением собственных материалов, Б. Д. Гринченко. – К. , 1907. – С. ХХIII}.

Грінченко дипломатично не згадав рекомендацій спеціально створеної комісії Другого відділення Імператорської академії наук, до якого звернувся відповідальний за друкування словника В. М. Доманицький. Комісія на окремій нараді запропонувала:

1. Літери ї не вживати для позначення м’якості приголосних перед і.

2. Не позначати через ь м’якості приголосних з, с, ц перед сполуками губних приголосних із і: звір, сміх, звізда.

3. Вживати ё для передачі йотації о та м’якості приголосних перед ним.

4. Роздільну вимову позначати не апострофом, а за допомогою ь: пьять, зьїсти.

5. У відповідних іменниках середнього роду писати подвійний приголосний та –я: знання, а не знаннє.

6. Відповідні африкати позначати буквосполуками дж, дз.

7. Не відбивати асимілятивних змін у дієслівних формах перед –ся: даєшся, дається, а не даєсся, даєцця.

8. Передавати проривний дзвінкий задньоязиковий приголосний буквою ґ{Известия Императорской АН. –– Сер. 6. – 1907. – № 9. – С. 10, 233-241}.

Пропозиції було розіслано для обговорення українським філологам, зокрема Б. Грінченкові, П. Житецькому та К. Михальчукові{Дзендзелівський Й. О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. – 1971. – № 1. – С. 69}. У своїй відповіді Б. Грінченко відстоював написання йо, ьо та апостроф{Дзендзелівський Й. О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. – 1971. – № 1. – С. 70-76}. Ці елементи “галицької” орфографії він застосував у публікації «Словаря украинского языка» (апостроф уживав і після губних приголосних перед є, ї, я, ю, висловився за вживання тільки і після м’яких приголосних). Усупереч правилам НТШ Б. Грінченко велику групу загальних назв, згідно з наддніпрянською вимовою, надрукував із початковою буквою и: идол, ижиця, икати, илкий, инакий і похідні від нього, индик, иржа, Ирід (Ирод), искра, ич та багато ін.

Дуже близький до «Грінченкового» правопису є правопис, що його був застосував Є. Тимченко{Тимченко Є. Українська граматика. – К. , 1907. – Ч. 1}.

Про роль Б. Грінченка І. Огієнко сказав: “Правопис цього словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як слід збірної праці письменників всього ХІХ-го століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні”{Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. – К. , 1995. – С. 238}. Справді, Б. Грінченко використав із практики своїх попередників усе, що було раціональне, відповідало природі української мови, надавало нашій орфографії національного обличчя. Та цей правопис все-таки використовували не в усіх деталях. Наприклад, у російсько-українському словничку географічної термінології, укладеному Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти (1917 р. ), не вживається апостроф: згірья, скамьянілість{Географічна термінологія, зложена Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти в Києві. –К. : Друкарня Центральної Ради. – 1917. – С. 4, 8}.[1]

Важливість словника

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в словнику пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до словника, Б. Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії.

Українська частина словника надрукована новим, спеціально для цього розробленим Б. Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису. Російський академік О. Шахматов дав «Словарю…» високу оцінку — на Загальних зборах Петербурзької АН 1905 «Словареві української мови» присуджено другу премію М. Костомарова.

Найважливіша недостача цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, тому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо.[2]

Видання

«Словарь…» не раз перевидавався:

1924 і 1925 (двічі фототипічним способом)

1927-28 — за ред. С. Єфремова та А. Ніковського з додатком нових матеріалів (т. 1-3, літери А — Н; кожному тому передують статті, що висвітлюють історію підготовки словника)

1937 — за ред. А. Хвилі із застосуванням тогочас. правопису (без передмови Б. Грінченка; вийшов тільки т. 1, літери А — Ж)

1958-59 (фотомеханічним способом з 1-го видання)

1996 (фототипічне; зі вступним словом О. Тараненка)

1996-97 (фототипічне); у т. 2 останніх двох видань додано пропущену в інших виданнях (крім видання за ред. С. Єфремова та А. Ніковського) частину Захи́дный — захурчáты, написану переважно російською графікою.

50. Словники синонімів, антонімів, паронімів української мови.

Словник паронімів української мови / Уклад. Д. Г. Гринчишин, О. А. Сербенська. — Київ: Радянська школа, 1986. — 221 с.

Полюга М. М. Словник антонімів: понад 2000 антонімічних пар. — Київ: Рад. школа, 1987. Електронний варіант, прямий доступ

Караванський С. Практичний словник синонімів української мови, близько 15000 синонімічних рядів. — Київ: СП «Кобза», 1993. Прямий доступ Ще один лінк

Демська О. М., Кульчицький І. М. Словник омонімів української мови. — Львів: Фенікс, 1996. — 223 с.

Куньч З. Словарь русско-украинских языковых омонимов. — Київ: Академія, 1997. — 400 с.

Словник синонімів української мови, у 2-х томах / укл. Бурячок А. А., Гнатюк Г.М та ін. — Київ: Наукова думка, 1999.

Повний словник антонімів української мови / Калашник В. С., Колоїз Ж. В.; Словник фразеологічних антонімів української мови / Л. М. Полюга. — Київ: Довіра, 2006. — 859 с. — ISBN 966-507-193-9

Словники України онлайн: словозміна, синонімія, фразеологія

Український тезаурус онлайн на сайті geocities.com Прямий доступ — лінк не працює з 10.11.09.

51. Фразеологічні словники української мови.

Англо-український фразеологічний словник. Уклав К. Т. Баранцев. Київ, 2005

Німецько-український фразеологічний словник. Уклали В. І. Гаврись, О. П. Пророченко. Том I. А — К. Київ, 1981

Олійник І. С., Сидоренко М. М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний тлумачний словник. Київ, 1991

Російсько-український фразеологічний словник. В. Підмогильний, Є. Плужник. 1928

Словник фразеологізмів української мови. Київ, 2003

Словник фразеологічних антонімів української мови. В. С. Калашник, Ж. В. Колоїз. Київ, 2004

52. Використання словників у мові журналіста (Словник слів іншомовного походження; Словник «Нові слова та значення»; Словник термінів між культурної комунікації; Короткий словник термінів і понять «Засоби масової інформації» тощо).

Словник іншомовних слів — словник який дає пояснення й етимологічну довідку щодо часто вживаних слів і термінів іншомовного походження, які ввійшли до лексичного складу літературної мови — процес мовного запозичення.

Словник іншомовних слів (за редакцією члена-кореспондента АН УРСР О. С. Мельничука) — науково-популярне довідкове видання, призначене для найширших кіл читачів.

Загалом у словнику вміщено пояснення близько 24 тисяч слів і термінів.

Перше видання - 1974.

Основна мета словника — дати коротке пояснення часто вживаних слів і термінів іншомовного походження, що ввійшли до лексичного складу української літературної мови. Велику увагу приділено тим іншомовним термінам, які стали інтернаціональними в зв'язку з сучасною науково-технічною революцією, надзвичайно швидким прогресом усіх галузей науки, техніки, культури, розвитком міжнародних контактів.

Словник чужомовних слів, Бойків І., Ізюмов О., Калишевський Г. і Трохоменко М., репринт з 2-го перероб. видання 1955 р. (Вперше виданий у Харкові 1932 р.) — Київ: Музей Івана Гончара; вид. фірма «Родовід», 1996. — 535 с. ISBN 5770796928

Словник іншомовних слів, За редакцією І. В. Льохіна і проф. Ф. М. Петрова, переклад з четвертого російського видання, перероблено і доповнено, Державне видавництво політичної літератури УРСР, Київ — 1955. — 826 с.

Словник іншомовних слів, За редакцією О. С. Мельничука, Головна редакція Української Радянської Енциклопедії Академії Наук Української РСР (АН УРСР), Київ — 1974.

Словник чужомовних слів, ред. Артем Орел. Нью-Йорк: Частина I (А-К) 1963; Частина II (Л-С) 1964; Частина III (Т-Я) 1966.

Словник чужомовних слів і термінів, П. Штепа, Монреаль, Канада — 1977

Словник іншомовних слів, Укладачі: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. Національний університет ім. Тараса Шевченка, Український мовно-інформаційний фонд НАН України. «Наукова Думка», Київ — 2000. ISBN 966-00-0439-7

Словник іншомовних слів: тлумачення, словотворення та слововживання, За редакцією. С. Я. Єрмоленка. «Фоліо», Харків — 2006. ISBN 966-03-3173-8

Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень / НАН України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. Уклад. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. — Київ : «Довіра», 2006. — 789 с. — ISBN 966-507-109-4