28). Основними причинами поразки національно-визвольної революції українського народу були:

– боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;

– зародковий стан національної державної ідеї;

– слабкість центральної влади, відсутність досвіду державного будівництва;

– слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну;

– зрада національним інтересам з боку панівного стану українського суспільства, переважна більшість якого після смерті Б. Хмельницького відразу перейшла на бік Речі Посполитої і взяла найактивнішу участь у боротьбі проти власного народу;

– постійні агресії з боку сусідніх держав, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.

Наслідки та значення Національної революції:

-у ході визвольних змагань не вдалося звільнити всю Україну від польського угрупування. Проте була створена автономна національна українська держава, відновлено традицію державотворення укр. Народу

-укр народові вдалося зберегти свою етнічну самобутність, свою мову, культуру, звичаї, врятувалися від геноциду

-у процесі боротьби з іноземними поневолювачами було сформульовано національну ідею укр. Народу

-сформувалася укр. політична еліта

-полярізація укр. старшини

-спустошення та знелюднення Правобережжя і колонізація Слобожанщини

-за державою було закріплена назва «Україна»

29). 25 червня 1687 р. гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Мазепу. На козацькій раді в м. Коломак було підписано договірні умови (так звані Коломацькі статті) між козацькою старшиною і представниками уряду Московії, які значно обмежували права й привілеї гетьманської влади і посилювали контроль царської адміністрації. Це був період тотального наступу Москви на автономні права Лівобережної України. Усвідомивши трагічні наслідки правління своїх попередників, І. Мазепа послідовно зміцнює гетьманську владу й становище старшини.

Під час великого козацького повстання на Правобережній Україні 1702-1704 pp. проти польської шляхти під проводом С. Палія Мазепа радить Петру І взяти під свою руку непокірний народ.

В Україні посилюються феодально-кріпосницькі порядки, зростають податки. Тисячі козаків гинуть у воєнних походах, на будівництві Петербурга, фортець і каналів.

На початку ХVIIІ ст. знову постала загроза державності гетьманської України.

Після переходу гетьмана на бік шведів російський царат завдав нищівного удару українському народові

Союз зі Швецією не підтримала значна частина українського населення, тому у І. Мазепи було недостатньо війська.

В умовах жорстких колоніальних утисків з боку Росії І. Мазепі вдалося зберегти українську державність. Своєю політикою в галузі культури і збірним виступом проти царизму він започаткував новий етап у формуванні національної свідомості.

У битві під Полтавою, що відбулася 27 червня 1709 p., численне російське військо здобуло перемогу над шведами й прихильниками І. Мазепи. Колишній гетьман разом з Карлом ХII під прикриттям невеликого загону переправився через Дніпро і втік до турецьких володінь (м. Бендери), де помер 21 вересня 1709 року.

У травні 1710 р. рештки козацького війська у вигнанні обрали своїм гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика. Він оголосив перед громадою текст «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорозького війська». За цією першою конституцією самостійної України гетьманська влада мала обмежуватись виборною Генеральною радою і контролюватися сеймом із полкової та сотенної старшини, депутатів і послів від Запорозького війська. Скасовувалися всі ненависні народові державні монополії, оренди, викупи й податки. Передбачалося незалежне судочинство. Пронизана ліберальним духом конституція мала на меті будівництво суспільства на демократичних засадах.

У січні 1711 р. П. Орлик із запорожцями разом з кримськими татарами взяв участь у поході в Україну, але після кількох боїв зазнав поразки й емігрував до Європи. Перебуваючи у Швеції, Німеччині, Польщі, Франції, Туреччині, намагався умовити їхні уряди розпочати боротьбу за визволення України.

30). Використавши великі матеріальні й людські ресурси України, Росія здобула перемогу над Швецією у Північній війні й дістала доступ до Балтійського моря. Вона й надалі всіляко обмежувала українське самоврядування. З цією метою Петро І заснував 1722 р. Малоросійську колегію у Глухові (російський центральний орган державного управління у справах Лівобережної України), яка контролювала діяльність гетьмана й козацької старшини, а також розпоряджалася фінансами.

З 1722-го по 1724 pp. розмір податків зріс у шість разів.

Іще 1708року Петро 1 наказує на місце Мазепи обрати гетьманомом І. Скоропадського(1708-1722)

По смерті І. Скоропадського наказним гетьманом було призначено чернігівського полковника Павла Полуботка. Його намагання зміцнити українські державні інституції викликали гнів російського царя. Полуботка та його прихильників вкинули 1724 р. до Петропавлівських казематів, де він був закатований на смерть.

Нового гетьмана не було визначено, старшинською адміністрацією керувала Малоросійська колегія, яка 1727 р. була ліквідована. Гетьманом було обрано миргородського полковника Данила Апостола. Він дбав про поліпшення умов життя населення, здійснив судову реформу, ревізію земель, заснував скарбницю, зменшив експортне мито, що сприяло розвиткові торгівлі, а також зміцнив гетьманську адміністрацію, зменшивши у ній кількість росіян та інших чужинців.

У 1734 р. по смерті Д. Апостола імператриця Анна (племінниця Петра І) створила ще одну колегію під назвою "Правління гетьманського уряду", яка проіснувала до 1750 р. Її діяльність була спрямована на подальше обмеження автономії України.

На Правобережній Україні Польща також зміцнила свою колоніальну владу. Землі було поділено на воєводства.

Наприкінці березня 1734 р. козаки колишньої Олешківської Січі дістали від царського уряду, що готувався до війни з Туреччиною, офіційний дозвіл на повернення їх в межі Російської імперії. Вони збудували Нову Січ за 3-5 км від Старої, Чортомлицької Січі (біля теперішнього с. Покровське на Дніпропетровщині). З відновленням 1750 р. гетьманщини в Україні влада на Січі належала київському генерал-губернаторові й гетьманові. Вона аж до повного знищення 1775 р. відігравала важливу роль у житті українського народу.

31). Спроба гетьмана І.Мазепи зберегти на початку XVIII ст. шляхом союзу зі шведським королем Карлом XII козацьку автономію зазнала поразки, що відкрило шлях форсовано­му наступові російського царату на права України. У1722 р. для обмеження влади гетьмана було створено контролюю­чий орган — Малоросійську колегію, в руках якої знаходи­лися важелі впливу на всі сфери суспільного життя. У 1734 р. після смерті Д.Апостола інститут гетьманства взагалі на певний час було ліквідовано і відновлено лише при імпе­ратриці Єлизаветі Петрівні у 1750 р. Гетьманство К.Розумовського було своєрідною «лебединою піснею» Геть­манщини. У 1764 р. воно остаточно ліквідовується, і вся повнота влади в українських землях дістається другій Ма­лоросійській колегії. У 1782 р. було скасовано полковий устрій та утворено Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, що означало кінець Гетьманщини.

З кінця 18 ст укр. землі входили до складу двох імперій:Російської та Австрійської. Близько 80% укр. земель належали Російській імперії і були поділені на 9 губерній.

32). Стан української культури в цей період мав свої особливості: українські землі знаходились у складі різних країн, що заважало загальному розвитку культури; на перешкоді розвитку краінської культури стояла політика урядів Росії, Польщі та Австрії, які намагалися денаціоналізувати українське населення, тобто позбавити його самобутніх, національних рис, асимілювати, злити з панівною нацією(Росією, Полькою, Угорщиною).

Культурним центром України в цей час продовжував залишатися Київ, а головним науково-освітнім центром - Київський колегіум, перетворений у 1701 р. на Києво-Могилянську академію. Контингент студентів формувався на демократичних засадах – без обмежень щодо соціального стану.

За зразком Київської академії були засновані колегіуми у Чернігові, Харкові, Переяславі. Але в кінці 18 ст. починається занепад цих установ, вони перетворюються на звичайні духовні семінарії, стають осередками русифікації.

На Західній Україні освітні заклади теж використовувалися польськими властями для полонізації та окатоличення населення.

Видатним , феноменальним явищем української науки та літератури 18 ст. була творчість Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794)-мандрівного філософа та народного учителя. Основні його твори: 2Наркріс», «Діалог», «Сад божественних пісень»..

Характерною рисою розвитку літератури цього періоду є перехід від релігійної до світської літератури.

Видатними українськими композиторами були Максим Березовський і Дмитро Бортнянський.

Важливе значення в розвитку історії та літератури мали козацькі літописи, де, поряд з історичними факторами, містилися фольклорні матеріали у вигляді переказів та легенд,

У першій половині 18 ст. в Україні складається оригінальний архітектурний стиль – українське бароко, яке характеризується застосуванням яскравого орнаменту, барвистої кераміки, ліпних оздоб.

У 18 ст. спостерігається відтік української інтелігенції до Росії. Це було пов’язано як з об’єктивними ( складні політичні та соціальні умови життя в Україні у зв’язку з колонізаторською політикою царизму), так і зі суб’єктивними причинами ( намагання здійснити особисту кар’єру в центрі імперії). Серед професорів Слов’яно-Латинської академії-першого вищого навчального закладу Росії- було 95 професорів із Києво-Могилянської академії. Це було пов’язано з тим, що загальний рівень культури та освіти в цілому в Україні на той час був вищим, ніх у Росії.