
- •6) Найбільшої могутності та розвитку Київська Русь досягла за правління Володимира Великого (978-1015) та Ярослава Мудрого (1019-1054).
- •9) У певному розумінні Київська Русь – спадкоємиця інтенсивних змін і зв’язків прасловянских, слов’янських, включаючи розвиток культур раннього Середньовіччя.
- •10). Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов’язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці.
- •16). Упрше термін «козак» згадується в «Початковій монгольській хроніці» (1240р)
- •17). Запоро́зька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася у першій половині 16 ст. За дніпровими порогами у районі острова Хортиця.
- •19). Козацько-селянські повстання 20-х рр. Хvіі ст
- •21). Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. На українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.
- •28). Основними причинами поразки національно-визвольної революції українського народу були:
- •33). З кінця 18 ст укр. Землі входили до складу двох імперій:Російської та Австрійської. Близько 80% укр. Земель належали Російській імперії і були поділені на 9 губерній.
- •34). Захоплення західноукраїнських земель Австрією. Наприкінці XVIII ст. Майже усі західно-українські землі опинилися під владою Австрії.
- •39) Активізувався суспільно-політичний рух на Україні. Це сприяло утворенню перших політичних партій.
- •40) Прагнучи не допустити нової революції і зміцнити свою соціальну опору. Царський уряд на чолі зі Столипіним вирішив здійснити реформи, які стосувалися передусім аграрного сектора.
- •41) Улітку 1914 р почалася Перша світова війна. Війну вели два угрупування держав: Антанта (Великобританія, Франція, Росія) і Четверний союз держав (Німеччина, Австро-Угоршина, Туреччина, Болгарія).
- •51). Індустріалізація.
- •53). Після першої світової війни західноукраїнські землі опинилися у складі 3 держав: Польщі, Румунії та Чехословаччини.
- •57). Процес визволення України від німецької окупації можна розділити на декілька етапів:
- •62). Правозахисний рух в україні
- •68). Шлях до самостійної зовнішньої політики відкрився лише після проголошення незалежності і Всеукраїнського референдуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання України.
68). Шлях до самостійної зовнішньої політики відкрився лише після проголошення незалежності і Всеукраїнського референдуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання України.
Одним із найважливіших напрямків української зовнішньої політики є відносини з тими державами, які виникли на терені колишнього СРСР.
Деякі політичні сили Росії болюче сприйняли незалежність України. У зв’язку з цим відносини між Росією та Україною є досить складними.
Важливою зовнішньоекономічною проблемою України була ядерна. Після розпаду СРСР Україна стала третьою ядерною державою. У ховтні 1993 Верховна Рада прийняла воєнну доктрину, у якій проголошувалося, що Україна відмовляється від ядерної зброї.
Україна розширяє і активізує свою участь у різних міжнародних організаціях. Ще у 1990 вона стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі. У листопаді 1995 Україну прийнято до Ради Європи.
У 1994 підписано угоду про співробітництво між Україною та ЄС.
Розвиваються відносини між Україною і НАТО. У 1997 Україна підписала Хартію про особливе партнерство з НАТО.
Підприємства України здійснюють зовнішньоторговельні операції із партнерами більш як 164 країн світу.
За роки незалежності Україну визнали більш ніж 130 країн світу, налагоджені тісні зв’язки і відносини з різними впливовими міжнародними організаціями.
69). Українська діаспора являє собою досить численну групу - більш 7 млн. українців проживають у колишніх радянських республіках і до 5 млн. - у далекому зарубіжжі. У Східній Словаччині живуть русини, у Польщі після насильницьких виселень і розселень - сильно асимільовані українці, у Білорусії - украинці-поліщуки. Українська діаспора є в Канаді, США і т.д. Політичною організацією, найбільше тісно зв'язаної з українською діаспорою на Заході , є КУН (Конгрес українських націоналістів). Його очолює Ярослава Стецько, що до свого повернення в Україну вважалася одним з лідерів діаспори. Також з діаспорою зв'язаний ще ряд менш значних правонаціоналістичних партій. Українська влада покладала особливі надії на українців далекого зарубіжжя в перші роки становлення української державності. Орієнтація на діаспору в основному відстоювалася західноукраїнською політичною елітою, що прийшла до управлінських важелів і практично контролювала міжнародну діяльність, духовне і культурне життя країни. Однак надії на значні інвестиції, приплив західних капіталів в українську економіку не виправдалися через економічну і політичну слабість української діаспори. У той же час слід зазначити, що досить багато зроблено на засоби української діаспори: відкриті посольства і представництва України, зроблена гуманітарна допомога, особливо навчальною літературою і медикаментами і т.д. Україна здійснює політику у відношенні своєї діаспори, дотримуючи принципу недоторканності границь і цілісності держав. На жаль, на сьогоднішній день українська держава не має достатніх фінансових засобів , щоб задовольнити всі прохання, що надходять від українського населення зарубіжжя, про повернення в Україну. 4 хвилі еміграції:
Перша хвиля починається з останньої чверті ХІХ століття і триває до початку Першої світової війни. Масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії — у 1880-ті роки, у Канаду — з 1891 року, до Російського Сибіру — після революції 1905—1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю еміграцію спричинили аграрна перенаселеність деяких українських територій, лещата економічних та соціальних і політичних утисків, національний гніт з боку австро-угорської і російської монархії.
Друга хвиля еміграції українців охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.
Третя хвиля еміграції викликана головно політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни. Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції.
Четверта хвиля — так звана «заробітчанська» — розпочалася у 90-х роках. Її головні причини — економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головним чином — у Західній Ураїні.. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7—8 млн. людей. Частина з них, ймовірно, вже не повернеться в Україну.За оцінкою директора Інституту досліджень діаспори (Київ) Ігоря Винниченка на 2001 за межами України проживало 10—13 млн. українців. Унаслідок того, що за межі власної країни вимушена була виїздити під тиском економічних, політичних і воєнних обставин активна частина нації, а також внаслідок відсутності повноцінної Української держави на етнічних землях українців, у нових країнах поселення за кордоном українство продовжувало і розвивало національні державні (УНР), політичні (практично весь спектр політичних партій у діаспорі), громадські, культурні, наукові, духовні інституції. Для української діаспори однією з найвищих соціокультурних цінностей стала мета відновлення повноцінної Української держави.
70). Боротьба за незалежність України йшла протягом сторіч. Це – народно-визвольна боротьба українського народу 1648-1654 рр. під керівництвом Б. Хмельницького. Це й спроби І. Мазепи у 1709 р. використати російсько-шведську війну з метою створення самостійної України. Це – події початку ХХ ст., коли була проголошена Українська Народна Республіка ( УНР) на чолі з М. Грушевським, а також - Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР, ЗУНР. Сюди належить і майже 70- річний період існування радянської України у складі СРСР. Нарешті, прийняття Верховною Радою України історичного акта – Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. і акта про незалежність України 24 серпня 1991 р., схваленого народом України 1 грудня 1991 р., ознаменували собою появу на карті світу держави Україна. У всі ці періоди становлення української державності свою роль відігравала релігія. Суспільно-релігійні правовідносини цих періодів складалися по-різному. В основі своїй вони сягали глибин віків дохристиянського та християнського періодів ствердження державності Київської Русі, відносин українських земель з сусідніми народами і владою держав, до складу яких входило населення сучасної держави України, таких як Литва, Польща, Австрія, Туреччина, Росія, Німеччина та інші.