3. Словотвірний тип і словотвірне значення
Словотвірний тип – це основна одиниця класифікації похідних слів. Під словотвірним типом розуміють клас похідних слів (дериватів), що належать до однієї частини мови і характеризуються такими словотвірними ознаками:
похідністю слів від однієї частини мови;
спільним способом словотвору;
одним і тим же словотвірним значенням;
тотожним словотворчим формантом.
Наприклад: іменники гордість, кмітливість, мужність, ніжність, сміливість належать до одного словотвірного тину, тому що вони:
а) походять від прикметників;
б) характеризуються морфологічним способом творення, суфіксаотним;
в) мають одне й те ж словотвірне значення – абстрактне;
г) утворені за допомогою суфікса –ість.
Словотвірний тип, що є незалежним рядом похідних і поповнюється новотворами, називається продуктивним типом. Наприклад: по-вужачи, по-ведмежачи, по-квочачи, по-ослячи…Якщо словотвірний тип утворюється кількісно обмеженою групою слів, то він може бути охарактеризований як непродуктивний. Наприклад, веселун, прадід, хитрун, говорун, прабаба, прародич, правнук, правнучка.
Словотвірне значення похідного слова – це узагальнене, спільне для певного лексико–семантичного розряду слів значення, яке виявляється в одному словотвірному типові на основі взаємодії між значеннями твірної основи і словотворчого форманта. Словотвірне значення ґрунтується на одиничних відношеннях. Ознаками однотипних відношень є належність твірної основи до певної частини мови; характер словотворчого засобу. Наприклад, в іменниках визволитель, засідатель, правитель, учитель. Суфікс -тель мають словотвірне значення «особа як виконавець певної дії, названої дієсловом».
Словотвірна модель – це схема, за якою утворюються похідні слова. Наприклад:
по займенник ому
дієслово тель
іменник ик
іменник н ий
дієслово анн
прикметник і ти
Способи словотвору в сучасній українській літературній мові
Залежно від матеріальних засобів вираження розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору.
До морфологічних належать усі способи творення простих слів за допомогою афіксальних морфем, а також творення складних і складноскорочених слів. Морфологічні способи словотвору поділяються на афіксальні, складання та абревіацію.
До афіксальних способів словотвору належать: префіксальний, суфіксальний, постфіксальний, змішані суфіксально-префіксальний, префіксально-постфіксальний, суфіксально-постфіксальний, суфіксально-префіксально-постфіксальний та флексійний.
Префіксальний спосіб словотвору, або префіксація – це творення похідних слів за допомогою приєднання префікса: весна – провесна, ритмічний – аритмічний, біліти – побіліти, довго – надовго.
Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, тому похідні слова, утворені префіксальним способом, належать до однієї частини мови, що й мотивуючі.
Суфіксальний спосіб творення, або суфіксація – це творення похідних слів приєднанням до твірної основи суфікса: вітер – вітряк, дитина – дитинство, палити – палій, бурити – бурильник, срібло – сріблястий, скло – скляний, стіна – стінний, зима – зимувати, коса – косити, жаль – жаліти, я – якати, блідий – бліднути, гордий – гордо, жалісний – жалісно…
Суфіксація – найпоширеніший спосіб творення слів у сучасній українській мові. Способом суфіксації творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники.
Суфіксально-префіксальний спосіб (подається так у програмі) словотвору полягає в тому, що похідні слова утворюються одночасним приєднанням до словотвірної основи префікса і суфікса: безрідний – рід, безстрашний – страх, заозерний – озеро, піднебесний – небеса, збагатити – багатий, зменшити – менший, розслабити – слабий, роззброїти – зброя; по-товариському, по-вечірньому, по-нашому, безрукавка, загривок, безлісся, міжряддя, міжгір’я.
Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується для творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників.
Суфіксально-постфіксальний спосіб словотворення полягає в тому, що до твірної основи одночасно приєднуються суфікс і постфікс –ся. В такий спосіб утворюються дієслова від іменникових та прикметникових основ. Наприклад: листуватися (лист), лінуватися, рубцюватися, колоситися, гніздитися, кущитися, женихатися, куматися, родичатися.
Префіксально – постфіксальний спосіб словотворення полягає в тому, що до твірної основи приєднуються префікс і постфікс –ся. Двокомпонентні словотворчі пари формують здебільшого постфікс –ся та префікси на- роз-. Наприклад: працювати – напрацюватися, літати – налітатися, ходити – находитися, кричати – розкричатися, хворіти – розхворітися…
Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб – це утворення слова шляхом приєднання до твірної основи префіксів, суфіксів, постфіксу –ся. Наприклад: оміщанитися, ослов’янитися, осмілитися (о, и, ся); збанкрутитися, змилосердитися, змилостивитися (з(с), и, ся); приземлитися, примісячитися, розпогодитися, розщедритися (при, и, ся.)
Постфіксальний спосіб творення полягає в тому, що до твірної основи приєднується постфікс. Наприклад: торгувати – торгуватися, біліти – білітися, голити – голитися, одягати – одягатися, любити – любитися, мирити – миритися.
Безафіксний спосіб творення полягає в тому, що нові слова творяться без словотворчих формантів (префіксів чи суфіксів). Безафіксне словотворення об’єднує кілька різновидів: усічення, , складання, абревіацію.
Безафіксний спосіб називають ще безсуфіксним, регресивним, усіченням, де суфіксацією, фонетичним способом.
Усічення – це творення нових слів шляхом відкидання, усічення твірної основи. Наприклад: бігати – біг, наголосити – наголос, насипати – насип, виходити – вихід, плакати – плач, високий – вись, міцний – міць, виїжджати – виїзд, викликати – виклик, збирати – збір. За допомогою усічення утворюються лише іменники від дієслівних та прикметникових основ.
Складання – сполучення в одному слові основ, самостійних слів або основ та слів, що входять до складу синтаксичних сурядних чи підрядних словосполучень. Наприклад: хлібороб, сталевар, землетрус, блакитноокий, сизокрилий, синьо-зелений.
Складання різнотипних за структурно-морфологічними ознаками основ і слів нерідко ускладнюється ще й суфіксацією (першокласник – перший клас, лівобережний – лівий берег, далекосхідний – Далекий Схід, давньоруський – давня Русь).
Основоскладання – це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів о, е (доброзичливий, працездатний) або без них (людино-день, грам-калорія, генерал-майор). Результатом основоскладання є складні слова, або композити (лат. сompositus – складний, складений з частин).
Словоскладання, або юкстапозиція (від лат. Juxsta – поряд, біля і positio – місце) – це поєднання кількох слів або словоформ в одному складному слові. Наприклад: плакун-трава, цвіт-калина.
Юкстапозити утворюються на основі словосполучень прикладкового типу, творення таких складних слів супроводжується процесом тісного зближення за семантикою двох компонентів і переростання в одне слово. Наприклад: рай-дерево, ромен-зілля, пан-отець, батько-мати, хата-читальня тощо.
Абревіація (від лат. аbrevio– скорочую) – це спосіб творення складноскорочених слів (абревіатур) на основі усічених основ. Наприклад: міськрада, профком, міськвно, райво, ПДПУ. Учені розрізняють три типи абревіатур: буквені абревіатури, які утворюються з назв початкових букв двох або кількох слів: УТН, КПП, ПТУ. Звукові абревіатури складаються з перших звуків кількох слів (ВАК – вища апеляційна комісія, МАН – мала академія наук, загс – запис актів громадянського стану, ЦУМ). Комбіновані абревіатури об’єднують в одному слові скорочення за різними типами (військкомат, спецкор, мед академія, педінститут).
Флексійний спосіб творення полягає в тому, що словотвірне значення похідних слів виражається закінченням. Матеріально виражена флексія одночасно виконує і функцію суфікса і тому словотворчий формант є синкретичною морфемою. Наприклад: гість – гостя, онук – онука, Валентин – Валентина, раб – раба тощо. У «Словотвір сучасної української мови» (1979) такий спосіб називають безсуфіксним типом (див. с. 98). Золото – золотий, п’ять – п’ятий, вовк – вовчий.
Флексійний спосіб можна розглядати як різновид суфіксації, від якої він відрізняється особливостями форманта: при суфіксації словотвірне і граматичне значення виражається різними морфемами (коренем і закінченням), а при флексації – однією синкретичною морфемою (закінченням).
Неморфологічні способи словотвору поділяються на морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний.
Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення – це виникнення нових слів шляхом переходу слів однієї частини мови в іншу. Взаємопереходи зумовлені змінами граматичних властивостей на морфологічному та синтаксичному рівнях. Наприклад: військовий оркестр, військовий іде. Вартовий солдат, вартовий на посту. Дитяча, рядовий, черговий, операційна.
Найпоширенішими явищами переходу слів з однієї частини мови в інші вважаються такі:
Субстантивація (від Substantium – іменник) – явище переходу слів з різних частин мови в іменники. Наприклад: Вороний, учительська, майбутнє, осетрові, вихідний.
Ад’єктивація (від лат. Adjectivum – прикметник) – явище переходу різних частин мови у прикметники. Дієприкметники – історичне джерело поповнення категорій прикметника. Наприклад: непримиренний, невблаганний, лежачий, стояча вода, сидяча робота, освічена людина.
Прономіналізація (від лат. Pronovina – займенник) – перехід різних частин мови в займенник. Наприклад: одна-якась «В свитині латаній дрижала одна людина». Різні (-всякі), цілий (-весь), певний (деякий, якийсь).
Адвербіалізація (від лат. Advtrbium – прислівник) – означає явище переходу у прислівники слів з інших частин мови. Наприклад: роками, віками, долом, чайкою, стрілою, сидячи, стоячи, лежачи, крадучись.
Вербалізація (від лат. Verbium – дієслово) – перехід інших частин мови до розряду дієслів. Такий перехід проявляється тільки в синтаксичній функції: слово з іншої лексико-граматичної категорії виконує функцію дієслова присудка. Наприклад: Геть з моїх очей! Тьфу на ваші порядки. Зирк! – на яблуні синиця. (О.Олесь).
Нумералізація – використання іменників у ролі неозначено-кількісних числівників. Наприклад. Сила людей, тьма народу, безліч птахів.
Інтерєктивація (від лат. Interjectio – вигук) – перехід слів з інших частин мови у вигуки. Наприклад. Матінко! Боже! Біда! Диви!
Кон’юкціоналізація – вживання займенників і прислівників у ролі сполучників. Займенники і прислівники виконують у СПР функцію сполучних слів. Наприклад: який, чий, котрий, що, де, куди, звідки, коли. Країна, де є турбота про старих, може називатися цивілізованою. Набік відкинута лежала ота сопілка, що колись мені весна подарувала.
Партикуляція – перехід прислівників у частики.
Препозиціоналізація – перехід прислівників та іменників у прийменники. Все навколо мене зеленіє, річка ллється і шумить. Збоку, обабіч, коло, край.
Лексико-синтаксичним називається такий спосіб творення, при якому синтаксично оформлені сполучення слів зливаються в одне слово. Цей спосіб називається ще зрощенням. У сучасній українській мові лексико-синтаксичним способом нові слова утворюються зрідка, зате зберігається чимало його давніх утворень. Наприклад: складні числівники п’ятсот – дев’ятсот (50, 60, 70, 80), прислівники (сьогодні, запанібрата, втридорога, повсякчас, нашвидкуруч, споконвіку, натщесерце), дієприкметники (вищевказаний, нижчепідписаний, маловивчений), іменники (Новгород, Вишгород, Славгород); іменники, першою частиною яких є дієслово в формі наказового способу (пройдисвіт, перекотиполе, вернигора, Перебийніс, Непийвода, горицвіт).
Лексико-семантичний спосіб творення полягає в тому, що існуючі в мові слова використовуються для називання нових предметів, понять тощо. Наприклад: супутник, поле. Полотно – вид тканини, полотно – насип залізничної або автогужової дороги.