Лекція №2
Тема. Словотвір
План
Словотвір як учення про творення слів і загальні принципи їх мотивації.
Твірна основа та словотворчий формант.
Словотвірний тип і словотвірне значення.
Способи словотвору в сучасній українській літературній мові.
Література
А. Словотвір сучасної української літературної мови. – К: Наукова думка, 1979.
Вихованець І.Р., Городенська Н.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. – К.: Рад. школа, 1982. – с.6-32.
Сучасна українська літературна мова. /А.П.Грищенка. – К.: Вища шк., 1993. – с. 189-205.
Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Вища шк., 1972. – с. 194-200.
Сучасна українська літературна мова: Підручник. /за ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 1994. – с.150-160.
Волох О.Т., Чемерисов М.Т…Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., с.17-22.
Б. Плющ М.Я. Словотворення та вивчення його в школі. – К.: Рад. шк., 1985.
Клименко Н.Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. – К.: Наук. Думка, 1973.
Шевчук О.С. Аналіз творення слів під час вивчення частин мови // УМЛШ. – 1982. – №9. – с. 29-33.
Кравченко М.В. Морфонологічні явища і словотвірна структура слова // УМЛШ. – 1984. –№6. – с.51-55.
В. Сікорська З.С. Українсько-російський словотворчий словник. – К.: Рад. шк., 1985
Словотвір як учення про творення слів і загальні принципи їх мотивації.
Слова в мові виникають у певному словесному середовищі. Історично всі слова мови похідні, вторинні. Кожна існуюча в мові лексема (похідне слово) має своїх попередників: безпосередній попередник – це слово, від якого вона утворюється (твірне слово0, опосередкований попередник – це слово, за зразком до якого вона утворюється: слово учитель утворилося від слова учити за аналогією до вихователь; засідатель – засідати. Отже, словотворення зароджується одночасно зі словами, базується на них і є засобом їх формування.
Словотворення виконує кілька функцій:
функцію одного з різновидів номінації (літати – літак),
функцію утворення похідних, вторинних лексем (право – правник),
функцію зв’язку між частинами мови (два – двійка – роздвоєння – двічі),
функцію формування і розбудови лексичного складу мови,
функцію класифікаційно – пізнавальної діяльності людини. Вони знаходяться між собою у відношеннях ієрархічної залежності: комунікативна функція мови провокує потребу в номінації реалій, яка з допомогою словотвірного механізму породжує похідні, вторинні утворення.
Отже, словотворення – це процес, механізм, система і результат творення похідних слів, які знаходяться між собою у типових структурно-семантичних зв’язках. Розділ мовознавчої науки, який вивчає процес творення слів, його механізм (правила, способи, моделі), словотвірну структуру і словотвірну систему мови, називається словотвором.
Словотвір – це вчення про словотворення. Нерідко словотворення називають деривацією (від лат. derivacio – творення, відведення), а словотвір – дериватологією.
Поняття деривації вперше введено польським мовознавцем Єжі Кириловичем у 30-х роках XX ст. Нині термін деривація, дериватогологія використовуються як синоніми до термінів словотворення, словотвір.
Словотвір – відносно молода лінгвістична дисципліна. Донедавна його не вважали окремою самостійною галуззю мовознавства, а відносили до етимології (XIX), то до морфології (Л.А.Булаховський), то до лексикології (О.О.Потебня).
Як окремий розділ мовознавства словотвір почав формуватися у 40-50-х роках нашого століття завдяки працям Віктора Виноградова, Григорія Винокура, О.Смирницького, І.Ковалика та ін.
Дериватологія досліджує словотвірний рівень мовної системи, який має міжрівневий характер, тому що його одиниці (словотворчі ресурси) є водночас одиницями інших мовних рівнів. Так, до словотворчих одиниць належать і морфеми, і словоформи, і слова в цілому, і словосполучення, які виступають лінгвоодиницями для словотвірного рівня, їх можна вважати системою дериватем.
Об’єктом дериватології є: словотвірні процеси, словотвірні відношення, моделі, словотвірна база, форманти, словотвірне значення, словотвірний тип, словотвірні способи, словотвірна система.
Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхронний (описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слів на певному етапі розвитку мови, в тому числі і на сучасному. Діахронний (історичний) словотвір вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови, їх первісну словотвірну структуру та історичні зміни в ній.
Поняття мотивації (похідності) є головним для словотворення, бо власне співвідношення твірних і похідних слів становить сутність словотвірного процесу. А основним у ньому – це семантика.
Твірна база і похідне слово знаходяться між собою у відношеннях словотвірної залежності, що має структурно-семантичний характер і визначає напрямок мотивації.
Словотвірна мотивація – це відношення між двома однокореневими словами, значення одного з яких або визначається за допомогою значення іншого: читання – читати, хитрість – хитрий.
Усі змінювані слова поділяються на дві групи:
слова із похідною основою;
слова з непохідною основою.
Нове слово виникає на базі вже існуючого у мові слова і сприймається як похідне, або вторинне, щодо того, від якого воно утворене. Наприклад, слова осінній, гаряче, зрілість сприймаються як вторинні щодо слів осінь, гарячий, зрілий. Ознаками їх похідності є передусім мотивованість значень словами, від яких вони походять, а також складніша морфемна будова.
Мотивуюче слово – це слово з твірною основою, від якого утворюється нове слово (похідне).
Наприклад: лікарів – лікар,
лікарка – лікар,
лікарня – лікувати
мотивовані мотивуючі
Слова, що утворюються на базі мотивуючих, називаються мотивованими. Мотивоване слово завжди включає мотивуючу основу й словотворчий формант.
Отже, твірне (мотивуюче) і похідне ( мотивоване) слово становлять словотвірну пару.
Наприклад: примиритися – примирити, лічба – лічити, відтоді – тоді, доброта – добрий.
Ознаки похідності:
Значення похідних слів мотивується значенням їх складових компонентів – твірного слова (мотивуючого) і форманта: тракторист – особа, що працює на тракторі, мотивуюче слово трактор + суфікс на позначення особи – ист; комбайнер – особа, що працює на комбайні (твірне слово комбайн + суфікс особи –ер). Отже, значення слів тракторист, комбайнер зумовлене передусім значенням слів трактор, комбайн. Така зумовленість, тобто залежність між твірним і похідним словом називається напрямком мотивації.
Визначити напрямок мотивації – значить виявити мотивуюче (твірне) і мотивоване (похідне) із двох слів, зв’язаних між собою структурно-семантичними відношеннями.
Напрямок визначається за семантикою і структурою твірного і похідного. Мотивоване слово за структурою і семантикою є складнішим від мотивуючого. Більша семантична складність мотивуючого слова виявляється в тому, що воно має в своєму складі додатковий семантичний компонент порівняно з твірним ( пор. бібліотека – бібліотекар).
Більша структурна складність виявляється в тому, що мотивоване слово має в своєму складі, окрім основи мотивуючого, ще додатковий структурний сегмент, тобто більшу кількість морфем (префікс, корінь, суфікс тощо). Наприклад, мовчати – мовчун, зелений – зеленіти, писати – підписати.
За цим критерієм виявляються такі ознаки похідності і її напрямку:
із двох слів мотивованим є те, яке семантично і структурно складніше, тобто за значенням воно випливає із твірного, а за структурою відрізняється додатковими афіксами: море – моряк (особа, що служить в морфлоті), школа – школяр (дитина, яка навчається в школі);
похідним є слово, яке за семантикою рівнозначне з твірним, а за структурою – складніше за нього: читати – читання (дія за дієсловом читати); ніжність – ніжний (ознака за прикметником ніжний);
із двох слів, рівнозначних за структурою, похідним є складніше за значенням: виховати – вихователь (особа, що виховує ), авіація – авіатор (особа, що працює в авіації);
якщо в дериваційній парі при рівнозначності семантики один із компонентів стилістично навантажений, то він є похідним, а стилістично нейтральний – твірним: книга – книжка, малий – малесенький;