36. Інфляція: сутність, причини, види, наслідки

Інфляція — знецінення грошей.

Причини:

• суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу.

• Макроекономічне явище, спричене порушенням пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів

• дефіцит державного бюджету

• недосконалість податкової системи

• зовнішньоекономічні фактори

• значне зростання внутрішнього і зовнішнього боргів держави

• криза і т.і.

Види інфляції:

• Відкрита — розвивається вільно, ніким не стримується

• прихована — держава вживає заходи, на стримування цін

• повзуча — 10% на рік

• галопуюча — 20-100% щорічно

• гіперінфляція — 1-2% щодня або 500% на рік

• збалансована — ціни різнихтоварних груп відносно одна одної не дуже змінюються

• незбалансована — навпаки

• очікувана — помірна, яку ожна спрогнозувати

• неочікувана — навпаки

• інфляція попиту — порушення рівного між попитом і пропозицією з боку попиту

• інфляція пропозиції - порушення рівного між попитом і пропозицією з боку пропозиції

• стагфляція — супроводжується стагнацією виробництва, й одночасно зростанням цін та безробіття

Наслідки:

• економічні — руйнує нормальні господарські зв*язки, капітали переливаються з сфери виробництва до сфери обігу і тоді приносять прибуток але “закордоном”.., порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Гроші знецінюються, підіймаються ціни, безробіття зростає

соціальні - знижується рівень життя, знецінюються попердені грошові заощадження, підвищується соціальна напруга населення. Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання [[матеріальні блага|матеріальних благ] або послуг. Цей закон виражається в тому, що людьські забаганки є необмежені, а блага є обмеженими.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Господарський механізм — це сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління та правових норм, за допомогою яких суспільство (держава) додержується об’єктивних вимог економічних законів з урахуванням конкретної ситуації в народному господарстві.

Продукти́вні си́ли (англ. produco — виробляю) — засоби виробництва (знаряддя праці та предмети праці), за допомогою яких виробляють матеріальні блага (здійснюють матеріальне виробництво), а також люди, що здатні до праці, мають певні навички й знання і приводять у дію ці засоби та вдосконалюють їх.

Виробни́чі відно́сини — суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі матеріального виробництва.

Виробничі відносини - це відносини. які виникають у суспільстві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

Ця система відносин відбиває соціальну сторону економіки.Вона показує:

1. хто володіє економічною владою

2. як, за яких суспільних умов і скільки трудівників працює на себе та інших членів суспільства

3. кому дістаються продукти праці виробництва

Ринкова система – це механізм зв’язку попиту і пропозиції через систему цін і ринків, який побудований на мотивах отримання прибутку.

Змішана економіка (англ. mixed economy) — Економіка, у якій ряд рішень по розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами,— а деякі приймаються урядом країни.

Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу. Дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва: 1)Наявність суспільного поділу праці. 2)Економічне відокремлення виробників.

економічні блага – це матеріальні й нематеріальні предмети, точніше, властивості цих предметів, здатні задовольняти економічні потреби. Економічні потреби – одна з основних категорій в економічній теорії. На зорі людства люди задовольняли економічні потреби за рахунок готових благ природи.

Това́р — любая вещь, которая участвует в свободном обмене на другие вещи.^[1] Обычно это продукт труда, специально произведённый для обмена и способный удовлетворить человеческую потребность. Товар - это Любая вещь, не ограниченная в обороте, свободно отчуждаемая и переходящая от одного лица к другому по договору купли-продажи.

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти певну потребу людини. Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей, тобто визначається корисністю товару.

Натуральне виробництво - це такий тип господарювання, в якому виробництво скеровано безпосередньо для задоволення власних потреб виробника. Тобто продукт виробляється для себе, для власного споживання. При натуральному господарстві суспільний продукт не приймає товарної форми і утворює фонд життєвих засобів для самого виробника.

Инфля́ция (лат. Inflatio — вздутие) — процесс уменьшения стоимости денег, в результате которого на одинаковую сумму денег через некоторое время можно купить меньший объём товаров и услуг. На практике это выражается в увеличении цен.

Грошова система – це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні.

Вартість робочої сили визначається в грошовому виразі та відображається

в грошових знаках держави, тобто в національній валюті України —

гривнях.

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Масштаб цін — це засіб та спосіб вимірювання вартості товару в грошових одиницях. В умовах металевого обігу та золотого стандарту масштаб цін виражає кількість металу, срібла, золота, яка відповідає одній грошовій одиниці.

Монометалізм — це форма саморегульованої грошової системи, у якій роль грошей виконує один грошовий метал. Банкноти підлягали обміну на цей грошовий метал. Починаючи з кінця XIX століття, найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:

• золотомонетний стандарт;

• золотозливковий стандарт;

• золотодевізний стандарт.