IV. Карти економіки.
Карти промисловості із поділом на обробну й добувну або по кожній галузі промисловості (нафтова, вугільна, харчова, текстильна, деревообробна тощо). Ще більш численні карти сільського господарства, природних ресурсів, земельного фонду, матеріально-технічної бази сільського господарства, трудових ресурсів. Галузеві карти сільськогосподарського виробництва: карти землеробства і тваринництва – умови вирощування культур, урожайність, собівартість і затрати на виробництво, розміщення видів худоби, структура стада, продуктивність тварин, собівартість основних видів продукції тощо.
Карти загальної характеристики сільського господарства: карти сільськогосподарського використання земель, виробничих типів сільськогосподарських підприємств, вартість валової і товарної продукції на 1 га сільськогосподарських земель тощо. Карти лісового господарства: поширення і використання лісових ресурсів тощо.
Карти транспорту – авто, залізниці, авіа, засоби зв’язку тощо. Карти будівництва – капітальне будівництво, будівельних і монтажних організацій матеріально-технічної бази тощо. Логічним завершенням є карти загальноекономічні.
V. Карти науки, підготовки кадрів, обслуговування населення. Цей клас карт пов’язаний як із картами народонаселення, так і економіки. Однозначної класифікації карт у цьому напрямку немає. Виділяють як варіант – карти освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, туризму, комунального обслуговування тощо. Окремо виділяють політичні, адміністративні й історичні карти. Особливо важлива роль карт із комплексних атласів, це дані подані в єдиній, систематизованій і взаємо узгодженій формі – за проекцією масштабу, ступенем генералізації, сучасністю, достовірністю та іншими параметрами. Такі набори карт дуже зручні для створення тематичних баз даних.
VI. Матеріали дистанційного зондування. Є одним із основних джерел даних для ГІС. Вони об’єднують усі типи даних, отримуваних із носіїв космічного та авіаційного базування – пілотованих космічних станцій, кораблів типу “Шатл”, автономних супутникових систем, літаків, вертольотів та мікроавіаційних радіоуправляючих апаратів. Це так звані неконтактні способи зйомки, на відміну від наземних або контактних способів отримання даних вимірювальними системами в умовах фізичного контакту з об’єктом зйомки. До неконтактних (дистанційних) методів зйомки, крім аерокосмічних, належать різноманітні вимірювальні системи морського (надводного) і наземного базування, включаючи, наприклад, фототеодолітну зйомку, сейсмо -, й електромагніторозвідку та інші методи геофізичного зондування надр, гідроакустичні зйомки рельєфу морського дна за допомогою гідролокаторів бакового огляду та інші способи, що ґрунтуються на регістрації власного або відбитого сигналів хвильової природи.
АФ зйомки регулярно виконувалися в СРСР з 1930 р. і до цього часу нагромаджений фонд знімків, який дає можливість вивчати динаміку об’єктів. Матеріали АФЗ використовуються в основному для топографічного картографування, в геології, в лісовому і сільському господарстві. Космічні знімки почали надходити із 60-х років ХХ ст. і до цього часу їх фонд налічує десятки мільйонів, але переважна частина їх залишалась у Росії. Україна зараз має свій супутник “Січ-1”, недавно запущений українсько-російський супутник для потреб охорони природи. У нас виробляють найкращі у світі у своєму класі ракети для виведення супутників вагою до 10 тонн “Зеніт”, що дозволило нам виграти тендер на участь у міжнародному проекті “Морський старт”, проведені переговори із Бразилією і Китаєм щодо використання українських ракет. Для дистанційного зондування у США використовувалися пілотовані космічні кораблі “Меркурій”, “Джеміні”, “Аполло” та орбітальні станції “Скайлеб”, “Спейслеб” у СРСР –“Восток”, “Восход”, “Союз” та “Салют” і “Мир”. Автоматичні космічні апарати – Космос, Метеор-1, Метеор-2, Молнія-1 в СРСР та TIROS, Ландсат, Сисат, Шатлл (США), GMS (Японія); Meteosat (ESA), Бхаскара (Індія); Spot (Франція). Існують дві технології космічних зйомок: 1) із фотографічних; 2) зі сканерних систем. Дистанційне зондування виконується спеціальними приладами – датчиками. Датчики можуть бути пасивними й активними, причому пасивні датчики вловлюють відображене або випромінюване природне випромінювання, а активні здатні самі випромінювати необхідний сигнал і фіксувати його відображення від об’єкта. До пасивних датчиків відносять оптичні й скануючі пристрої, які діють у діапазоні відбитого сонячного випромінювання, включаючи ультрафіолетовий, видимий і ближній інфрачервоний діапазони.
До активних датчиків належать радарні пристрої, скануючі лазери, мікрохвильові радіометри та ін. Сьогодні в галузі розробки оперативних космічних електронних систем дистанційного зондування простежується тенденція до комбінованого використання різних багатоканальних, багатоцільових датчиків із високою роздільною здатністю, включно із всепогодним обладнанням. Поряд із цим продовжується використання неоперативних космічних систем із панхроматичним фотообладнанням і багатоспектральними фотокамерами, які забезпечують високу роздільну здатність і геометричну точність.
Результати дистанційних вимірювань, здійснюваних за допомогою бортової інформаційної вимірювальної апаратури АК системи, являють собою регістрацію в аналоговій або цифровій формі характеристик електромагнітного випромінювання (ЕМВ), відбитого від ділянок земної (водної) поверхні або власного випромінювання цих ділянок.
Для дистанційного зондування Землі використовуються такі діапазони хвиль ЕМ випромінювання: ультрафіолетовий (УФ) – 0,27 мкм, видимий або світловий діапазон – 0,4–0,78 мкм; ближній або фотографічний, інфрачервоний – 0,7–1,1 мкм (навіть до 2,5 мкм); тепловий інфрачервоний діапазон – 3,5 – 5 мкм та 8,0 – 14 мкм; мікрохвильовий діапазон – 0,75 – 30 см (40 ГГц – 1 ГГц). В останньому випадку виділяють діапазони: К, Х, С, S і L, зокрема:
К – 0,75 – 2,4 см 40 – 12,5 ГГц
Х – 2,4 – 3,75 см 12,5 – 8 ГГц
С – 3,75 – 7,5 см 8ГГц – 4 ГГц
S – 7,5 – 15 см 4ГГц – 2 ГГц
L – 10 – 30 см 2ГГц – 1 ГГц
За рубежем діапазон К і Х використовують у переважній більшості для складання карт у комерційних цілях за допомогою авіаційних радіолокаторів, в тоді як для отримання експериментальних зображень використовують системи, що діють у діапазонах С, S і L. Більшість існуючих і запланованих супутникових систем працює в діапазонах С, S і L.
В умовах хмарності, що покриває 70-80% поверхні Землі, зондування в мікрохвильовому діапазоні дозволяє регіструвати випромінювання крізь хмари, при цьому в міліметровому і сантиметровому діапазонах ще необхідно враховувати вплив атмосфери, в дециметровому діапазоні в цьому немає необхідності.
Знімки у видимому і ближньому інфрачервоному діапазонах найбільш
численні й мають широкий попит. Фотознімки з пілотованих кораблів (ПК), орбітальних станцій (ОС), автоматичних супутників мають високу якість зображення та роздільну здатність – від декількох десятків метрів до метрів. Окрім того, вони дають можливість стереоскопічного вивчення об’єктів.
Лише в окремих випадків можна отримати повторні знімки на одну й ту ж територію. Внаслідок епізодичності зйомок і труднощів, пов’язаних із хмарністю, регулярне покриття території цим видом зйомки не забезпечується. Тому використовують телевізійні і сканерні знімки високої роздільної здатності з ресурсних супутників. На сканерних знімках, особливо на кольорових синтезованих, виділяються ті ж об’єкти, що й на фотознімках, але при цьому забезпечується регулярна повторюваність зйомки і зручність автоматизованого введення даних у БД, оскільки вони надходять у цифровому вигляді.
До оглядових телевізійних і сканерних знімків із метео- і ресурсних супутників відносять знімки, отримувані сканерами середньої та малої роздільної здатності із супутників “Метеор - Природа”, “Метеор” та американських НОАА, Тайрос – М та інших. Вони мають роздільну здатність на місцевості від 1км до 300 м.
Знімки у невидимому діапазоні спектра ЕМВ поширені менше, серед них – теплові інфрачервоні і знімки у радіодіапазоні (мікрохвильовому і ультракороткохвильовому).
В останні роки в середовищі ГІС широко використовується портативні приймачі даних про координати об’єктів з глобальної системи навігації (позиціонування) GPS, які дають можливість отримувати планові й висотні координати з точністю від декількох метрів до декількох міліметрів, що у поєднанні з портативним РС і спеціальним програмним забезпеченням обробки даних із системи GPS дозволяє використовувати їх для польових зйомок в умовах, коли потрібне негайне використання – стихійні явища, техногенні катастрофи тощо.
VII. Статистичні матеріали в ГІС. Статистичні дані мають цифрову форму, а тому зручні для безпосереднього використання в ГІС. Найбільш важливою є державна статистика, яка характеризує зміни в національному господарстві, складі населення, рівні його життя, розвитку культури, дає уяву про наявність матеріальних резервів і їх використання, співвідношення в розвитку різних галузей господарства. Для отримання державної статистики використовується єдина методика її збору. Окрім Державного комітету статистики, таку роботу здійснюють деякі галузеві міністерства, зокрема Мінтрансу – про залізничний транспорт тощо. Статистична звітність за періодичністю може бути добовою, тижневою, місячною, квартальною, піврічною і річною. Окрім цього, вона може бути й одночасною. З метою впорядкування всієї сукупності даних визначені групи показників по галузях статистики, зокрема: 1) промисловості; 2) природних ресурсів і навколишнього серидовища; 3) технічного прогресу; 4) сільського господарства і заготівель; 5) капітального будівництва; 6) транспорту і зв’язку; 7) торгівлі; 8) праці і заробітної плати; 9) населення, охорони здоров'я і соціального забезпечення; 10) освіти, науки, культури і туризму; 11) бюджетів населення; 12) житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення; 13) матеріально-технічного постачання і переписів; 14) фінансів.
Кожна із галузей характеризується набором показників. Зокрема, у статистиці сільського господарства і заготівель виділяють статистику землеробства, яка містить показники, пов'язані з раціональним використанням й охороною земельних угідь, їх меліорацією, і хімізацією, підготовкою і проведенням сільськогосподарських робіт, виробництвом і розподілом продукції землеробства, виявленням невикористаних ресурсів виробництва, ефективністю і якістю робіт. У цій галузі сільського господарства широко використовуються показники валового збору сільськогосподарських культур та їх урожайності. Дуже обширна статистика тваринництва, кормів і заготівель сільськогосподарських продуктів. Важлива група показників основних фондів і виробничих потужностей у сільському господарстві, а також механізації сільськогосподарського виробництва.
Статистика праці в сільському господарстві містить дані про чисельність, склад і рух робочої сили; про використання фонду робочого часу, організації праці; визначення рівня і вивчення динаміки, продуктивності праці; аналіз рівня і динаміки заробітньої плати робітників сільського господарства. Статистика собівартості виробництва сільськогосподарської продукції характеризує діяльність підприємств, зокрема, таких показників, як оплата праці з нарахуваннями, амортизація основних засобів виробництва, затрати на ремонт машин і споруд, затрати на насіння, корми, добрива, отрутохімікати тощо. Поза державною статистикою збір статистичних даних у широких масштабах регулярно не здійснюється.
Дуже широкі можливості використання стаціонарних вимірювально-спостережних мереж для отримання гідрологічних і метеорологічних даних, регулярний збір та обробка яких має певну історію. Гідрологічні матеріали містять дані про минулий, нинішній і для деяких елементів-майбутній стан річок, озер і водосховищ. Ці дані збирає мережа опорних гідрометеорологічних станцій і передає через інтернет, по радіо, телефонограмами, телеграмами чи бюлетнями. Поширені й телеметричні станції, здатні вести спостереження і передавати дані у спеціальні центри без втручання людини. Налагоджений автоматичний збір і зберігання всього спектра даних – від строкових спостережень у певні години до зведень за багаторічні періоди – в Українському науково-дослідному гідрометеорологічному інституті (Український НДГМІ, Київ), у Світовому центрі даних у м. Обнінськ (Калузька обл.), у Державному гідрологічному інституті (Санкт-Петербург, Росія). З цією метою збираються дані по всіх водомірних і гідрометеорологічних постах, які публікуються у вигляді окремих видань. До масиву гідрологічних спостережень входять дані про: 1) середні, найвищі і найнижчі рівні води; 2) про середні місячні витрати води; 3) про максимальні витрати води під час повені; 4) про льодові явища; 5) про гранулометричний склад донних наносів; 6) про середньомісячні температури води по басейнах річок; 7) про дощовий паводковий стік; 8) про каламутність води і ряд інших показників.
Ще більш багаточисленні метеорологічні спостереження, що містять синоптичні характеристики біля поверхні землі, показники термобаричного поля у вільній атмосфері, характеристики вітру; норми та аномалії середньомісячної температури повітря, норми місячних сум опадів та інші показники (в кількості кількох десятків). Загальне уявлення про види і характер всього комплексу метеоелементів приземного шару повітря дають статистичні довідники по клімату колишнього СРСР, а також світу. Окрім цього, випускаються щомісячні збірники по вибіркових станціях із даними по температурі, вологості і швидкості вітру у вільній атмосфері. Різноманітні роботи проводяться для потреб океанології. Збір даних здійснюється у глобальному масштабі з використанням суден погоди, науково-дослідних суден, плавучих маяків, океанографічних буйкових станцій тощо, які вимірюють температуру і солоність води у приземному шарі океану і на стандартних горизонтах (до глибини 500 м); напрямок, висоту, і період вітрових хвиль; швидкість і напрямок вітру на встановленій висоті; температуру повітря, атмосферний тиск, сонячну радіацію тощо. Ці дані групуються у Центрі океанографічних даних у м.Обнінську (Росія), де вони обробляються, контролюються й нагромаджуються на носіях інформації.
При проведенні досліджень на стаціонарах збирають дані про характеристики ландшафтів, а при обліку, наприклад, населення птахів використовують свої методики збору даних, які, як правило, не координуються у державному, а тим більше, глобальному масштабах. Часто обстеження здійснюють окремі експедиції для науково-дослідних робіт. Важливе значення мають довідкові видання по окремих типах географічних об’єктів – по клімату колишнього СРСР, водному балансу, різнотипові каталоги і кадастри. Різноманітні звіти експедицій, статті та книги та інші текстові матеріали, маючи великий фактичний матеріал, не завжди представлені у спеціально класифікованому вигляді і не забезпечують просторову локалізацію даних. Тому їх розділяють за придатністю для інформаційного забезпечення географічних досліджень: 1) книги і статті звичайного типу, що містять різноманітні відомості (впорядкувати їх використання дозволяють бібліографічні каталоги, а також реферативні журнали); 2) узагальнюючі тематичні монографії по окремих компонентах природи і господарства для великих регіонів (типу «Рельєф Землі», «Ґрунти світу», «Клімат СРСР», «Ґрунти СРСР »і т.д.). Близькі до них роботи, що мають не предметну, а регіональну спрямованість і носять узагальнюючий характер – типу багатотомного видання «Географія океанів» чи описів окремих фізико-географічних чи економіко-географічних або ж політико-адміністративних одиниць.