Наслідки

З середини січня 1943 року, ще під час Сталінградської битви, Червона Армія розпочала новий великий наступ проти німців та їх союзників у межиріччі Дону і Сіверського Дінця, який завершився в березні битвою за Харків. У той же час німецька армія відступила з Кавказу, але зберегла Новоросійськ і Таманський півострів. Так через дев'ять місяців після німецького наступу лінія фронту повернулася назад на позиції минулого літа. ^[10]

Обидві воюючі сторони зазнали важких втрат, але німецькі відшкодовувалися важче, через переважання у людських ресурсах СРСР. Крім того, нацистська Німеччина втратила багато військової техніки, запасів палива і престиж серед своїх союзників. Під час радянського контрнаступу (після 19 листопад 1942 р.) Німеччина втратила близько 2000 танків та штурмових гармат, близько 3000 винищувачів, бомбардувальники і транспортних літаків і більш ніж 10 000 гармат і мінометів проти 4341 танків і 2769 літаків втрачених радянською стороною. Німецькій військовій промисловості було важко відшкодовувати зростаючі втрати.

22 грудня 1942 року Указом Президії Верховної Ради СРСР було введено медаль «За оборону Сталінграда», якою нагороджувалися особи, що безпосередньо брали участь у обороні Сталінграда.

1 травня 1945 року Сталінграду було присвоєно звання місто-герой, як данину героїзмові її захисників.

Би́тва на Ку́рській дузі́ або Ку́рська би́тва, що тривала з 5 липня по 23 серпня 1943 року, є однією з ключових битв Другої світової війни. У радянській історіографії прийнято розділяти битву на три частини: Курську оборонну операцію (5-23 липня); Орловську (12 липня — 18 серпня) і Бєлгородсько‑Харківську (3-23 серпня) наступальні операції.

Диспозиція

У ході зимового наступу Червоної армії і контрнаступу вермахту, що послідував, на Східній Україні у центрі радянсько-німецького фронту утворився виступ завглибшки до 150 і шириною до 200 кілометрів, обернений в західну сторону (так звана «Курська дуга»). Німецьке командування прийняло рішення провести стратегічну операцію на Курському виступі. Для цього була розроблена і в квітні 1943 року затверджена військова операція під кодовою назвою «Цитадель». Маючи відомості про підготовку німецьких військ до наступу, Ставка Верховного Головнокомандування ухвалила рішення тимчасово перейти до оборони на Курській дузі і в ході оборонної битви знекровити ударні угрупування ворога і цим створити сприятливі умови для переходу радянських військ в контрнаступ, а потім в загальний стратегічний наступ.

Сили сторін

Для проведення операції «Цитадель» німецьке командування зосередило на ділянці 50 дивізій, зокрема 18 танкових і моторизованих. Угрупування налічувало, за даними радянських джерел, близько 900 тис. чоловік, до 10 тис. гармат і мінометів, близько 2,7 тис. танків і більше 2 тис. літаків. Повітряну підтримку німецьким військам надавали сили 4-го і 6-го повітряних флотів.

Ставка ВГК до початку Курської битви створила угрупування (Центральний і Воронезький фронти), що мало більше 1,3 млн. чоловік, до 20 тисяч гармат і мінометів, більше 3300 танків і САУ, 2650 літаків. Війська Центрального фронту (командувач — генерал армії Костянтин Рокоссовський) обороняли північний фланг Курського виступу, а війська Воронезького фронту (командувач — генерал армії Микола Ватутін) — південний фланг. Війська, що займали виступ, спиралися на Степовий фронт у складі стрілецького, 3-х танкових, 3-х моторизованих і 3-х кавалерійських корпусів (командувач генерал-полковник Іван Конєв). Координацію дій фронтів здійснювали представники Ставки Маршали Радянського Союзу Георгій Жуков і Олександр Василевський.