Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство і практика.

Сучасна конкуренція державно регульована, бо... Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на ринку. Засобами державного впливу є законодавство та аудиторська с-му.

В україні ВРУ 1992 прийняла закон „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції між підпр-вами”

Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнах частка товару на ринку певного підприємця, що дає змоогу застосовувати антимонопольне законодавство рісна (США 31, Яп 50). Контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антитрестівські органи. Антимоноп за-во передбачає підвищення податків, назначення судом компенсації, застосування примусового розукрупнення.

Конкуренція і моделі ринків.

На основі форм конкуренції маємо три основних варіанти риноквих форм чи моделей: поліполію, олігополію та монополію.

Поліполія – ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій кількості покупців – досконала конкуренція. Прикладів поліполії в сучасному світі існує дуже мало (валютна біржа), отже досконала конкуренція – це лише ідеальний стан.

Олігополія – далеко не всі продавці можуть запропонувати певний товар за діючою ціною – недосконала конкуренція (обмежена).

Монополія – відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано і узгоджено.

Білатеральна монополія – наявність на ринку лише двох контрагентів: один продавець та один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб”єктів.

Обмежена монополія – на галузевому ринку пристуні один продавець та кілька покупців. Хоч покупців і не багато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.

Економічна с-ма капіталізму вільної конкуренції, суть і основні ознаки.

Основні рисикапіталізму: приватна власність на речові ресурси; використання найманої праці, свобода підприемництва та вибору, ринок, заснований на вільній конкуренції; наявність великої кількості самостійно діючих покупців та продавців кожного продукту та товару.

Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих, хто мав капітал. Було досягнуто нового рівня розвитку “людського фактору”, головної виробничої сили суспільства.

. Концентрація і централізація вир-ва та капіталу. Виникнення монополій та їх форми.

В одному місці, водних руках.

В основу виникнення монополій покладено об’єктивний процес розвитку продуктивних сил. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, великі підприємтсва почади групуватись, утворюючи монополістичні об”єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія.

Форми монополій:

• Білатеральна;

• Обмежена;

• Чиста монополія.

фінансово-монополістичний капітал.

Капітал – це грошові та матеріальні кошти, які використовуються в суспільносу вир-ві з метою отримання прибутку.

З розвиком інтернаціоналізації економічного життя полали формуватись різноманітні монополії, в тому числі і фінансові. Вони почали активно впливати на розвиток економічних відносин в усьому світі. На долю фінансово-монополістичного капіталу приходиться майже 70 відсотків усіх капіталовкладень та всіх фінансових операцій світу

29

Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.

Акціонерний капітал — ресурси акціонерного товариства (компанії), утворені шляхом об'єднання кількох або багатьох індивідуальних капіталів, розширення масштабів акціонерної компанії завдяки капіталізації частини прибутку, а також залучення певних коштів вкладників через механізм продажу акцій та облігацій, що базується на привласненні чужої праці.

Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний і позичений.

Власний акціонерний капітал формується із коштів, отриманих від випуску та реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, сформованого внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Він може збільшуватись і завдяки подальшому випуску акцій та облігацій. З прибутку власники акцій щорічно одержують дивіденди, але лише після сплати податків державі, зарплат і премій менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також інколи використовують для виплати дивідендів у період погіршення економічної кон'юнктури.

Позичений акціонерний капітал формується за рахунок банківського кредиту і коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства.

Облігація (лат. obligatio - зобов`язання; англ. bond — довгострокова, note — короткострокова) — емісійний цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігація є одним з головних джерел фінансування дефіциту державного бюджету, для більшості розвинених країн. Облігація для корпорацій є важливим джерелом коштів, що запозичуються.

30

У сільському госпо¬дарстві земля є голов¬ним засобом виробниц¬тва. На відміну від інших засобів виробництва за умови правильного ви¬користання земля по¬стійно відновлює свою родючість, якісно поліпшується, її природна родючість неоднакова в різних природнокліматичних умовах. Тому в землеробстві праця однакової кваліфікації і фон¬доозброєності дає різні результати залежно від природних умов, тобто продуктивність праці тут визначається передусім продуктивністю природ¬них факторів.

Вплив природних факторів на результати ви¬робництва можна обмежити шляхом розвитку продуктивних сил. Йдеться про економічну ро¬дючість, підвищення якої досягається через ра¬ціональне використання землі, систематичне впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства тощо.

Таким чином, у землеробстві економічний процес відтворення незалежно від його суспіль¬ного характеру завжди взаємодіє з природним.

Тому підприємець повинен добре знати і вміло використовува¬ти не тільки економічні закони, а й закони природі/І. Адже тут об'єктом діяльності людини є живі організми: рослини і твари¬ни; їх біологічні процеси протікають за певними законами природи, а вплив людини на ці процеси обмежений. У сільському господарстві неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості.

У сільському господарстві також дуже важливим в своєчасне виконання робіт (наприклад, сівба, збір урожаю, догляд тварин з інтервалами, які визначаються природою, тощо). Якщо в промисловості несвоєчасне виконання техно¬логічних операцій веде до затримки виготовлення продукції, то V сільському господарстві це призводить до прямих втрат продукції, погіршення її якості, великих втрат втіленої в неї праці. А це позначається на результатах підприємництва. .'. Науково-технічна революція здійснюється на основі ринко¬вих механізмів, що в сільському господарстві передбачає не ПРОСТО використання техніки, а створення системи машин. Система машин повинна враховувати особливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів, транспортних засобів. Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в і строки, з тим щоб виконати всі роботи в оптимальний не допустити втрат врожаю внаслідок, скажімо, при посіві чи збиранні врожаю. Тому в сільському необхідна більша маса засобів виробництва, висока енергоозброєність праці.

У сільському господарстві підприємець обмежений правом виробництва тих чи інших продуктів природними умовами цієї галузі. Наприклад, високі врожаї коріандру, рицини, соняшнику і т. д. можна одержати в районах степу України. На Поліссі природні умови не придатні і дуже низька врожайність. Тут доцільніше вирощувати льон, картоплю і т. д. Підприємництво в сільському господарстві відрізняється і тим, що земля як особливий і обов'язковий засіб виробництва обмежена в просторі. Цей фактор поряд із зростанням потреб на продовольчі товари визначає необхідність інтенсифікації, сільського господарства як основної форми виробництва.