9.Пропозиція якості робочої сили, залежність доходів від освіти.

Робоча сила — це сукупність фізичних і духовних якостей, якими володіють організм, жива особа і які вони викорис­товують кожного разу, коли виробляють будь-які споживчі вартості.

Отже, кожна людина може запропонувати на ринку не лише ро­бочий час та певну інтенсивність праці, а й свої здібності певної якості, яка залежить від: віку, статі, фізичного здоров'я, рівня за­гальної освіти, рівня професійної освіти, віросповідання тощо. Се­ред зазначених факторів якості робочої сили є такі, на які людина не може впливати (вік, стать тощо), і такі, які дають людині мож­ливість вибору. До останніх насамперед відносять рівень загальної та професійної освіти.

Висока професійно-освітня підготовка полегшує адаптацію фахівців до ринкового середовища, зокрема в контексті формування доходів та адекватної поведінки.

До 25 рр.

Люди, які отримали вищу освіту розраховують отримувати доходи у більш тривалому періоді на більш високому рівні.

Це пов’язано з:

-прямі матеріальні витрати - проживання, проїзд, підручники..

-непрямі матеріальні витрати – втрати від незароблених коштів протягом навчального періоду

-моральні втрати.

Ф-ла освіти як інвестиційного проекту NPV- чиста теперішня вартість

NPV= -

22. Вплив кваліфікації на продуктивність праці та приріст ввп.

Кваліфіка́ція- це рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до виконання праці за визначеною спеціальністю чи посадою, що визначається розрядом, класом чи іншими атестаційними категоріями.

Суттєвий вплив має організація процесу виробництва, вона дає змогу знаходити найбільш досконале управління виробництвом, раціональні прийоми виконання операцій та виявлення інших важливих чинників. Наукова організація праці охоплює значні потенційні резерви підвищення ефективності праці з мінімальними додатковими матеріальними витратами. Значний вплив має максимальне використання діючих потужностей, диверсифікація виробництва, скорочення втрат робочого часу ін.

23.Показники і методи виміру продуктивності.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

-виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

-виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

-виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригада^, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обгрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).