2. Предмет і завдання словотвору. Твірна основа. Способи словотвору.

Словотвір

– це розділ мовознавства, який вивчає структуру слова, способи його творення і словотворчі значення. Предмет словотвору – різні аспекти творення слів, класифікація похідних слів, визначення продуктивних способів і засобів словотвору. Розділ охоплює словотворів різних частин мови, насамперед номінативних. Розрізняють словотвір: синхронний (вивчає словотворчу структуру слів на конкретному етапі розвитку мови) та діяхронний (вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів функціонування мови). Словотвір пов'язаний із лексикологією, оскільки він збагачує лексичний фонд мови, а також із граматикою, тому що всі нові слова оформлені за грам. законами мови.

Способи словотворення в українській мові:

Лексичний склад української мови постійно збагачується насамперед завдяки творення нових слів. Вони утворюються за допомогою наявних у мові засобів за певними моделями. До способів словотворення належать: морфологічні та неморфологічні (морфолого-синтаксичні, лексико-синтанксичні, лексико-семантичні) способи. Найпоширенішим є морфологічні способи, до яких належать: афіксальні, осново- та словоскладання, абревіація, безафіксальні та їх комбінації.

Основними серед морфологічних є звичайно афіксальні способи:

1) Префіксальні способи – це творення похідних слів за допомогою приєднання префікса. Пр.: казати – розказати. Похідні слова в цьому випадку належать до однієї й тієї ж частини мови. Окремі префікси можуть змінювати свій фонетичний характер: зібрати... Найактивнішу є префіксація у дієсловах, менш активна в іменних частинах мови.

2) Суфіксальний спосіб – це творення похідних слів приєднанням до твірної основи суфіксів. Пр.: ліс, ліс|овий, лисов|ик. Це найактивніший спосіб словотворення в українській мові (й найпродуктивніший). Способам суфіксації творяться й: іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Особливо система суфіксів розвинена в іменниках та прикметниках.

3) Суфіксально-префіксальний спосіб – полягає в тому, що похідні слова утворюються одночасним приєднанням до твірної основи суфікса і префікса. Пр.: робота – без|робіт|тя, дорога – по|дорож|ник – подорожник|овий. Спосіб широко використовується при творенні вище названих трьох частин мови. Нові слова можуть належати до того ж розряду слів, що й твірна основа, але частіше переходять в інші. Пр.: переходити – перехід.

4) Постфіксальний спосіб – це спосіб творення нових слів за допомогою постфіксів. Пр.: взяти – взяти|ся (за що); хто – хто|сь, хто – хто|-небудь. Творення нових слів шляхом усічення морфем - цим способом творяться іменники від дієслів та прикметників. Пр.: переклад|ати – переклад; зелен|ий – зелень. Творення нових слів за допомогою всіх трьох компонентів: рука – за|руч|итися; каблук (pałąk, obcas) – ви|каблуч|уватися.

5) Основоскладання – це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів "о,е" або без них. Пр.: добpозичливий (зичити = бажати комусь) X триповерховий, метробуд (без інтерфіксів).

6) Словоскладання – це поєднання кількох слів або словоформ в одному складному слові: пр.: салон-перукарня.

7) Абревіація - це спосіб творення слів із використанням кількох усічених основ: пр.: Пономарів, О.Д. Різні типи абревіації (залежно від того, як утворюються ці складноскорочені слова):

Неморфологічні способи творення:

1) Морфолого-синтаксичні способи – охоплюють похідні слова, які виникають у наслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови в іншу. Головні з них це:

2) Субстантивізація: Перехід прикметників і дієприкметників в іменники: приклад: Старий і море.

3) Ад'єктивація – це перехід дієприкметників у прикметники: пр.: битий шлях, колючий (kłujący) друг (колючий погляд).

4)Прономіналізація – це перехід іменних частин мови у займенники: пр.: одні одне говорить, а друзі – інше.

5) Адвербіалізація – це перехід словоформ змінюваних слів у прислівники: пр.: зимою (взимку) – орудний відмінок іменника став прислівником часу.

6) Перехід повнозначних слів у службові: пр.: кругом будинку, коло будинку, близько станції (перші слова – це прийменники).

Перехід слова з однієї частини мови до іншої, супроводжуваний перетворенням відповідних парадигматичних характеристик, називається конверсією.

7) Лексико-синтаксичний спосіб – це такий, при якому похідні слова утворюються в наслідок поступового зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово. Пр.: один на десяти -> одинадцять (числівник); чимдуж (прислівник).

8) Лексико-семантичний спосіб – він полягає у розщепленні значень багатозначного слова й поступовому творенні омонімів.

3. Морфемна структура слова в українській мові:

Морфема – це найменша неподільна значуща одиниця мови. Вона носій певного лексичного або грам. значення і регулярно витворюється в мовленні відповідно до моделі властивих певній мові.

Афіксальні морфеми надають слову додаткових значень, афікси послідовно розрізняються за місцем у слові. До них належать: префікси, суфікси, інтерфікси, постфікси, флексії. Префікс – це морфема, що стоїть перед коренем і творить нове слово. Особливістю префікса є те, що він завжди приєднується до цілого слова. Наприклад: писати: написати, за-, пере-, с-, о-, під-, ви-, до-... Префікси тут надають нових відтінків значення, іноді префікси можуть утворювати тільки нові форми одного слова, наприклад.: вищий – найвищий, новіший – найновіший. Нові слова творяться префіксами в межах однієї і тієї ж частини мови. Суфікс – це морфема, що стоїть після кореня. За допомогою суфіксів також утворюються нові слова, як серед одних і тих же так і різних частин мови. Приклад: ліс, ліс-ов-ий, ліс-ов-ик. Відповідно до цього існують суфікси для творення: іменників, прикметників, дієслів, прислівників... Інтерфікс – це сполучна морфема, що використовується для зв'язків структурних частин у складних словах. Найважливіший із них: а, є, о, у, ох. Пр.: сорокатисячний, водоканал, краєзнавчий, двохсотий...

План історичної зміни структури слова:

1. Спрощення.

2. Перерозклад.

3. Ускладнення.

4. Декориляція.

5. Морфемний аналіз слова.

У процесі історичного розвитку мови можуть змінюватися не лише значення слів чи їх фонетичний склад, але і їх морфемна будова. У деяких словах, наприклад, змінюється кількість морфем, звуковий склад окремих морфем, відбувається зміна їх значення і функції. У зв'язку з цим прийнято говорити про зміни у морфологічній структурі слова. Шляхом зіставлення споріднених слів, вивчення давніх форм і морфологічних типів слів можна встановити: чи стала морфемна будова цих слів іншою, ніж була у момент їх виникнення; яким буде поділ слів на морфеми, чи збігається з тим поділом, що був характерний для минулого стану розвитку мови.

Головними факторами, які спричинили зміну морфемної структури слова, є порушення прямого співвідношення між твірною і похідною основами. Основними причинами історичних змін у морфемній будові слова вважаються:

1.Зміни у значеннях похідних і непохідних основ.

2.Зникнення з мови споріднених мотивуючих основ.

3.Фонетичні зміни у структурі слова.

З огляду на ці причини розрізняють такі типи історичних змін у морфемній структурі слова: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.

1. Спрощення

Найбільш поширеною і важливою зміною складу слова є спрощення.

Спрощення — це зміна у морфемній структурі слова, в результаті якої у процесі розвитку мови похідна основа, що мала в своєму складі афікси, перетворюється на непохідну, кореневу, наприклад: дар (порівняйте давнє да-р-ь - да-ти).

Явище спрощення виникло внаслідок деетимологізації і демотивації слів та в результаті фонетичних змін: дар — дати, носик (чайника) і ніс людини, тиждень — «той же день».

Розрізняють повне і неповне спрощення. При повному спрощенні відбувалося цілковите злиття афіксальних морфем з кореневою. Нові слова при цьому вже не зберігають слідів давньої подільності. Так, у сучасних неподільних основах прикметників стар-ий, добр-ий, хитр-ий лише шляхом порівняльно-історичних зіставлень можна виділити давній суфікс -р- зі значенням великої міри ознаки, яку виражав корінь. Порівняйте: старий - ста- (спільнокореневі стати, стояти) + суфікс -р-; первісно слово старий означало «сталий», «міцний»; слово добрий має той же первісний корінь, що й доба, оскільки означало «відповідний», «той, що підходить». Прикметник хитрий утворився на базі праслов'янського хитати. Первісний корінь хьіт- у поєднанні з суфіксом -р- мав значення «меткий», «спритний». Згодом це слово набуло сучасного значення «нещирий».

При неповному спрощенні окремі сліди колишньої похідності зберігаються і їх можна помітити: корінь та афікси розпізнаються, хоча вже втратили своє значення. Наприклад, слова на зразок порошок, обруч у сучасній українській мові є неподільними, проте у них можна розпізнати афіксальні морфеми і кореневі (порівняйте: первісно порох — "пил, прах", ст.-слов. "прахь"; об-ручь від "рука"). Отже, відбулося злиття в одну морфему давніх коренів та афіксів.

Розрізняють спрощення у трьох позиціях — злилися в одну кореневу морфему: корінь і суфікс; префікс і корінь; префікс, корінь і суфікс.

а) Корінь + суфікс: одноморфемні тепер основи в іменниках мил-о, шил-о, рал-о і под. колись були морфемно подільними. Порівняйте: мило походить від давнього дієслова миті + суфікс на означення знаряддя дії -дл-о, в якому сталося спрощення: мидло —»мило; рало походить від первісного ордло, де початкове ор- (колишній корінь як і в етимологічно спорідненому орати) дало ра-(порівняйте: ратай) + суфікс -дл-о —> ло. Отже, елемент -л- у цих словах суфіксального походження, однак зараз він є складовою частиною кореня.

У словах жир, дар давній суфікс -р- злився з коренем, тому ці слова тепер також мають непохідні основи, хоча, наприклад, жир походить від жити — «підтримувати життя» і первісним значенням слова жир було «їжа». Злилися давні суфікси з коренями і в багатьох інших словах, які тепер уже не членуються на морфеми, наприклад, вікн-о — від кореня ок- (порівняйте: ок-о) + суфікс -н-, перед початковим о з'явився приставний приголосний в (порівняйте: він, вухо); гребінь — від кореня греб- (порівняйте: греб-у, первісне гребти означало «чесати») + суфікс -ень- (у якому маємо чергування: гребінь — гребеня).

Спрощення на межі кореневої і суфіксальної морфем відбулося у словах із суфіксами здрібнілості (у словах зі зменшеним значенням). Вони втратили значення зменшеності, здрібнілості, стали окремими самостійними лексемами, оскільки не зменшене (твірне) слово або вийшло з ужитку, або нове слово отримало інше, спеціальне значення, ніж не зменшене (твірне): куниця (від первісного куна з цим же значенням і суфікса -иц-я), миска (від первісного миса — «плоске блюдо» і суфікса зменшеності -к-а); кориця (прянощі), лопатка (анатом.), ніжка (стола), носик (чайника), ручка (дверна), стрілка (годинникова), спинка (дивана) та ін.

б) Префікс + корінь: закон (від префікса за- + корінь кон- (кін-), первісне конь — «межа, кордон, кінець»), призьба (від при- + ізба), окорок (від о- + первісне корок — «нога»), обруч (від об- + дьвжручь у значенні «браслет»), паскуда (від па- + первісне скуда — «бідність»), спосіб (від с- + первісне пособь — «поміч»). До префіксальних за походженням утворень, які піддалися спрощенню, належать слова із заперечним префіксом не-, що злився з коренем (слова без не- вийшли з ужитку): неділя (від не- + первісне дьлати, отже неділя — «день відпочинку»), недуг (від не- + первісне дугь — «сила, здоров'я»; порівняйте: сучасне дужий —«сильний, здоровий», а недуг отримало значення «безсилля, неміч, хвороба»), ненароком (від не- + первісне нароком — «навмисне»).

в) Префікс + корінь + суфікс: у слові наперсток маємо новий корінь, що утворився внаслідок злиття трьох давніх морфем: префікса на-, кореня перст- і суфікса -ок; непохідне слово подушка є результатом злиття префікса по-, кореня душ- (дух — «дути») і суфікса -к-а, отже, подушка буквально—«надута»; завтра(від за- +утр- + закінчення родового відмінка -а).

Спрощення історично похідних основ найчастіше відбувається внаслідок зміни їх лексичних значень. Порівняйте, наприклад, слова корито, смородина, обруч, негідник, порошок, столиця, щетина, оскомина, сусід та ін.

Спрощенню піддалися іменники, утворені за допомогою суфіксів здрібнілості (білка, бочка, ложка, косинка, кориця), прикметники з колишніми суфіксами «вторинної прикметниковості»: великий, вузький, гіркий, короткий, м'який, рідкий.

Спрощенню історично похідних основ сприяли різні фонетичні зміни в їх звуковому складі: весло (первісно везло) утворено від основи дієслова везти за допомогою суфікса -сл-о. У позиції «корінь + суфікс» відбулася асиміляція дзвінкого приголосного з до глухого с з наступним стягненням двох однакових приголосних в один звук. Слово канути утворено від основи дієслова капати за допомогою суфікса -ну- з наступним спрощенням групи приголосних пн до звука н. Цікаві факти, аргументовані припущення про різні види, фази, причини, механізми спрощення містять праці О. Ольшанського, І. Яценка . Так, наприклад, слово коричневий пройшло такі фази спрощення: кор-а —* кор-иц-я —> кориц-я —> корич-н-ий —»коричн-ий —> коричн--ев-ий —»коричнев-ий. Отже, аналогічні факти дають підстави для висновку, що «спрощенню похідної основи передує спрощення твірної основи на попередньому етапі розвитку мови».

Спрощення сприяє збільшенню кількості твірних слів, розширенню словникового складу мови. Так, наприклад, на базі слова тиждень утворилися деривати тижневий, тижневик, щотижня. Від кореня род- утворилися нові кореневі слова народ, урожай, родич, порода, природа, врода, основи яких у минулому були морфемно подільними. Кожне з цих слів тепер зазнало спрощення і є неподільним. Від спрощених слів уже утворилися цілі гнізда споріднених: природа —природник, природний, природодослідник; урожай — неврожай, урожайний, врожаїти, врожайно і под.

Отже, спрощення — найбільш поширений вид змін морфемної структури слова. Воно збагачує кількість кореневих морфем у мові.