ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра прикладної екології

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

З «МОНІТОРИНГУ ДОВКІЛЛЯ»

на тему: «АНАЛІЗ ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯНОГО БАСЕЙНУ МІСТА ОДЕСИ

(SO₂,серпень1996 рік )»

Студента 3-гокурсуАЕ-30групи

ПоліщукН.А.

Напряму підготовки 6,040106 Екологія ,

охорона навколишнього середовища та

збалансоване природокористування

спеціальності Агроекологія

Керівник ст.викладач

Алєксєєнко ОленаАнатоліївна

Національна шкала___________________

Кількість балів______Оцінка ECTS_____

Члени комісії________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Одеса – 2013 рік

ЗМІСТ

1 СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО МОНІТОРИНГУАТМОСФЕРИ УКРАЇНИ 5

2 ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ 19

2.1 Статистичні характеристики забруднення атмосферного повітря 20

2.2 Інтегральні показники забруднення атмосфери 23

ВИСНОВКИ 38

ВСТУП

Атмосфера – це повітряна оболонка Землі, значення якої важко переоцінити. Збереження теплоти і захист живих організмів від згубних доз космічного випромінювання, джерело кисню для дихання, вуглекислого газу для фотосинтезу, енергії і всіляких хімічних речовин, середовище розгортання метеорологічних процесів і електричних явищ (атмосферна електрика), переміщення пари соди і дрібних матеріалів на планеті – ось далеко не повний перелік значення повітря в природних процесах, які розгортаються на Землі.

Забруднення атмосферного повітря антропогенними джерелами (промисловість, транспорт, опалювальні системи) є однією з найгостріших екологічних та соціальних проблем. Щорічно в атмосферу викидається велика кількість різноманітних речовин, кожна з яких небезпечна для живих організмів і завдає шкоди матеріальним цінностям (будівлі, споруди, дорожні покриття тощо), наносячи великі економічні збитки.

Стан повітряного середовища має особливо важливе значення для нормального функціонування людського організму й підтримки здоров’я.

Не дивлячись на величину повітряного басейну, він піддається дуже істотним діям, що викликають зміни його складу як на окремих ділянках, так і на всій планеті. Повітря необхідне як джерело кисню для дихання, окислення і спалювання сировини.

Метою даної роботи є детальний аналіз характеристик забруднення атмосфери повітря на території Одеси. Для цього в якості вихідних даних будуть використані разові концентрації SО₂засерпень1996 року.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Діюча мережа спостережень за станом атмосферного повітря, сформована зі стаціонарних, маршрутних та підфакельних постів дає змогу контролювати забруднен­ня повітря в населених пунктах, виявляти вплив джерел забруднення на певні території та викиди стаціонарних джерел забруднення. За сприяння системи постів вста­новлюють динаміку забруднення атмосфери, виявляють території, де зростає вміст забруднювальних речовин у по­вітрі, визначають небезпечні джерела викидів.

1 Система державного моніторингуатмосфери україни

Ефективне державне управління якістю навколишнього природного середовища неможливе без наявності відповідної інформації про його стан. Ця інформація збирається та аналізується за допомогою державної системи моніторингу довкілля.

Державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин. Його сутність полягає в організації системи спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення, якісними та кількісними характеристиками природних ресурсів з метою забезпечення збору, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.

Для того, щоб виділити антропогенні зміни на фоні природних, виникла необхідність в організації спеціальних спостережень за змінами стану біосфери під впливом людської діяльності.

Систему повторних спостережень одного і більше елементів навколишнього природного середовища в просторі і в часі з певними цілями і згідно з попередньо підготовленою програмою було запропоновано назвати моніторингом.

Термін «моніторинг» з’явився перед проведенням Стокгольмської конференції ООН по навколишньому середовищу (Стокгольм, 16 червня 1972 року). Перші пропозиції з приводу такої системи були розроблені експертами спеціальної комісії СКОПЕ (науковий комітет по проблемах навколишнього середовища в 1971 р.).

Сам термін «моніторинг» з’явився в противагу терміну «контроль». Обговорення системи моніторингу активізувалося перед першою міжурядовою нарадою по моніторингу, скликаною в Найробі (Кенія, лютий 1974 року) радою керуючих Програм ООН по проблемах навколишнього середовища (ЮНЕП), однак спостереження за багатьма змінами антропогенного характеру, здійснювалися вже раніше.

На цій нараді був визначений перелік пріоритетних забруднювачів для їх обліку при організації моніторингу; було вирішено також встановити контроль за параметрами, необхідними для інтерпретації результатів вимірювання забруднень. Нарада висловилась за те, що міжнародне співробітництво по організації глобального моніторингу.

Детальне обговорення основних завдань моніторингу, а також різноманітних аспектів, пов’язаних з обґрунтуванням та реалізацією системи моніторингу відбувалося на міжнародному симпозіумі по комплексному глобальному моніторингу забруднень навколишнього природного середовища в Ризі в вересні 1978 р.

Поштовхом для створення наукових і методичних основ екологічного моніторингу був перелік приорітетних напрямків науково-дослідних робіт Міністерства освіти України, серед яких охороні навколишнього природного середовища і раціональному використанню природних ресурсів приділялася велика увага.

Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:

1. об’єктивність і достовірність;

2. систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об’єктами впливу на нього;

3. багаторівневість;

4. узгодженість нормативного та методичного забезпечення;

5. узгодженість технічного і програмного забезпечення;

6. комплексність в оцінці екологічної інформації;

7. оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади;

8. відкритість екологічної інформації для населення.

Моніторинг навколишнього природного середовища – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан екологічних систем, що розвиваються як природним шляхом, так і під впливом техногенного навантаження, попередження критичних ситуаціях, шкідливих і небезпечних для здоров'я людей та інших живих організмів.

За рівнем узагальнення отриманої моніторингової інформації розрізняють локальний моніторинг (тобто такий, який здійснюється на території окремих об'єктів (підприємств, населених пунктів, ділянок ландшафтів); регіональний (у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних та природних регіонів); загальнодержавний (на території країни в цілому), глобальний – його складовою є фоновий моніторинг, що здійснюється в Україні; сприяє збору відомостей про розвиток загальносвітових процесів, зокрема про зміну в озоновому шарі [1, с. 17-20].

Фоновий (науковий) моніторинг – система спостережень за природними ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природних об'єктів внаслідок господарської діяльності (здійснюються через мережу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій).Це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

У свою чергу, кінцевими цілями глобального і регіонального моніторингу забруднення в системі ДСМНС є:

1) визначення концентрації пріоритетних забруднюючих речовин в середовищі, їх розподілу в просторі й зміни в часі;

2) оцінка величини і швидкості потоків забруднюючих речовин і шкідливих продуктів їх перетворень;

3) забезпечення уніфікованих методів відбору проб та аналізу для отримання порівнянних між країнами результатів і обмін досвідом з організації систем моніторингу.

Існує, також, загальний (стандартний) моніторинг, що здійснюється систематично за стандартними параметрами на базовій мережі спостережень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень на всіх рівнях таоперативний (кризовий) моніторинг, тобто система додаткових спостережень у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мережу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та розроблення оперативних заходів щодоліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності. Діюча сьогодні в Україні система загального моніторингу дає змогу отримати понад 70 різних видів даних.

Основні цілі екологічного моніторингу полягають у забезпеченні системи управління природоохоронної діяльності та екологічної безпеки своєчасною та достовірною інформацією, що дозволяє оцінити показники стану та функціональної цілісності екосистем та середовища проживання людини, виявити причини зміни цих показників і оцінити наслідки таких змін, а також визначити коригувальні заходи в тих випадках, коли цільові показники екологічних умов не досягаються, створити передумови для визначення заходів щодо виправлення негативних ситуацій виникають до того, як буде завдано шкоди [2, с. 20-22].

Основні завдання екологічного моніторингу:

1. організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;

2. налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);

3. оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;

4. інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня ант­ропогенного впливу на компоненти природного середовища;

5. моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;

6. розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Цілями спостережень, що проводяться в рамках моніторингу природних середовищ і екосистем, є:

- оцінка стану та функціональної цілісності середовища перебування й екосистем;

- виявлення змін природних умов в результаті антропогенної діяльності на території;

- дослідження змін екологічного клімату (багаторічного екологічного стану) території.

Діюча в Україні мережа спостережень за забруднен­ням атмосферного повітря охоплює пости ручного відбо­ру проб повітря й автоматизовані системи спостережень та контролю оточуючого середовища (АСКОС). Пости спостережень за забрудненнями можуть бути стаціонар­ними, маршрутними та пересувними (підфакельними). З постів ручного відбору проби для аналізу передають в хімічні лабораторії.

 Пост спостереження – вибране місце (точка місцевості), на якому розміщений павільйон або автомобіль, обладнаний відповідними приладами.

Стаціонарні АСКОС обладнані пристроями для безперервного відбирання та аналізу­вання проб повітря в заданому режимі й передавання ін­формації каналами зв’язку в центр управління.

Стаціонарний пост спостереження призначе­ний для регулярного відбору проб повітря з метою подаль­шого лабораторного аналізу, безперервного реєстрування вмісту забруднювальних речовин автоматичними газоаналі­заторами.

Стаціонарний пост спостережень - це спеціально обладнаний павільйон, в якому розміщена апаратура, необхідна для реєстрації концентрацій забруднюючих речовин і метеорологічних параметрів за встановленою програмою.

Місце для встановлення стаціонарного поста вибирається, як правило, з урахуванням метеорологічних умов формування рівнів забруднення атмосферного повітря.

При цьому заздалегідь визначається коло завдань: оцінка середньої місячної, сезонної, річний і максимальної разової концентрацій, можливість виникнення концентрацій, що перевищують ГДК та ін.

Серед стаціонарних постів виокремлюють опорні стаціонарні пости, призначені для виявлення довготри­валих змін вмісту основних або найпоширеніших забруднювальних речовин, та неопорні стаціонарні пости, призначені для спостережень за спеціальними, характерними для контрольованої місцевості, шкідли­вими речовинами.  

Стаціонарні пости спостережень можуть встановлю­ватись в житловій, промисловій, змішаній зонах та біля автомагістралей.

Кількість стаціонарних постів визначають залежно від чисельності населення (табл. 1.1 ), рельєфу місцевос­ті, особливостей промисловості, змін концентрацій заб­руднювальних речовин.

Чисельність населення, тис. осіб.	Кількість постів
<50	1
50-100	2
100-200	3
200-500	3-5
500-1000	5-10
1000-2000	10-15
>2000	15-20

Таблиця 1.1. Залежність кількості стаціонарних постів від чисельності населення

Для населених пунктів із складним рельєфом і великою кількістю джерел рекомендується встановлювати один пост на кожні (5-10) км². Щоб інформація про забруднення повітря враховувала особливості міста, рекомендується ставити пости спостережень у різних функціональних зонах - житлової, промислової та зони відпочинку. У містах з великою інтенсивністю руху автотранспорту пости встановлюються і поблизу автомагістралей.

Мережа стаціонарних постів обладнана примі­щеннями типу „ПОСТ” – утепленими дюралевими па­вільйонами, в яких встановлені комплекти приладів та обладнання для відбору проб повітря і вимірювання ме­теорологічних параметрів: температури, вологості, швидкості та напрямку вітру. Діючі типи павільйонів „ПОСТ-1”, „ПОСТ-2”, „ПОСТ-2А” відрізняються про­дуктивністю та ступенем автоматизації. Найпоширені­шими є лабораторії типу „Пост-2”.

Лабораторію комплектну типу „ПОСТ-2” вико­ристовують для стаціонарних спостережень за рівнем забруднення атмосферного повітря, а також для з’ясу­вання метеорологічних характеристик. Вона забезпечує автоматичне вимірювання та фіксування на діаграмній стрічці концентрацій оксиду вуглецю і діоксиду сірки; автоматичний відбір проб повітря для визначення газоподібних домішок, сажі та пилу; ручний відбір проб повітря на вміст газоподібних домішок, сажі і пи­лу; автоматичне вимірювання і реєстрацію напрямку та швидкості вітру, температури (-50…+50°С), вологості атмосферного повітря (0…100 %); контроль за темпера­турою, вологістю і тиском атмосферного повітря за до­помогою переносних приладів.

Маршрутний пост спостереження призначе­ний для регулярного відбору проб повітря у фіксованих точках місцевості за допомогою спеціально обладнаної автолабораторії. Маршрут щомісячно змінюється з та­ким розрахунком, щоб відбір проб повітря у кожному пункті проводився в різний час доби. Розміщення маршрутних постів повинно бути таким, щоб виявляти максимальні концентрації заб­руднювальних речовин, які формуються джерелом вики­ду. Визначаючи місця відбору проб, приймають до ува­ги висоту джерела викиду (Н) і максимально можливу зону забруднення ним атмосферного повітря (R), яка дорівнює 20Н.

Така пересувна лабораторія має продуктивність близько 5000 відборів проб у рік, у день на такій машині можна зробити відбір 8 - 10 проб повітря. Подібні автомобілі випускаються серійно.Порядок об'їзду маршрутних постів щомісячно змінюється таким чином, щоб відбір проб повітря на кожному пункті проводився в різний час доби. Наприклад, у перший місяць машина об'їжджає пости в порядку зростання номерів, у другому - в порядку їх зменшення, а в третій - з середини маршруту до кінця і від початку до середини і т. д. [3, с. 38-52].

Пересувний (підфакельний) пост призначений для відбору проб під димовим (газовим) факелом з метою виявлення зони впливу даного джерела. Підфакельні спостереження здійснюються за спеціально розроблюються програмами і маршрутами за специфічними забруднюючими речовинами, характерними для викидів даного підприємства. Місця відбору проб при підфакельних спостереженнях вибирають на різних відстанях від джерела забруднення з урахуванням закономірностей поширення забруднюючих речовин в атмосфері. Відбір проб повітря проводиться послідовно за напрямком вітру на відстанях 0,2, 0,5, 1, 2, 3, 4, 6, 8, 10, 15 і 20 км від стаціонарного джерела викиду, а також з навітряного боку джерела. Спостереження під факелом проводяться за типовими для даного підприємства інгредієнтами з урахуванням обсягу викидів та їх токсичності.

Допоміжні точки встановлюють у зоні формування максимальної концентрації, на межі санітарної захисної зони (СЗЗ), на відстані СЗЗ + 200 м. На кожному колі з обох сторін від осі факелу на відстані 1/25 R встанов­люють ще по два пости. У зоні максимального забруд­нення відбирають не менше 60 проб повітря, а в інших зо­нах –  до 25 на висоті 1,5 м від поверхні землі протягом 20-30 хв. не менше як у трьох точках одночасно. Протягом робочого дня під факелом можна відібрати проби послідовно в 5 - 8 точках.

При виборі місця розташування поста потрібно встановити, яку інформацію очікують отримати: або рівень забруднюючих характеристик для даного району міста, або концентрації домішок у конкретній точці, яка піддається впливу викидів окремого промислового підприємства або великої автомагістралі. У першому випадку пост повинен бути розташований на ділянці, що схильний до впливу окремих джерел викидів. У другому випадку пост розташовується в зоні максимальних концентрацій домішок, що викидаються розглядаються джерелами.

Залежно від виду постів спостережень та їх завдань визначають програми і терміни спостережень. На стаціо­нарних постах спостереження за забрудненням атмо­сферного повітря та метеорологічними параметрами проводять протягом року незалежно від погодних умов. Вони можуть працювати за повною, неповною, скороченою чи добовою програмами спостережень.

Повна програма дозволяє отримати інформацію про разові і середньодобові концентрації шляхом безперервного відбору проб за допомогою автоматичних пристроїв або дискретно.За повною програмою спостереження проводяться щодня (вихідні-неділі, суботи - чергуються) в 1, 7 і 19 годин місцевого декретної часу, або по змінному графіку: вівторок, четвер, субота - 7, 10 і 13 год.; понеділок, середа, П'ятниця - 15, 18 і 21 год. Спостереження по першій програмі передбачають вимірювання вмісту в повітрі як основних, так і специфічних забруднюючих речовин. На стаціонарних постах спостереження за забрудненням атмосферного повітря і метеорологічними параметрами повинні проводитися цілий рік, у всі сезони, незалежно від погодних умов.

За несприятливих метеорологічних умовах (туман, тривала інверсія температур і др.) Відбір проб повітря на всіх постах спостережень повинен проводитися через кожні 3 год. Одночасно слід відбирати проби під факелами основних джерел забруднення на території найбільшої щільності населення. Підфакельні спостереження здійснюються за характерними для даного підприємства домішками [2, с. 30-31].

За неповною програмою спостереження проводять щоденно (субота і неділя чергуються) о 7, 13 та 19 год. У районах, де температура повітря нижча -45°С, спосте­реження проводять за скороченою програмою щоденно, крім неділі, о 7 та 13 год. за місцевим часом.

Скорочена програма дозволяє отримати інформацію про разові концентраціях щоденно в 7 і 13 годин за місцевим дискретного часу. Такі спостереження допускаються при температурі нижче - 45 0С, а також у місцях, де середньомісячні концентрації нижче 1 / 20 ГДКм.р. або нижньої межі діапазону вимірювань концентрації домішок за допомогою методу, який використовується. Допускається проводити спостереження за зміненим графіком - в 7, 10, 13 годин спостереження проводяться у вівторок, четвер і суботу, а в 16, 19, 22 години - у понеділок, середу та п'ятницю.

Добова програма дозволяє отримати інформацію про середньодобової концентрації. Спостереження проводяться шляхом безперервного відбору проб за допомогою газоаналізаторів.

Всі програми дозволяють отримати середньомісячні, середньорічні, а також осередненні концентрації за більш тривалий період.

Одночасно з відбором проб повітря визначаються метеорологічні параметри. Вимірюється швидкість і напрям вітру, температура і вологість повітря, стан погоди і підстильної поверхні.

На маршрутних постах спостереження проводяться за повною, неповною і скороченою програмах. Для цих постів допускається зсув термінів на 1 годину в обидва боки від стандартних.

Якість атмосферного повітря - це сукупність його властивостей, що визначає ступінь впливу фізичних, хімічних і біологічних факторів на людей, рослинний і тваринний світ, а також на матеріали, конструкції і навколишнє середовище в цілому. Якість атмосферного повітря може вважатися задовільним, якщо вміст домішок у ньому не перевищує гранично допустимих концентрацій (ГДК).

ГДК - нормативи, що встановлюють концентрації шкідливої речовини в одиниці об'єму (повітря, води), маси (харчових продуктів, ґрунту) або поверхні (шкіра працюючих), які при дії за певний проміжок часу практично не впливають на здоров'я людини і не викликають несприятливих наслідків у його потомства.

Для встановлення ГДК використовують розрахункові методи, результати біологічних експериментів, а також матеріали динамічних спостережень за станом здоров'я осіб, що зазнали дії шкідливих речовин. Останнім часом широко використовуються методи комп'ютерного моделювання, пророкування біологічної активності нових речовин, біотестування на різних об'єктах. Значення ГДК включені в ГОСТИ, санітарні норми та інші нормативні документи, обов'язкові для виконання на всій території держави; їх враховують при проектуванні технологічних процесів, обладнання, очисних пристроїв і пр.

Санітарно-епідеміологічна служба в порядку санітарного нагляду систематично контролює дотримання нормативів ГДК у воді водойм господарсько-питного водокористування, В атмосферному повітрі та в повітрі виробничих приміщень; контроль за станом водойм рибопромислового призначення здійснюють органи рибнагляду.

Для оцінки якості атмосферного повітря встановлено дві категорії ГДК: максимально разова (ГДКмр),робочої зони (ГДКрз) і середньодобова (ГДКсд) [ 4, с. 73-74].

Максимально разова гранично допустима концентрація(ГДКмр) –  це основна характеристика небезпеки шкідливої речовини, в повітрі населених місць, що не викликає при вдиханні протягом 20 хвилин рефлекторних (в тому числі, субсенсорних) реакцій в організмі людини.

З цього нормативу оцінюються речовини, що володіють запахом або впливають на інші органи чуття людини. Поняття ГДКмр. використовується при встановленні науково-технічних нормативів - гранично допустимих викидів забруднюючих речовин. У результаті розсіювання домішок у повітрі при несприятливих метеорологічних умовах на межі санітарно-захисної зони підприємства концентрація шкідливої речовини в будь-який момент часу не повинна перевищувати ГДКмр.

ГДКрз - концентрація, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин, або при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень, Протягом усього робочого стажу не повинна викликати захворювання або відхилення у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами дослідження, в процесі роботи або у віддалені строки життя теперішнього і наступного поколінь. Робочою зоною слід вважати простір заввишки до 2 м над рівнем підлоги або площі, на якій знаходяться місця постійного або тимчасового перебування робітників.

Як випливає з визначення, ГДКрз є норматив, що обмежує вплив шкідливої речовини на дорослу працездатну частину населення протягом періоду часу, встановленого трудовим законодавством.

ГДКсд - встановлена для попередження загальнотоксичної, канцерогенного, мутагенного та іншого впливу речовини на організм людини. Речовини, які оцінюються за цього нормативу, мають здатність тимчасово або постійно накопичуватися в організмі людини. Таким чином, ГДКсд розрахована на всі групи населення і на невизначено довгий період дії і, отже, є самим жорстким санітарно-гігієнічним нормативом, що встановлює концентрацію шкідливої речовини в повітряному середовищі.

Санітарно-гігієнічні та екологічні нормативи визначають якість навколишнього середовища по відношенню до здоров'я людини та стану екосистем, але не вказують на джерело впливу і не регулюють його діяльність.

Вимоги, що висуваються власне до джерел впливу, відображають науково-технічні нормативи. До науково-технічним нормативам відносяться нормативи викидів та скидів шкідливих речовин (ГДВ та ГДС), а також технологічні, будівельні, містобудівні норми і правила, що містять вимоги з охорони навколишнього природного середовища. За умови дотримання цих нормативів підприємствами регіону зміст будь-якої домішки у воді, повітрі та грунті має задовольняти вимогам санітарно-гігієнічного нормування. Від підприємств потрібно не власне забезпечення тих чи інших ГДК, а дотримання меж викидів та скидів шкідливих речовин, встановлених для об'єкта в цілому або конкретних джерел, що входять до його складу. Отримані перевищення величин ГДКсд або ГДКмр в навколишньому середовищі саме по собі не є порушенням з боку підприємства, хоча, як правило, служить сигналом невиконання встановлених науково-технічних нормативів (або свідченням необхідності їх перегляду).

Вплив речовин, для яких не встановлені ГДК, оцінюється за орієнтовного безпечного рівня впливу забруднюючої атмосферу речовини (ОБРВ). ОБРВ - тимчасовий гігієнічний норматив для забруднюючої атмосферу речовини, встановлюється розрахунковим методом для проектування промислових об'єктів.

Токсичність — властивість деяких хімічних елементів,сполукібіогенних речовинзгубно впливати на живіорганізми(рослини,тварини,гриби,мікроорганізми) іздоров'ялюдей, що в свою чергу призводить до захворювань (інтоксикація, отруєнь) або, у важких випадках, до загибелі.

Ступінь токсичності речовин прийнято характеризувати величиною токсичної дози - кількістю речовини (що віднесені, як правило, до одиниці маси тварини або людини), що викликає певний токсичний ефект. Чим менше токсична доза, тим вище токсичність.

Розрізняють середньосмертельні (ЛД₅₀), абсолютно смертельні (ЛД₁₀₀), мінімально смертельні (ЛД_0-10) та ін. дози. Цифри в індексі відображають імовірність (%) появи певного токсичного ефекту, в даному випадку, смерті, у групі піддослідних тварин. Доза ЛД₅₀(загибель половини піддослідних тварин) дає значно більш визначену в кількісному відношенні характеристику токсичності, ніж ЛД₁₀₀або ЛД_0-10. Залежно від типу дози, виду тварин та шляхи надходження, обраних для оцінки, порядок розташування речовин на шкалі токсичності може змінюватися. Величина токсичної дози не використовується в системі нормування [1, с. 43].