14. Якості державних службовців

Соціальний характер функціонування державної служби значною мірою також визначається політичними, професійними і особистими якостями державних службовців.

До політичних якостей державних службовців звичайно відносять патріотизм, готовність відстоювати конституційний устрій країни, наявність громадянства, тобто належність до тієї держави, інтересам якої й підпорядкована державна служба.

До системи ділових якостей належать такі, як інтелектуальність, компетентність, організаторські здібності, вміння ефективно й цілеспрямовано по-новому діяти.

До особистих якостей відносяться моральні, фізичні, комунікабельні.

До моральних — такі характеристики особи, як чесність, добросовісність, справедливість, порядність тощо.

Фізичні якості включають в себе стан здоров'я, працездатність, придатність до праці в особливих умовах та інші.

Комунікабельні якості — доброзичливість, товариськість, уміння при-слуховуватися до людей, налагоджувати ділові контакти, регулювати міжособисті відносини, здібність сприймати чужу думку, переконувати. Для керівника важливо також вміти привертати до себе людей, об'єднувати колектив.

Зазначені якості формуються соціальним устроєм суспільства, системою виховання і освіти, практикою функціонування державної служби.

Державні службовці повинні володіти знаннями та практичними навичками організації виконання рішень, координації діяльності різних юридичних та фізичних осіб, які відповідають за реалізацію окремих елементів державних рішень тощо. Особливе значення має оволодіння технікою ефективного контролю за виконанням прийнятих рішень. Надзвичайно важливою є здібність державних службовців самостійно аналізувати конкретні ситуації та знаходити певну міру між різними альтернативами. Тільки гнучке і критичне, діалектне мислення може бути надійним захистом проти бюрократизму.

Службовець, який орієнтується на ситуацію в процесі розробки та реалізації управлінських рішень, — це не тільки професійно грамотний виконавець положень законів, нормативів, інструкцій, а й одночасно дослідник, експериментатор, який постійно самостійно веде пошук оптимальних підходів при вирішенні тих чи інших проблем.

Службовець, який орієнтується на ситуацію в процесі розробки та реалізації управлінських рішень, — це не тільки професійно грамотний виконавець положень законів, нормативів, інструкцій, а й одночасно дослідник, експериментатор, який постійно самостійно веде пошук оптимальних підходів при вирішенні тих чи інших проблем.

Для того щоб успішно вирішувати завдання, які пов’язані із задоволенням багатопланових потреб та інтересів громадян, потрібно:

по-перше, знати законодавче поле, права та обов’язки громадян і різних державних та приватних інституцій, причетних до потреб різних категорій громадян, уміти аналізувати та прогнозувати їх динаміку;

по-друге, знати психологію особи та міжособові взаємодії, соціальну психологію міжособистісних стосунків, відносин та конфліктів;

по-третє, володіти технікою психодіагностики особи та соціально-педагогічними методами впливу на її поведінку.

Комунікація є головним засобом і одним з основних методів вирішення всіх багатопланових завдань державних службовців. Тому оволодіння специфічною технікою та культурою комунікаційної взаємодії — одна з головних проблем професіоналізації державних службовців.

У діяльності державних службовців вагому роль відіграють різні форми колективного пошуку оптимальних рішень з тих чи інших проблем, тому важливо оволодіти мистецтвом організації колективної творчої діяльності (методи «мозкового штурму», публічного захисту проектів, колективного творчого пошуку в японських «гуртках якості» тощо).

Професійне формування державного службовця, яке включає не тільки базову професійну підготовку в спеціальному вищому навчальному закладі, а й професійне зростання безпосередньо у процесі службової діяльності, відбувається протягом тривалого часу.