2. Громадська думка як соціальний інститут

Процес інституціалізації громадської думки, тобто її утвердження як впливової соціальної інституції, вельми складний та багатоплановий, осо­бливо на теренах посттоталітарних країн, до яких належить і Україна. Треба зважати на те, що в умовах тоталітаризму громадської думки як соціальної інституції не існувало; радше вона існувала як стан суспільної свідомос­ті⁹. Думка мас не була визнаною. Її начебто і не існувало, адже громад­ська думка не була представлена у відкритому публічному житті, а радше у приватних розмовах на кухнях, не було легітимних механізмів її впливу на прийняття державних рішень владними структурами, дозволених спосо­бів вираження опозиційної точки зору тощо. Однак думка бюрократичних еліт була дієвою, відносини між правлячими елітами та їх ставлення до пересічних громадян були досить чітко упорядковані. Саме ця обставина впливала на прийняття рішень, часто-густо визначаючи їх зміст і спосіб реалізації. Дійсна громадська думка була заблокована, спроба порушити кордони дозволеного публічним висловленням думок або інформації про факти всупереч офіціозу влада трактувала як політичну загрозу, девіант- ну (таку, що «відхиляється») поведінку, соціальну патологію, загалом — як державний злочин. Така у стислому вигляді наша спадщина в цій сфері сус­пільного життя.

Через сталу традицію авторитарного політичного керівництва влада посттоталітарних суспільств часто «не помічає» громадської думки, а отже — не зважає на неї або ігнорує її прояви.

Мал. Ігоря Лук'янченка до публікації: В. Степаненко Vox populi: від «одобрямса» до контролю над владою И День. —2003. — ІЗ травня.

Бачення змісту громадської думки в контексті соціальних відносин між соціальними суб’єктами (класами, соціальними групами, суспільними інсти­туціями) висуває на перший план характеристики цих суб’єктів, їх соціаль­ний статус у структурі конкретної суспільної системи, характер відносин між ними. Саме соціальні суб’єкти — реальні джерела, ініціатори суспільних про­цесів інституціалізації громадської думки.

Щодо стану суб’єктів громадської думки і суб’єктів влади в сучасній Україні, то він залежить передусім від реалій соціальної структури нашого суспільства, тієї історичної спадщини, яка складалась не на відносинах влас­ності і не мала своєї «піраміди» соціальних груп, соціальних організацій, виділених за значущими критеріями диференціації, своєї «піраміди влади», власності і престижу¹⁰. Отже, сприятливими умовами інституціоналізацп громадської думки як фактору соціального контролю за діями влади у пост-

комуністичному суспільстві є успішні і послідовні демократичні реформи у напрямі формування відкритого громадянського суспільства, з притаман­ними йому соціальними і політичними структурами, що опосередковують відносини між громадянином і владою, функції яких чітко розмежовані і легітимізовані.

Трансформація громадської думки у впливовий соціальний інститут та­кож залежить від успішності процесу структуризації нашого суспільства через інтеграцію і диференціацію різних соціальних груп, які складаються з економічно і політично вільних особистостей з високим рівнем соціальної са- моідентифікації та усвідомленням своїх інтересів. Такій соціальній структурі відповідатиме і культура, зокрема політична, стрижнем якої мають бути демо­кратичні цінності і норми, що регулюють відносини між громадянами і тими, кому вони на вільних виборах делегували владу. Іншими словами: самоорга­нізована, природно сформована соціальна структура, дійсно демократичний політичний устрій суспільства, система демократичних культурних цінностей і норм, що поділяється всіма, є сприятливими умовами для інституціалізації громадської думки.

3. Проблеми інституціалізації громадської думки в Україні

Який же реальний вплив громадської думки в Україні на прийняття і реа­лізацію владних рішень маємо нині? Спробуємо відповісти на це питання, спи­раючись на доробок у цій сфері української дослідниці І. Бекешкіної¹¹ і вико­ристовуючи дані моніторингу громадської думки, що його провадить Інститут соціології НАН України і який має, як слушно підмічають експерти, неабияку пізнавальну цінність¹². Вплив думки громадян на владні структури було за­пропоновано вимірювати за такими показниками:

• оцінка населенням своєї спроможності впливати на владу;

• оцінка ефективності демократичних механізмів відбору еліт та вибор­них інститутів влади;

• оцінка ситуації з дотриманням прав і свобод громадян;

• рівень довіри до виборчих владних структур та інститутів різних гілок влади.

Динаміка оцінок населенням своєї здатності впливати на владу. В моніторингу респондентам ставили запитання про їх спроможність впли­нути на рішення центральної та місцевої влади, які пов’язані з інтересами громадян, а саме такі: «Якби уряд України ухвалив рішення, яке утискає Ваші законні права та інтереси, чи змогли б Ви щось зробити проти такого рішення?» та «Якби аналогічне рішення ухвалила місцева влада, чи змогли б Ви щось зробити проти такого рішення?». Ось які дані було отримано під час моніторингу:

Таблиця 6.2.

Динаміка оцінок населенням України своєї спроможності впливати на владу (%)*

Оцінка спроможності вплинути на рішення влади	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2004	2005	2006	2008
Вважають, що можуть
протидіяти рішенням	6	6	5	5	4	4	4	5	7	6	9	8	8,5
центральної влади
Вважають, що можуть
протидіяти рішенням	12	11	8	7	9	9	7	10	11	13	17	17	16
місцевої влади
Вважають, що не
можуть протидіяти рі­	56	59	60	62	59	54	60	56	56	55	46	50	53
шенням місцевої влади

*Тут і далі показники округлено до цілих відсотків.

Джерело: Українське суспільство 1992-2008: Соціологічний моніторинг. — Київ: Інститут соціології НАН України, 2008. — С. 510.

Наведені дані моніторингу 1994-2008 рр. свідчать про низький рівень усві­домлення громадянами своєї спроможності впливати на рішення влади різно­го рівня, відсутність відчутної динаміки цього усвідомлення.

Оцінка ефективності демократичних механізмів вибору еліт та ви­борних інститутів влади. У моніторингу Інституту соціології ставилися запитання: «Чи можете Ви сказати, що обраний від Вашого округу до Вер­ховної Ради депутат здатен виразити Ваші інтереси?» Показовою є динаміка відповідей опитаних (табл. 6.3).

Таблиця 6.3.

Міра впевненості опитаних, що депутат округу, обраний до Верховної Ради, здатен виражати їхні інтереси (%)

Відповіді	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	^2002	2004	2005	2006
Так	23	9	7	4	13	9	7	8	8	9	12	13
Не впевнений	33	31	30	25	43	38	38	36	37	34	37	43
Ні	13	34	32	42	24	34	32	34	36	40	33	26
Я не знаю, хто був обраний	21	24	29	28	18	18	22	21	17	17	18	19
У нашому окрузі депутат не був затверджений	8	2	2	1	2	1	1	1	-	-	-	-

Джерело: Українське суспільство 1992-2008: Соціологічний моніторинг. — Київ: Інститут соціології НАН України, 2008. — С. 502.

Вражає індиферентність громадян України до своїх обранців: упродовж десятиліття майже п’ята частина виборців не в змозі відповісти на запитання, кого ж вони обрали. Зважаючи на ці дані, не можна не погодитись із висно­вком І. Бекешкіної, що населення України не бачить сил, які відстоювали б його інтереси у владних структурах, що є причиною дуже низького рівня довіри до всіх гілок влади.

«Синдром неспроможності» громадського впливу, про який ішлося вище (див. табл. 6.2), брак дієвого верховенства права, розрив декларацій та суспільної практики може легко компенсуватись у суспільстві опорою на авторитети та «сильних керівників», які буцімто завжди «знають що і як ро­бити». Така ситуація формує благодатний ґрунт для авторитарних настроїв у країні, які, як показують соціологічні дослідження, є досить сталими. Віра у «сильних керівників» пересічних українців значно переважає їх позитивне ставлення до законів та дискусій. А такий суспільний грунт, що, безумов­но, є проявом та наслідком попередньої авторитарної політичної культури, також не є сприятливим для процесів формування громадської думки як важливого демократичного інституту контролю влади.

Таблиця 6.4.

Декілька сильних керівників можуть зробити для нашої країни більше, ніж усі закони та дискусії

	1992	1994	1996	1998	2000	2001	2005	2006	2008
Згоден	52,3	40,5	42,0	49,3	58,7	57,9	59,6	65,7	62,4
Не згоден	30,3	17,0	17,2	14,5	21,4	22,2	22,1	18,7	20,8
Не знаю	16,9	41,7	40,8	36,1	19,8	19,6	18,2	15,6	16,7
Не відповіли	0,6	0,8	0,0	0,1	0,1	0,3	0,1	0,0	0,1

Джерело: Українське суспільство 1992-2008: Соціологічний моніторинг. — Київ: Інститут соціології НАН України, 2008. — С. 517.

Скептичне ставлення населення України до можливості захистити свої права та свободи від зазіхань влади поєднується з індивідуальною пасивністю, небажанням значної кількості опитаних брати участь в громадському житті та масових акціях протесту. У середньому упродовж восьми років кількість опитаних, які декларували, що вони швидше за все візьмуть участь в акціях протесту, становила 31% проти 41%, що ймовірніше за все участі в акціях про­тесту брати не будуть.

Цікавими є відповіді респондентів на запитання: «У разі, коли порушу­ються Ваші права й інтереси, які способи та засоби відстоювання власних прав Ви вважаєте найефективнішими й допустимими такою мірою, що здатні самі взяти в них участь?»

Таблиця 6.5.

Ставлення населення України до різних форм протестної діяльності

	0\	1 1995	1996	1997	1998	[ 1999	1 2000 і	2001	! 2002 і	2003	2004	ІЛ © 0 01	2006	00 о о Г)
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
Збір підписів під колективни­ми петиціями	17	17	13	11	17	19	17	20	16	-	22	25	22	25
Законні мітинги і демонстрації	17	16	15	15	22	24	20	27	20	-	19	34	28	25
Погроза страй­кування	8	8	7	7	9	7	7	9	5	-	4	6	5	5
Бойкот (відмо­ва виконувати рішення адмі­ністрації, орга­нів влади)	7	7	7	5	7	7	7	9	5	-	3	6	5	6
Несанкціоно­вані мітинги демонстрації	2	3	2	3	4	3	3	4	3	-	1	3	3	3
Незаконні страйкування	2	2	2	2	2	2	2	2	1	-	1	2	2	2
Голодування протесту	2	2	3	2	3	3	3	4	1.7	-	1	4	2	2
Пікетування державних ор­ганізацій	4	4	6	4	8	7	6	8	6	-	5	10	7	7
Захоплення бу­дівель, блоку­вання шляхів сполучення	1	1	1	1	2	2	2	2	1	-	2	2	1	2
Створення не­залежних від Президента та уряду зброй­них форму­вань	1	1	1	1	1	1	1	1	1	-	-	1	1	1
Інше	1	1	1	1	1	1	1	1	1	-	1	1	1	1
Жоден із спосо­бів не здається мені ефектив­ним і допусти­мим такою мі­рою, щоб брати у ньому участь	32	37	33	37	ЗО	ЗО	34	30	37	-	37	25	31	34
Важко сказати	ЗО	27	33	33	30	27	27	27	22	.	19	20	19	17
Не відповіли	0.6	0.1	0	0.1	0.2	0.1	0.1	0.1	0.2	-	0.2	0.1	0	0

Джерело: Українське суспільство 1992-2008: Соціологічний моніторинг. — Київ: Інститут соціології НАН України, 2008. —С. 511-512.

⁴ Putnam R. D. Bowling Alone: America’s Declining Social Capital //Journal of Democracy.

• 1995. - T. 6 (січень). - C. 65-78; Putnam R. D. Making Democracy Work: Civic Traditions in Modern Italy. - Princeton: Princeton University Press, 1993.

'¹ Smolar А. From Opposition to Atomization // Journal of Democracy. - 1996. - T. 7 (січень).

• С. 26. Вацлав Гавел і далі репрезентує цю позицію, яку визначає передусім мо­ральний за своїм характером дискурс. Див.: Havel V., Klaus V. (with commentry by Petr Pithart). Rival Visions//Journal of Democracy. - 1996. -T. 7. (січень). -C. 12-23.

¹³ Наскільки нам відомо, збільшення кількості організацій, що їх створюють прихиль­ники різних соціальних рухів і громадських кампаній, уперше обговорено у вид.: McCarthy J. D., Zatd M. N. The Trends of Social Movements in America. - Morristown, Pa.: General Learning Press, 1973; проілюстровано емпірично на прикладі організацій,

розміщених у Вашингтоні, у вид.: King D., Walker J. L., Jr. An Ecology of Interest Groups in America. -У kh.: Mobilizing Interest Groups in America: Patrons, Professions and Social Movements / Eds. J. L. Walker, Jr. - Ann Arbor: University of Michigan Press, 1991. - C. 57-75; про групи, що обстоюють права жінок, расових і етнічних меншин, див. у вид.: Minkoff D. Organizing for Equality: The Evolution of Women’s and Race-Ethnic Organizations in America, 1955-1985. - New Brunswick, N. J.: Rutgers University Press, 1995. Дані про неприбуткові групи див. у вид.: Hall P. D. Inventing the Nonprofit Sector. - Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1992; O'Neill M. The

³³ Слово «полстер» походить від англійського слова poll — просте описове дослідження думки. В середньовічній Англії слово poll означало верхівку голови — її треба було накривати при під­рахунку людей під час голосування. У сучасній англійській «poll(s)» означає підрахунок голо­сів, список виборців, а також підрахунок вибірки власників «голів», виокремлених з популяції з метою з’ясування їхньої думки.

1 Sulek A. Socjologia a badania opinii publicznej II Przegląd socjologiczny. — 1996. — T. 45. — S. 48.

2 Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение: открытие спирали молчания. — Москва, 1996. — С. 53-325.

3 Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства и другие работы: Эсе о литературе и искусстве. — Москва, 1991. — С. 144-145.

4 Грушин Б. А. Общественное мнение в системе управления // Социологические исследования.

• 1988. — №11. — С. 115.

5 Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства и другие работы: Эссе о литературе и искусстве.

• Москва, 1991. — С. 154-155.

6 Бурдье П. Социология политики. — Москва, 1993. — С. 177.

7" Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра. — Москва, 1997. — С. 90.

8 Гавра Д. П. Общественное мнение и власть: режимы и механизмы взаимодействия // Журнал социологии и социальной антропологии. — 1998. — Т. 1. — N«4. — С. 62-77.

9 Грушин Б.А. Есть ли все-таки у нас общественное мнение? // Информационный бюллютень ВЦСПС, Госкомтруд СССР, ВЦИОМ. — 1989. Февраль. — С. 3.

10 Рывкина Р.В. Советская социология и теория социальной стратификации // Постижение. Со­циология. Социальная политика. Экономическая реформа. — Москва, 1989. — С. 31.

11 Бекешкіна І. Г. Громадська думка як вимір демократизації суспільства // Україна — 2002. Моні­торинг соціальних змін. — Київ: 2002.

12 Див.: Українське суспільство 1992—2008: Соціологічний моніторинг. — Київ: Інститут соціо­логії НАН України, 2008.