2. Інституціалізація громадської думки

У демократичному суспільстві відбувається інституціалізація громадської думки як важливого чинника демократичного врядування. Громадська думка не лише вільно формується та утверджується, а й набуває суспільної ваги, а відтак — може впливати на прийняття політичних рішень. Сучасне українське суспільство, зазнаючи демократичних трансформацій, перебуває саме у фазі становлення громадської думки як соціального інституту.

1. Взаємодія громадської думки і влади

Інституціалізація громадської думки пов’язана з проблемою умов, меж і можливостей впливу громадської думки на процес і результати прийняття владних рішень, а отже, — на функціонування і розвиток соціальних систем різних типів. Слід зазначити, що позиції дослідників громадської думки у її відношенні до влади упродовж історії людства були і залишаються вельми контроверсійними. Полярною точкою зору є максима, яку наголосив один із освічених абатів наприкінці XVIII ст.: «Vox populi — vox dei» (глас народу

• глас божий). Водночас Вінстон Черчілль колись казав, що не хотів би, щоб хтось застав його в позі з вухом, притуленим до землі. Ще більш радикально висловився один із елітарних критиків потенціалу громадської думки пере­січних громадян, що входять до складу її суб’єктів, «характеризує дурість, на­ївність, продажність, схильність до пива і добробуту, чиї пристрасті низькі, смаки ярмаркові, відраза до полярних оцінок непереборна».

Така ж неоднозначність оцінок соціальних функцій притаманна і професій­ним суспільствознавцям: «Міцною буде лише влада, — проголошував X. Ортега- і-Гассет, — котра спирається на підтримку громадської думки. Так було завжди і десять тисяч років тому, і в наші дні, причому це справедливо для всіх — як для англійців, так і для племені ботокудів. У всі часи суспільством можна було пра-

40. Гудков А., Левада Ю., Левинсон А., Седов А. Бюрократизм и бюрократы: необходимость уточ­нений // Коммунист. — 1988. — № 12. — С. 283-286.

вити тільки спираючись на підтримку громадської думки»⁵. Водночас сучасний метр соціології П.Бурдьє, критикуючи практику опитувань громадської думки, заявляв: «Громадська думка в тому значенні, якого їй завуальовано надають ті, хто займається опитуваннями, або ті, хто використовує їх результати,... не існує»⁶.

Його колега П. Шампань наголошує, що поняття громадської думки є су­перечливим: залежно від обставин «громадська думка» є простим спостеріга­чем політичної гри, який, як хор в античному грецькому театрі, супроводжує дії акторів сміхом або слізьми; або стає повноправним політичним актором, якого треба слухати, оскільки його волю, завжди справедливу за визначенням, належить поважати; або поки що є колективним актором «на другорядних ро­лях», який може бути абсурдним (або який може й сам обманутися); і політич­ні діячі, які повинні представляти народну волю, не зобов’язані обмежуватись слідуванням за «громадською думкою», а мають її також виправляти і переви­ховувати, якщо вона сама помиляється»⁷.

Такі суперечливі оцінки конструктивного потенціалу громадської думки

• від повного скепсису до беззастережного «демократичного оптимізму» — мають давню традицію. Щодо нашої позиції, то ми виходимо з тези: взаємини громадської думки і владних структур більш складні і неоднозначні, ніж їх по­лярні оцінки. Аналіз цих реалій потребує перш за все з’ясувати способи або «режими» взаємодії влади і громадської думки. Під режимом взаємодії влади і громадської думки будемо розуміти узагальнену характеристику ступеня її ре­альної залученості у процес прийняття політичних рішень, управління спра­вами держави і суспільства, її можливості існувати і функціонувати, наданих владними інституціями. Іншими словами: яким чином і якою мірою державне законодавство регулює, практика політики використовує, а влада дослухаєть­ся до громадської думки в процесі прийняття рішень.

Розгорнуту типологію взаємовідносин влади і громадської думки пропо­нує польський дослідник Д. П. Гавра, який формулює 7 критеріїв, на підставі яких можна визначити шість можливих режимів взаємодії влади і громадської думки, що мають ідеально типовий характер⁸.

Критерії типологізації взаємодії впади і громадської думки (заД.П. Гав­ром)

Критерій І.Демократичність системи виборів і виборчих законів на різних рівнях.

Критерій 2.Характер законодавчої (в тому числі і конституційної) закріпле­ності ролі прерогатив громадської думки.

Критерій 3. Наявність каналів вільної презентації думок, свободи їх виразу.

Критерій 4. Характер дискусії між громадськістю і владою.

Критерій 5. Частота, предметний та об’єктний ареал звернення влади до гро­мадської думки.

Критерій 6. Характер, предметний і соціальний ареал включення реакцій і оці­нок громадської думки у владні рішення.

Критерій 7. Існування багатьох вільних каналів вивчення і аналізу громадської думки. Плюралізм осередків виявлення громадської думки, існуван­ня державних і недержавних служб та інститутів досліджень гро­мадської думки.

Режими взаємодії влади і громадської думки, які пропонує Д. П. Гавра, є такими:

• Режим придушення громадської думки владними структурами.

• Режим ігнорування громадської думки.

• Режим патерналістського ставлення влади до громадської думки.

• Режим співробітництва (взаємореалізації).

• Режим тиску громадської думки на владу.

• Режим диктатури громадської думки.

Характеризуючи весь можливий спектр режимів взаємодії влади і громад­ської думки, окреслимо матрицю, яка може слугувати вирішенню методоло­гічних проблем, які виникають під час організації емпіричних досліджень гро­мадської думки у будь-якому суспільстві.

Таблиця 6.1.

Критеріальна матриця режимів взаємодії влади і громадської думки⁴⁶

	Демокра­ тичність електо­ ральної системи	Законо­давче за­кріплен­ня прав г.д.	Існу­ вання каналів вільного виразу г.д.	Характер перебігу дискусій	Частота і ареал звернен­ня влади до Г.Д.	Характер і ареал реакції	Існу­ вання осередків вільного вивчення Г.Д.
1	2	3	4	5	6	7	8
Приду­ шення г.д.	Немає (жорстко не вико­нується)	Немає (жорстко не вико­нується)	Немає	В явному вигляді дискусії немає, тиск влади	Немає	Немає	Немає
Ігнору­вання Г.Д.	Немає (м’яко не викону­ється)	Немає (м’яко не викону­ється)	Є	Немає	Немає (міні­ мальне)	Немає (міні­ мальне)	Є

1	2	3	4	5	б	7	8
Патер­налізм ставлення влади до г. д.	Як прави­ло, є	Є (радше є)	Є, але об­межено	€, але має місце тиск збоку влади	Є, але об­межений по ареалу	Є, але в малому обсязі	Є (в широко­му, але обмеже­ному об­сязі)
Співро­бітництво влади і г. д.	Є	€	Є	Є (за рівно­правності сторін)	Є(ареал широкий в межах компе­тентності)	Присутнє макси­мально (в межах компе­тентності)	Є
Тиск Г. Д. на владу	Є	Є	Є	Є, але іс­нує тиск 3 боку Г.Д.	Є(ініціа­тива і від влади,і від Г.Д., ареал ви­ходить за межі компе­тентності)	Присутнє макси­мально (виходить за межі компе­тентності)	Є
Диктату­ра Г. Д.	Є	Є	Є (свобо­да пере­ростає в охлокра­тію)	Немає (іс­нує лише тиск Г.Д. на владу)	Немає звернень влади до г.д.	Існує, різко ви­ходить за межі ком­петент­ності	Є в Над­мірній кількості

Джерело: Гавра Д.П. Общественное мнение и власть: режимы и механизмы взаимодействия // Журнал социологии и социальной антропологии. — 1998. —

Т. 1. — №4. — С. 75.

Певна річ, що той чи інший варіант реалізації режиму взаємодії громад­ської думки і владних структур залежить від типу суспільства (демократія, тоталітаризм або проміжні стани політичної системи), а також від ступеня на­ближення самої громадської думки до статусу соціальної інституції.