1. Юридичне оформлення входження Гетьманської України до складу Московської держави:

А) Рішення Земського Собору від 1 жовтня 1653 р.;

Офіційні зносини між Військом Запорозьким і Москвою розпочалися з листа Богдана Хмельницького цареві Олексію Михайловичу від 8 червня 1648 р. Богдан Хмельницький протягом усієї війни підтримував зв'язки з царським урядом, домагаючись включення Російської держави у війну з шляхетською Польщею. Хмельницький перед московськими послами підкреслював необхідність спільного захисту єдиної для російського і українського народів православної віри, розвінчував перебільшені уявлення про силу шляхетської Польщі, наголошував на великих перевагах, що їх матиме Росія в разі переходу України під владу царя.

У Москві розуміли важливість союзу з Україною, бо він передусім відкривав шлях на південь — до Чорного моря і на захід. Він послаблював Польщу, розладнував можливий союз Хмельницького з Туреччиною, посилював Росію випробуваним 300-тисячним козацьким військом. Але тривалий час, через складні внутрішні й зовнішні умови, а також з розрахунку на ослаблення обох воюючих сторін — Польщі й України, царський уряд займав вичікувальну позицію, обмежуючись відправленням в Україну хліба й солі, дозволом українцям переселятися на окраїнні землі, обміном посольствами.

Особливо пожвавилися зв'язки між Богданом Хмельницьким і російським урядом у 1652—1653 pp.— останні роки визвольної війни. Майже безперервно йшли посольства з України в Москву і з Москви в Україну. У січні 1652 р. Хмельницький послав до Москви свого посланця Івана Іскру. Іскра у посольському приказі заявив, що гетьман і «все військо запорізьке» бажають, щоб «...царськое величество пожаловал велел их принять в свою царского величества сторону...». У грудні 1652 — січні 1653 pp. у Москві провадили переговори Самійло Зарудний з товаришами. Зарудний говорив, щоб цар «...велел их приняти под свою государеву высокую руку...»

6 січня 1653 p. Хмельницький скликав у Чигирині раду старшин, яка вирішила з Польщею не миритись, а продовжувати добиватися прийняття України під високу руку московського царя. У квітні — травні 1653 р. переговори в Москві провадило посольство, очолюване Кіндратом Бурляєм і Силуяном Мужиловським. У розмові з представниками царського уряду 22 квітня посли заявили, що українці з поляками миритися не хочуть і просять царя їх «...принять под свою государеву высокую руку и учинил бы им на неприятелей их на поляков помочь думою и своими государевыми ратными людьми».

Однак цар спочатку вдався до дипломатичних консультацій з урядом Речі Посполитої. 30 квітня у Варшаву прибуло посольство у складі князя Бориса Рєішіна-Оболенського, окольничого Богдана Хитрово, дяка Посольського приказу Алмаза Іванова з листом до польського короля. Перед королем була поставлена вимога замиритися з козаками, повернути їм права і привілеї згідно із Зборівським договором, скасувати Брестську церковну унію 1596 р. Польський уряд відповів рішучою відмовою. Тоді посли заявили: "Государь о тех делах более тєрпеть не будет и о подобных неправдах велит писать в окрестные государства".

В свою чергу царський уряд виряджав своїх послів до Богдана Хмельницького, зокрема наприкінці травня 1653 р. виїхали до Чигирина А. Матвеев та І. Фомін.

Ускладнення становища в Україні змусило царський уряд прискорити вирішення питання про її долю. 22 червня 1653 р. в Україну з Москви вирушив стольник Федір Ладижинський з грамотою царя Олексія Михайловича, в якій давалася згода на перехід України під високу царську руку. Про це в грамоті говорилося так: «И мы, великий государь, возревновав о бозе благою ревностию и возжелев по вас... изволили вас принять под нашу царского величества высокую руку... А ратные наши люди по нашему царского величества указу збираютца и ко ополчению строятца».

Рішення Земського собору 1 жовтня1653 р.

Для остаточного розв'язання питання про відносини України з Росією і початок війни з Польщею. 1 жовтня 1653 р. було винесене на розгляд Земського собору, який зібрався у Грановитій палаті Кремля. В рішенні Земського собору вказується, що «бояре и думные люди», а також кстолники и стряпчие, и дворяне московские, и дьяки, и жильцы, и дворяне ж и дети боярские из городов, и головы стрелецкие, и гости, и гостиные и суконные сотни и черных сотен и дворцовых слобод тяглые люди, и стрельцы» «приговорили», щоб царю «... гетмана Богдана Хмельницкого и все войско Запорожское с городами их и землями принять под свою государскую руку».

Земський собор вирішив почати з Польщею війну, «стояти и против польского короля война весть». Для дальшої долі України важливим було визнання Росією України як вільної, незалежної країни. Про це у рішенні Земського собору говорилося так: «Чтоб их не отпустить в подданство турському султану или крымскому хану, потому что они стали присягою королевскою вольные люди».

Присутні на Соборі висловлювали бажання брати участь у війні, говорили, що вони будуть за честь пам'яті батька царя і самого царя Олексія Михайловича «стояти и против литовского короля война весть», служилі люди «за их государскую честь учнут с литовским королём битися, не щадя голов своих и ради помереть за их государскую честь». «А торговые всяких чинов люди вспоможеньем и за их государскую честь головами ж зоими ради помереть...».

9 жовтня 1653 р. у виконання рішення Земського собору Московський уряд посилає в Україну надзвичайну дипломатичну місію — велике посольство у складі ближнього боярина і намісника тверського В. В. Бутурліна, околичного намісника муромського І. В. Алфер'єва, думного дяка Л. Д. Лопухіна. Кожен член посольства мав свій почет: Бутурлін сім стольників, одного стряпчого, трьох дворян; Алфер'єв — стольника, стряпчого і чотирьох дворян; Лопухін — стольника. Посольство супроводжували голова московських стрільців — Артемон Матвеєв, три сотники, двоє товмачів (перекладачів) і 200 стрільців. При місії було й московське духовенство: архімандрит Прохор, протопоп Андріян, священик Іоан і диякон. Вони їхали з своїми іконами, хрестами і хоругвами, везли з собою царську ікону "Спасов образ".

Головна вигода Земського рішення проявляється у такій події —­­23 жовтня 1653 року цар Олексій Михайлович у Москві в Успенському соборі Кремля велів "объявить войску идти войной на недруга земли русской и веры православной — короля Речи Посполитой и Литвы — Яна-Казимира".