7. Проблеми захисту інтелектуальної власності на твір

1. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не передбачено договором чи законом.

1-2. Майнові права стосовно творів — це права авторів, через які реалізуються матеріально-фінансові інтереси автора. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. Відповідно до ЦК авторові належать виключні права дозволяти використання творів способами, передбаченими ст. 441 ЦК. Виключне право суб'єкта авторського права дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій формі є основним правом у сфері авторського права. Праву на відтворення присвячено ст. 9 Бернської конвенції. Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, яке володіє авторським правом. Підставою для винагороди є факт використання твору будь-яким способом. Конкретними юридичними фактами, які породжують у автора чи володільця авторських прав право на винагороду, можуть бути:

• авторський ліцензійний договір (видавничий, сценарний, художнього замовлення, постановочний). Такі договори укладаються у письмовій формі;

• факт позадоговірного використання твору, коли немає необхідності у згоді автора, але передбачена сплата авторської винагороди;

• неправомірне використання твору. Із наведених вище підстав виникнення прав на авторську винагороду випливає висновок про те, що право на отримання винагороди виникає, як правило, лише за фактом ви­користання твору. Сам по собі факт наявності у об'єктивній формі твору права на винагороду не породжує. Винагорода, яка отримана автором чи іншою особою, яка володіє авторським правом, може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідного інституту), чи авторського гонорару. Можливо й об'єднання цих двох форм сплати. Розмір та порядок сплати авторської винагороди на створення та використання твору визначається у авторському договорі. Разом з цим закон обмежує виключні права автора на використання твору. Як правило, після опублікування наступає договірне використання твору, яке тягне за собою грошову винагороду. Однак опублікування пов'язано і з іншими, хоча й корисними для третіх осіб та суспільства в цілому, але, з точки зору деяких авторів, негативними наслідками. Маються на увазі певні обмеження виключних прав, так зване вільне використання.

Юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності здійснюється судами та іншими уповноваженими на це державними органами. Суд здійснює захист шляхом:

— визнання права;

— визнання правочину недійсним;

— припинення дій, що порушують право;

— відновлення становища, що існувало до порушення;

— примусового виконання обов'язків боржником у натурі;

— зміни правовідносин;

— припинення правовідношення;

— відшкодування збитків та інші майнові способи відшкодування;

— відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

— визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Законі України „Про авторське право і суміжні права”.

Потребує конкретизації і уточнення норми про недоторканність творів. Істотним недоліком авторського права є відсутність у ньому механізму визначення розміру і виплати плати за використання творів.

Проблема розмежування права власності на матеріальний носій твору образотворчого мистецтва і правом інтелектуальної власності на сам твір залишається не розв’язаною. Передача таких колізій на розв’язання сторін договору замовлення не є кращим виходом із такої ситуації. Закон має чітко визначати права інтелектуальної власності творця і замовника.