Основні властивості:

відплив та приплив коштів майже не регулюється;

операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішню економічну й фінансову політики;

наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв’язку та транспортної інфраструктури;

наявність надійних взаємовідносин з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;

існування за умов внутрішньої політичної стабільності й забезпечення таємниці операцій;

наявність ефективно та стабільно функціонуючих центральних банків;

основна (або альтернативна) мова — англійська;

легка доступність та розміщення в часових поясах, що знаходяться між поясами, де розташовані найважливіші ринки;

висококваліфікована робоча сила.

Види офшорних банківських центрів:

«паперові» центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім);

«функціональні» центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).

Основні типи офшорних ринків:

1-й тип — Нью-Йоркський;

2-й тип — Лондонська модель;

3-й тип — «податкове сховище».

Ринки золота — це спеціальні центри купівлі-продажу золота. Золоті аукціони — продаж золота з публічних торгів. Об’єктами операцій на ринках золота є стандартні злитки, старовинні, сучасні ювілейні та сувенірні монети, листи, пластинки, дріт, золоті сертифікати (документи, що засвідчують право їхнього власника отримати визначену кількість золота).

Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна: виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент — євроринок.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Міжнародний ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань.

Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів). На наш погляд, така структуризація є досить умовною, оскільки на практиці постійно відбувається трансформація одного капіталу в інший.

Оператори кредитного ринку:

основний оператор (світовий банк);

корпоративні позичальники;

банки та фінансові інститути;

держави.

Міжнародний кредит: поняття,

принципи, функції та форми

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

Джерела міжнародного кредиту:

грошові накопичення держави;

грошові заощадження особистого сектору;

частина капіталів (грошова форма) підприємств, тимчасово вивільнена в процесі кругообігу.

Принципи кредитування — це правила поведінки банку та позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

— повернення;

— терміновість;

— платність;

— матеріальна забезпеченість;

— цільовий характер.

Кожен банк відпрацьовує свій варіант цих принципів. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три с» — character (репутація), capability (потенційні можливості), capital (капітал).

Принцип повернення — обов’язкове повернення коштів.

Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового кредитування — це визначення конкретних об’єктів кредитування, що допомагає банку приймати більш зважені рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, слугує певною мірою гарантією забезпечення їхнього повернення.

Принцип забезпеченості — гарантія погашення кредитів — має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності — означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент.

Функції міжнародного кредиту:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

прискорення концентрації і централізації капіталу.

Базові елементи кредитування:

суб’єкти кредитування;

об’єкти кредитування;

забезпечення кредиту.

4. Міжнародна економічна інтеграція – це етап у процесі розвитку міжнародного поділу праці, для якого характерним є утворення однорідного, внутрішньоєдиного господарського організму, що охоплює декілька країн, виникнення цілісності відокремленого комплексу держав. Хронологічно інтеграційний тип міжнародних економічних відносин почав формуватися після другої світової війни.

В основі інтеграції лежать об’єктивні потреби розвитку продуктивних сил.

У загальному вигляді об’єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії – територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо.

Об’єктивно подолати цю суперечність можливо двома шляхами:

1) створенням і розвитком ТНК;

2) міждержавними узгодженими заходами щодо цілеспрямованого формування світогосподарського ринкового (економічного, правового, інформаційного, політичного, психологічного) простору в крупних регіонах світу.

Поєднання цих двох напрямків і забезпечило перехід до вищого, більш ефективного та перспективного стану міжнародних економічних відносин — міжнародної економічної інтеграції.

Інтеграційні процеси за своєю природою – явище складне та суперечливе. Їх розгортання та розвиток може бути зумовлене:

а) економічними;

б) політичними чинниками.

5. УЧАСТЬ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ.

Ставши учасником міжнародного поділу праці, Україна прагне зайняти в ньому гідне місце, розвивати з іншими країнами взаємовигідні партнерські стосунки, активніше інтегруватися у світове господарство. Одним з основних завдань зовнішньоекономічної діяльності країни є входження у глобальні та регіональні валютно-фінансові й торговельно-економічнІ організації. Україна вже на початку свого незалежного існування стала членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Світової організації торгівлі (СОТ). Входження нашої країни в СОТ було тривалим і складним процесом, який гальмувався нерозвинутістю ринкових механізмів української економіки. Протягом цього часу проводилися переговори з іншими учасниками СОТ і було прийнято низку урядових постанов і законів, спрямованих на приведення українських правил зовнішньої торгівлі до світових. У 2008 р. Україна стала нарешті учасником СОТ. Участь у цій організації дає можливість бути рівноправним партнером на світових ринках товарів і послуг. У даний час членами СОТ є понад 150 країн світу, в її рамках проходить понад 95% усієї світової торгівлі. Серед країн-сусідів України учасниками СОТ є Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія і Молдова. Росія і Білорусь також прагнуть ввійти в цю організацію.