2. Педагогічні погляди а. С. Макаренка

Вирішальним фактом сімейного виховання є виконання батьками їх громадянського обов'язку перед суспільством. Батьки виховують дітей у кожен момент життя, навіть тоді, коли їх немає вдома. "Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і як говорите про інших людей, як ви радієте, сумуєте, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету — усе це має для дитини велике значення" (т.IV, с.63).

Значним внеском у педагогічну науку є вчення Макаренка про батьківський авторитет, основою якого є життя і праця батьків. Він дав глибокий аналіз різних типів авторитету (придушення, відстані, чванства, педантизму, резонерства, любові, доброти, дружби, підкупу).

А. С. Макаренко вважав, що хороших людей можуть виховати лише щасливі батьки. Якщо до шести років дитина виховувалася правильно і в ній виховані певні звички активності і гальмування, то на таку дитину ніхто не вплине погано. Дуже шкідливо впливають на дітей сварки і роздратованість у сім'ї — ознака розпущеності, відсутності дисципліни, недоліків у світогляді. Повинна бути не лише чітка мета виховання, а й продумана деталізована програма виховання.

4. Розвиток ідей А. С. Макаренка в теорії виховання

Перший, хто чітко побачив принципову систему поглядів А. С. Макаренка — виховуючий колектив, був І. Ф. Козлов, автор першої дисертації, присвяченої досвіду та ідеям видатного педагога. Дисертація називалася "Педагогічний досвід А. С. Макаренка і основні положення його педагогічного вчення". Вона була захищена буквально за декілька днів до Великої Вітчизняної війни. На її основі І.Ф.Козлов написав книгу "Педагогічний досвід А. С. Макаренка", яка в повному вигляді надрукована до 100-річчя з дня народження А. С. Макаренка (Мі 1988). Козлов був упорядником першої збірки педагогічних праць А. С. Макаренка "Вибрані педагогічні твори" (М., 1946), він не випадково взявся за дослідження методологічних проблем педагогіки. У праці "Виховання як суспільне явище", опублікованій у книзі "Єдність виховання і життя дітей" (М., 1964), І.Ф.Козлов розкриває соціальну природу виховання, його об'єктивного призначення як процесу підготовки підростаючих поколінь до життя, структуру виховання (оволодіння досвідом попередніх поколінь і відповідного розвитку власних сил) та "механізм" здійснення цього процесу як життєдіяльності вихованців.

Ідеї А. С. Макаренка мали вплив на розробку концепцій виховання у 80-і роки: оптимізації виховного процесу (Ю. К. Бабанський, Г.Н.Філонов), поєднання наукової освіти з громадсько-корисною продуктивною працею (С. Я. Батишев, П. Р. Атутов), морального виховання (Н. І. Болдирев, І. Ф. Харламов), колективу і особистості (О. О. Бодальов, Л. І. Новикова). Особливе значення має концепція цілісного навчально-виховного процесу (Л. Ю. Гордін, В. С. Ільїн, Ю. П. Сокольников).

Однією з актуальних проблем педагогіки є програмування виховання, виховного процесу. І тут вплив А. С. Макаренка очевидний. Тридцять років розроблявся зміст виховної роботи в школі, спочатку М. А. Петровим, а потім І. С. Мар'єнком, і в середині 70-х рр. було схвалено Головним управлінням шкіл Міністерства освіти СРСР "Орієнтовний зміст виховання школярів". Зараз ведуться пошуки нових підходів до програмування виховного процесу реалізується формула Антона Семеновича, який говорив, що потрібна загальна програма і програма індивідуальна, адресована до конкретної особистості.

З моменту широкої публікації педагогічних творів А. С. Макаренка починається новий етап у розвитку наслідуваності макаренківських ідей. З 50-х рр. у школу почали приходити педагоги, які добре володіли і були захоплені ідеями Антона Семеновича, вони їх практично перевіряли в шкільних умовах. Цей період висунув у ряди активних макаренківців таких практичних працівників школи, як Г. В. Гасілов, Е. Г. Костяшкін, К. М. Волков та інші. Це були педагоги-новатори (більшість із них стали вченими), які досліджували та сформували концепції виховання свідомої дисципліни школярів, учнівського самоврядування, колективного самообслуговування в школі, розвитку змагання учнів. Особливу роль у комплексному дослідженні проблем виховання в колективі відіграли практичні працівники, які виросли у відомих усій країні педагогів. Серед них — В. О. Сухомлинський, Т. Н. Коннікова, Ф. Ф. Брюховецький, Е. Г. Костяшкін.

Видатний теоретик виховання В. О. Сухомлинський буквально за кілька днів до смерті писав, що весь його досвід був результатом пошуків істини в книгах А. С. Макаренка. Особливо важливими є висновки Василя Олександровича про колектив як співдружність товаришів-однодумців.

Книга Т. Є. Коннікової "Організація колективу учнів у школі" (М., 1957) відкинула думки про неможливість використання макаренківської концепції в "нормальній" школі.

Одним з талановитих послідовників А. С. Макаренка був Е. Г. Костяшкін, який створив прекрасний колектив московської школи №544 з особливим режимом, один з перших на практиці на початку 50-х рр. вирішив задачу поєднання навчання з продуктивною працею, зміг забезпечити високий творчий настрій педколективу, дав країні декілька відомих вчених-педагогів. У цій же школі почав свою педагогічну діяльність О. Ю. Гордін. У 1967 р. вийшла з друку його монографія "Моральне виховання учнів у праці", у якій вперше в педагогічній літературі після А. С. Макаренка досліджено проблему взаємодії учнів у продуктивній праці і моральне загартування особи. А через 10 років була видана книга О. Ю. Гордіна "Формування взаємин педагогів і учнів у радянській, школі" — одне із серйозних досліджень проблеми на основі макаренківської концепції виховання і педагогічної майстерності.

Серед педагогів, які творчо розвивали концепцію А. С. Макаренка про виховуючий колектив, не можна не назвати ленінградського вченого І. П. Іванова, який протягом багатьох років працював у ряді шкіл, піонерських дружин та у Всесоюзному таборі "Орля". Уся виховна робота повинна бути творчою, інакше для чого її проводити. Колективи/ творчі справи дітей і дорослих, товариське піклування один про одного — головний висновок цієї методики. Практика проведення з дітьми КТС поширилася на всі держави СНД, проводилися конкурси, семінари з вивчення методики колективного творчого виховання.

У педагогічній пресі 80-х рр. широко пропагувався досвід О. А. Захаренка, його системи виховної роботи в сільській школі, заснованій на програмуванні перспектив.

Ідеї А. С. Макаренка про виховання свідомої дисципліни одержали розвиток у працях Е. І. Моносзона, В. Є. Гмурмана, Т. Д. Лейченкової та інших. Відомо, що в основу виховання свідомої дисципліни А. С. Макаренко ставив єдність високої вимогливості до учнів і справжньої поваги до них, причому він вимагав паралельної роботи з озброєння вихованців теорією моралі. Ця думка Антона Семеновича лягла в основу дослідження проблем морального виховання під керівництвом.

І. О. Каїрова. За участю В. С. Хангіна, О. С. Богданової та інших педагогів була створена й експериментально перевірена "Азбука морального виховання" (М.( 1979), унікальний посібник для вчителів початкових класів. Система формування основних моральних понять, ідей, розвиток моральних переконань дітей у тісному зв'язку з їх колективним досвідом, представлена в цьому посібнику, зберігає своє загально-методичне значення до наших днів. У цьому ж напрямі велика робота в Білорусії проводилась І. Ф. Харламовим.

Соратник Антона Семеновича В. М. Терський був не лише талановитим і невтомним пропагандистом макаренківських ідей, але й став одним із головних творців клубної педагогіки. У книзі "Гра. Творчість. Життя", написаній разом з О. С. Кель, викладено педагогічні і методичні основи клубних занять школярів. Ця книга по праву входить до золотого фонду педагогічної літератури, вона ще чекає своїх дослідників.

Концепція виховуючого колективу вплинула на проблему педагогічної майстерності в цілому. Позиція старшого товариша перетворює педагога з няньки і опікуна, який по дорослому моралізує перед дітьми, в організатора, пропагандиста, наставника, озброєного, як і колектив самих дітей, "тонкою педагогічною технікою". Справжня майстерність виховання, за А. С. Макаренком, полягає в тому, щоб дати широкий простір громадським силам, думці, самоуправлінню, виховному впливу колективу.

У 1984 р. вийшла "Педагогіка" під редакцією Г. Нойнера і Ю. К. Бабанського, у ній представлена система методів виховання, яка розвиває і продовжує макаренківску концепцію. Суть цієї системи полягає в тому, що застосування того чи іншого методу є одночасно озброєння цим методом самого дитячого колективу, який з накопиченням досвіду, цінних традицій сам стає суб'єктом організації свого життя, суб'єктом активного впливу на особистість.

У Полтавському педагогічному інституті, який дав нам двох великих педагогів — А. С. Макаренка і В. О. Сухомлинського — створена кафедра педагогічної майстерності; уся педагогічна і методична підготовка майбутніх учителів побудована на макаренківській методиці. Там же була написана одна з перших книг "Основи педагогічної майстерності", яку вивчають тепер студенти всіх педагогічних вузів. У ній особлива увага надається оволодінню студентами педагогічною технікою.

Макаренківська концепція сімейного виховання, прекрасно викладена ним у "Книзі для батьків", лягла в основу змісту шкільного курсу "Етика і психологія сімейного життя" і займає важливе місце в тематиці батьківського педагогічного всеобучу. І в цьому розділі теорії виховання ми ще в боргу перед пам'яттю великого педагога.

Навіть із сказаного видно, що вся історія вітчизняної педагогіки, починаючи з 40-х років, у своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А. С. Макаренка — яскравого представника педагогічної науки.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про освіту” // Голос України, 1996, 25 квітня. 2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти. – К., 1996. 3. Ушинский К.Д. Рідне слово // Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки. – К.: Радянська школа, 1961. 4. Макаренко А.С. О воспитании. – М.: Политиздат, 1990. 5. Макаренко А.С. Педагогические сочинения в 8 т. – М.: Педагогика, 1984. – Т.8 6. Методика виховної роботи. – К.: Радянська школа, 1990.