Етапи доказування:

• формування предмету доказування, в тому числі посилання на фактичні обставини справи;

• збір та подання доказів. Збирання доказів здійснюється сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, самостійно, шляхом витребування доказів (ст.62, 137, 140, 141 ЦПК), а також судовим дорученням (ст.132 ЦПК). Суддя не може збирати докази, а лише вказати на їх відсутність.

• дослідження доказів – це безпосереднє сприйняття та вивчення доказів. Воно провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності та безпосередності. Це здійснюється у процесі судового розгляду справи.

• оцінка доказів – це визначення належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв’язку доказів у їх сукупності. Оцінку доказів провадять тільки ті учасники цивільного процесу, які визнаються суб’єктами доказування. Оцінка осіб, які беруть участь у справі, є рекомендуючою, а оцінка суду - владною. Рекомендуюча оцінка доказів виявляється в процесуальних діях - поясненнях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє суду всебічно, повно, об’єктивно оцінити всі обставини у справі в їх сукупності. Судовій оцінці можуть підлягати лише ті докази, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні (ст.179 ЦПК), з врахуванням належності фактичних даних і допустимості засобів доказування (ст.ст.58, 59 ЦПК). Оцінка доказів судом виступає підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта застосування права, який носить обов’язковий, владний характер, втілений в мотивувальній частині рішення суду (ст.215 ЦПК).

2. Суб’єкти доказування та оцінки доказів

Суб'єктами доказування є всі особи, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК). Суд також є суб'єктом доказування, бере участь у доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи (ч. 4 ст.10, ч. 2 ст. 166, ст. 212 ЦПК), сприяти сторонам у збиранні доказів (ст. 137 ЦПК), вирішувати питання про належність і допустимість доказів (ст. 58, 59 ЦПК). Суб'єктами оцінки доказів є не тільки суд, а й усі суб'єкти доказової діяльності – особи, які беруть участь у справі. Оцінка ними доказів є необхідним елементом їх доказової діяльності щодо подання, витребування, дослідження доказів. Неможливо брати участь у дослідженні доказів, висловлювати свої доводи, міркування і заперечення проти міркувань інших осіб, не зробивши оцінки того чи іншого доказу і всіх їх у сукупності. Але їх оцінка є рекомендуючою, а оцінка суду – владною. Рекомендуюча оцінка доказів виявляється у процесуальних діях – поясненнях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє суду всебічно, повно, об'єктивно оцінити всі обставини у справах їх сукупності. Оцінка доказів судом є підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта застосування права, що має обов'язковий, владний характер, втілений у мотивувальній частині рішення суду (ст. 212, 215 ЦПК). Це завершальна оцінка суду. Суд оцінює докази: 1) за своїм внутрішнім переконанням; 2) на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів; 3) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; 4) жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (ст. 212 ЦПК).

Обов'язки доказування і подання доказів. Особливість доказування полягає у тому, що воно є правом і обов'язком осіб, які беруть участь у справі. Право доказування – це можливість подання доказів, участь у їх дослідженні, попередній оцінці. Воно гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується волею заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду відповідно до своїх інтересів та вибору способу поведінки. Обов'язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема відмови суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов'язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити. Ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків звільнення від доказування (ст. 61). Обов’язок по доказуванню покладається також на третіх осіб, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК). Сторони, подаючи докази, реалізовують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов’язок по доказуванню. Суб’єкт доказування шляхом реалізації своїх прав по доказуванню доводить обставини своїх вимог чи заперечень. І якщо він не прийматиме участі у процесі доказування, то може настати негативний наслідок у вигляді відмови у задоволенні позову позивачу чи, навпаки, для відповідача – задоволення заявлених до нього позовних вимог Суд безпосередньо не приймає участі у зборі доказового матеріалу. У випадку, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази (ст. 137 ЦПК).