1.3. Облік та оцінка основних виробничих фондів
Основні фонди як засоби праці виступають у натуральній формі і, оскільки створені працею, мають вартість. У зв’язку з цим планування їх відтворення і облік здійснюють у натуральній і вартісній формах. Натуральні показники основних фондів (кубатура, площа, кількість верстатів, потужність двигунів) використовують для визначення виробничої потужності, розробки балансів обладнання, для удосконалення технічного складу, технологічної і вікової структури та ін. Планування виробництва чи облік основних фондів у вартісній формі необхідні для визначення норм амортизації, калькулювання собівартості продукції та ін.
Облік основних фондів у вартісному вираженні називається оцінкою.Облік основних фондів у натуральному вираженні потрібний для визначення технічного складу основних фондів. Він проводиться за даними технічних паспортів, які має кожна одиниця фондів, у цих паспортах наводиться розгорнута технічна характеристика кожного об'єкта[5.c.87]:
дата виготовлення;
кількість ремонтів та модернізацій;
проведена реконструкція;
встановлений ступінь зносу;
технічна продуктивність та ін.
Такий облік дає змогу визначити кількісний склад основних фондів за марками та видами, але він не дає можливості повністю оцінити наявність фондів підприємства, особливо коли їх багато за кількістю та видами. Неможливо поєднати в натуральному вираженні кількість наявних будинків і ліній електропередач. Розрахувати можна лише кількість фондів одного виду або однієї марки. У свою чергу, це так само пов'язане з певними труднощами. Для того щоб їх уникнути, застосовують оцінку основних виробничих фондів.
Кожен об’єкт, що належить до основних фондів, має кілька вартісних оцінок, що зумовлюється їх тривалим функціонуванням, змінами в умовах відтворення у різні періоди.
Вартість основних фондів:
первинна (початкова) вартість – фактична вартість на момент проведення оцінки (кошторисна вартість будівництва виробничих приміщень, первинна вартість устаткування з урахуванням його транспортування та монтажу на місці експлуатації);
відновна – вартість відтворення основних фондів за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первинна вартість, але за сучасними цінами. Для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновною вартістю;
повна (первинна й відновна) – це вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування;
залишкова – характеризує реальну вартість основних фондів, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції. Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною вартістю та нагромадженою сумою спрацювання основних фондів. Її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань і визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.
Повна первісна вартість основних фондів – це загальна сума фактичних затрат на придбання (будівництво), включаючи витрати на доставку і монтаж засобів виробництва в діючих на той час цінах. Складовим елементом повної первісної вартості основних фондів можуть бути також додаткові затрати, викликані розширенням і модернізацією засобів праці в процесі їх експлуатації. Грошові витрати підприємств, пов’язані з придбанням основних засобів у різні терміни, не однакові, а тому однакові за споживчими властивостями об’єкти можуть мати різну вартість.
Початкова вартість основних фондів:
де Ц – ціна придбання основних фондів;
Т – затрати на транспортування основних фондів до місця встановлення;
М – затрати на установку і монтаж[9.c.347].
Повна відновна вартість основних фондів – це вартість їх відтворення в умовах і цінах, що склалися. Повну відновну вартість (вартість основних фондів у діючих на даний момент цінах) визначають на основі генеральної інвентаризації.
Відновна вартість основних фондів:
де П – середньорічний приріст продуктивності праці в країні за період використання основних фондів;
t – кількість років використання основних фондів;
ВП – початкова вартість основних фондів[9.c.351].
Залишкова вартість – це та частина повної первісної (повної відновної) вартості об’єкта основних фондів, яка ще не перенесена на виготовлений продукт. Її визначають як різницю між повною первісною (повною відновною) вартістю кожного об’єкта основних фондів і сумою зношення, нарахованого за весь період функціонування.
Залишкова вартість основних фондів:
а) від початкової:
де А – річна сума амортизаційних відрахувань;
t – кількість років використання основних фондів;
Вп – початкова вартість основних фондів[9.c.353].
б) від відновної:
де А – річна сума амортизаційних відрахувань;
t – кількість років використання основних фондів;
Вв – відновна вартість основних фондів[9.c.356].
Підприємство здійснює переоцінку об'єктів основних фондів, якщо їх залишкова вартість значно (більше як на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату складення балансу. Під час переоцінки об'єкта основних фондів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних фондів, до якої належить цей об'єкт.