4. Світова культура як синтез національних, регіональних, локальних культур

Ще академік Конрад, відомий знавець Сходу, закликав подолати в наших навчальних програмах європоцентризм, наголошуючи, що духовний світ Стародавньої Греції та Риму - не єдина й далеко не провідна підвалина світової культури. Адже ми й досі перебуваємо в руслі естетичних забобонів ренесансно-класицистичної епохи, коли Буало, відверто забороняв письменникові спиратися на Біблію. Та коли на той час боротьба за емансипацію мистецтва від релігії була актом виправданим і зрозумілим, то невдовзі така позиція перетворилася на ігнорування всього, аж до поширеного з XIX ст. ставлення до Біблії як до збірки старих нісенітниць, вигаданих ошукувачами-жерцями. Подібний, сказати б "європеїзм" був і є сутнісно "прогресистським", згідно з яким Захід вважався світочем прогресу, а Схід - заповідником занепаду. Окрім того, побутувала думка, що східна література та мистецтво - це не художня творчість, а релігія. Скажімо, Гегель твердив, що мистецтво Сходу як таке, що базується на символіці релігійного характеру, загалом незрозуміле європейцеві, а Просвітництво сповідувало загалом презирливе ставлення до східного мистецтва. Справді, умовно кажучи, "східне" мистецтво слова є релігійною літературою словом, що засвідчує високу освіченість і водночас органічну народність авторів. Проте це не "художня література", а виклад віровчення. європейська думка не сприймає східну творчість як щось вагоме А тим часом європейська культура, як така ,зобов'язана Сходові більше, ніж звичайно гадають. Серйозна наука вже на дійшла висновку, що саме зоря культури та цивілізації засяяла вперше в Месопотамії, де вперше виникли писемність, література та міська цивілізація. "Ідея синтезу культур "Схід - Захід" - "Захід - Схід", починаючи з епохи традиціоналістичного або нормативного типу художньої свідомості, стає головним чинником формування і розвитку літературних традицій принаймні двох самобутніх культур європейської та близькосхідної,

Глобалізація к-ри - прискорення інтеграції націй у світову систему у зв'язку із розвитком сучасних транспортних засобів та економічних зв'язків, формуванням транснаціональних корпорацій і світового ринку, завдяки впливу на людей засобами масової інформації. Термін «Г.К.» з'явився наприкінці 80-х рр. у зв'язку із проблемою зближення націй і розширенням культурних контактів народів. Г. К. має позитивні та негативні сторони. Розширення культурних контактів у сучасному світі, спілкування й пізнання сприяє зближенню народів. Однак надмірно активне запозичення небезпечне втратою культурної самобутності. Молоді люди переймають один у одного моду, звички, пристрасті, звичаї, у результаті чого вони стають подібними, a часто просто безликими. Можливість втрати культурної самобутності переховується у загрозі асиміляції - поглинанні малої культури більшою, розчиненні культурних особливостей національних меншин у культурі великих націй, забутті рідної культури при масовій еміграції до іншої країни і отриманні там громадянства. При цьому втрата культурної самобутності і культурне розчинення може бути повним і частковим. Відкритість меж для культурного впливу і культурне спілкування, що розширюється, можуть спричинити, з одного боку, обмін позитивним досвідом, збагачення власної культури, підйом її на вищий щабель розвитку, з іншого боку призвести до її культурного виснаження за рахунок уніфікації і стандартизації, поширенню однакових культурних зразків. Глобалізацію культури варто відрізняти від культурного імперіалізму, що є гегемонією розвинених країн у різних сферах громадського життя і примусовому поширенні західних цінностей.