1.Культурологія як наука, її специфіка, структура та завдання

Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

Основні завдання культурології:

аналіз культури як системи культурних феноменів;

виявлення ментального змісту культури;

дослідження типології культури;

розв'язання проблем соціокультурної динаміки;

вивчення культурних кодів та комунікацій.

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики.

Вже у давніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. В легендах і міфах кожного народу є легендарні герої, які вчать людей оволодінню культурними досягненнями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем. Гермес — виготовляти знаряддя, опрацьовувати метали. Характерно, що доля культурного міфологічного героя майже завжди складалась трагічно. Прометей порушив волю богів та видав їх секрети людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на страшні муки.

Еволюція природи та людини, як особливого виду в природі, є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті решт відбувається окультурення людської природи.

Елементи людської природи представляють собою єдність природного і соціального, або природного і окультуреного. Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко, І. Гердера і Г. Гегеля.

Більшість культурологів сходяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження.

Основні теоретичні концепції:

циклічна; pеволюціоністська; антропологічна; філософська; революційно-демократична.

2.Культура у системі суспільних відносин. Основні функції культури

Основні функції культури:

1. Адаптаційна(дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до

існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки.)

2. пізнавальна (в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу)

3. аксіологічна (виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві)

4. інформаційна (є засобом, що виробляє інформацію)

5. комунікативна (функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики,)

6. Нормативна( входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.)

7. Світоглядна(забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі.)

8. людинотворча (виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.)

9. виховна (виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини.)

3. Культура як спосіб буття людини.Поняття антропосоціогенезу

З 2-ї половини ХІХ століття, коли стало загальновизнаним, що людина продукт біологічної еволюції,центральним для всієї антропологічної проблематики стало питання про основну відмінність від високоорганізованих тварин та про наукове пояснення цієї відмінності. Поведінка тварин являє собою одну з форм функціонування їхнього організму -структура організму детермінує потреби тварин та програми їхньої поведінки. Усяка тварина народжується наділеною багатим набором інстинктів. Вони заздалегідь забезпечують її пристосування до певних умов існування. Це обмежує індивідуальний варіант поведінки тварин. Вони генетично пов'язані з видовим генетичним амплуа, і жодна потреба не навчить тварин поводитися інакше. З людиною не так: нікому не вдавалося відшукати амплуа хомо сапієнс. Люди, що належать до різних верств, поводяться по-різному. Місце генетичних інструкцій в людині займають норми, місце спадковості – наслідування та перехідність. У більшості антропологічних, етнографічних та соціальних теорій специфічне для людини нормативно-перехідне програмування людини зветься культурою. Вона є тим найважливішим середовищем, що формує поведінкове амплуа людини. Суспільство людей відрізняється від природно об'єднаних тварин заснованістю на єдності культурних норм. Суспільства нема там, де нема культури, себто надприродної нормативно-цілісної системи, що регулює індивідуальну поведінку. Це один з найважливіших висновків сучасної антропології. Культура є результатом розвитку суспільства. Людина відрізняється від тварин культурою, свідомістю тощо. Людина – істота моральна, вільна. Люди виробляють засоби для існування. Як показують сучасні дослідження, антропогенез та соціогенез є єдиним за своєю природою процесом, що тривав протягом 3, 5 мільйонів років. Релігійна гіпотеза: людину створив Бог, але навіть він потребував матерії.