26. Гуманiстичнi та реформацiйнi iдеї в культурi України XVI - першої половини XVII ст. (на прикладі Острозького культурного осередку).

Острозький культурно освiтнiй центр об’єднував колегіум, що являв собою першу на східнослов’янських землях спробу створення школи вищого типу, науково літературний гурток i видавництво, яке очолював Іван Федоров. У дiяльностi Острозького культурно-освітнього осередку вирізняються три головні етапи. Перший, позначений активною творчою дiяльнiстю представників його, що припадає на час підготовки до Брестської унії (1596 р.). Цього часу, до початку ХVII ст., в осередку створюється велика полемічна література, в якій на основі засвоєння реформаційних за своєю суттю ідей обґрунтовується оновлена релiгiйна доктрина острозьких книжників, що спиралась в тому числі на комплекс загально-фiлософських та етичних ідей. Наступний етап, позначений переважно книжково-науковою дiяльнiстю. Третій етап, який припадає на друге десятиліття ХVII ст., засвідчує поступовий спад дiяльностi, що привело до припинення існування Острозького центру 1636 р. Острозький центр об’єднав плеяду визначних представників української культури, яким належить певний внесок i в iсторiю вітчизняної філософської думки. До їх числа належить перший ректор Острозької школи Герасим Смотрицький, учасник створення i автор передмови до знаменної Острозької бiблiї. Найзначнішим його твором є «Ключ царства небесного. Значний внесок у розвиток реформаційних ідей в Колі острозьких книжників належить Кирилу Лукарису — людині широкої ерудиції, що одержав освіту у Венеції та Падуг, а згодом слухав фiлософськi та богословські курси у Вiтенберзi та Женеві. Викладав у Острозькiй школі грек Никифор Парасхес, дiяльнiсть якого розпочалась у Венеції, Молдавії. Зрештою, такі дiячi Острогу, як Дем’ян Наливайко, Кипрiян, Андрій Римма, належали до сформованої на вiтчезняному грунтi течії ренесансного гумалiзму, яка розвивалась під впливом української версії реформаційної iдеологiї та підпорядкувалась їй.

27. Місце і значення літературно-філософської полеміки в українській культурі хvіі ст.

З XVII ст. почався період піднесення літературної творчості, її ідейної та естетичної переорієнтації. зберігся зв'язок літератури з релігійним світоглядом; мистецтво слова, зокрема література, поступово ставало самостійною галуззю творчості; все виразніше виявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення; головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв'язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури, що розвивались під впливом соціально-економічних і культурно-освітніх умов. XVII ст. — це період розквіту в українській літературі стилю бароко, який був одним з головних стильових напрямів у мистецтві Європи наприкінці XVI —середині XVIII ст. Замість простої гармонійності ренесансу в літературній традиції бароко панувала ускладненість. Динаміка і рухливість літературного бароко виявилася у прагненні авторів до напруги, авантюри, антитез, мистецької гри, намаганні схвилювати, занепокоїти читача..

28. Промислова революцiя I розвиток науки як чинники формування новоєвропейської культури.

Великі географічні відкриття кінця XV – початку XVI ст., європейський гуманізм та Реформація, створення мануфактурного, а пізніше і промислового виробництва кардинально змінили становище людини в суспільстві, сприяючи переосмисленню її зв?язку з природою, спонукали до нових методів дослідження навколишнього світу та його освоєння. Загалом XVII ст. – це час, коли людство з оптимізмом дивилось у майбутнє, сподіваючись на можливість його удосконалення на гуманістичних, життєстверджуючих, творчих засадах. Культура XVII ст. не лише оновила риси попередньої доби, а й виробила якісно нові. Насамперед для XVII ст. характерна наукова революція, коли розвиток наукових знань почав випереджати техніку. Початок філософії нового часу було покладено Рене Декартом (1596-1650) – французьким філософом, математиком, представником класичного раціоналізму. Вчений вийшов за межі ренесансного підходу до наукових знань. Філософію XVII ст. завершує Г.-В. Лейбніц. Учений зробив вагомий внесок у розроблення диференціального і інтегрального обчислення, описав дисперсію світла в оптиці, побудував дзеркальний телескоп, теоретично обгрунтував закони Й. Кеплера, пояснив обертання планет навколо Сонця і Місяця навколо Землі, припливи в океанах. під впливом наукової революції та промислового розвитку відбулася активна зміна способу мислення та світобачення особистості. Науково-філософська та суспільна думка еволюціонували від схоластики, натурфілософії, теологізму до раціоналізму, емпіризму, наукового експерименту та індукції.