Висновок

Отже, складовою частиною особливої системи права ЄС та України є інститут права інтелектуальної власності1. Його поява й розвиток міцно пов'язані з інтелектуалізацією життя людства, розвитком інформаційних технологій і культури. Створення єдиного потребує гармонізації відповідних національних законодавств держав-членів ЄС, а також поліпшення системи захисту інтелектуальних прав на міждержавному рівні.

Сьогодні все більше зростає розуміння того, що трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, чи не найважчий етап у ланцюзі, який пов'язує розробника зі споживачем.

Досвід багатьох країн, зокрема Німеччини, Франції, Данії, Фінляндії, свідчить про те, що необхідне створення організаційних структур, які можуть бути як регіональними, так і загальнодержавними;

В Україні такою організаційною структурою стала створена минулого року у філії «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» державного підприємства «Український інститут промислової власності», що стало можливим завдяки держдепартаменту інтелектуальної власності.

Що стосується законодавства України, про інтелектуальну власність, то воно є ще не досить досконалим, і містить певні розбіжності у визначенні різних категорій інтелектуальної власності. Так, наприклад, одні закони визнають право власності на об'єкти науково-технічної творчості інші — тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку.

Основним пріоритетом для розвитку українського законодавства є, на даний момент, уніфікація його з міжнародними нормативними актами європейського союзу, для подальшого ефективного розвитку та захисту прав інтелектуальної власності.

Список використаних джерел

1. Захист прав інтелектуальної власності в Україні//науково-практичний журнал «Інтелектуальна власність» 2005р.