Сучасна філософія буття (філософія життя, неотомізм).
Філософія буття включає в себе три основні філософські напрямки: філософію життя, неотомізм, теорію космічної (християнської) еволюції.
а) Філософія життя. Це філософський напрямок, ідейним попередником якого був німецький філософ Артур Шопенгауер (1788-1860).
В середині XIX ст. було зроблено ряд відкриттів у біології, бурхливо в ці часи розвивалась психологія. На хвилі всезагального захоплення науками про людину, а також під впливом філософії А.Шопенгауера формуються погляди, згідно з якими життя як постійно змінну сутність раціональними засобами пізнати неможливо. Тільки інтуїція, ірраціональне може виявити його зміст. Це положення в різних модифікованих формах лягло в основу філософії життя. її представниками були Ф.Ніцше (1844-1900 pp.), В.Дільтей (1883-1911 pp.), О.Шпенглер (1880-1936 pp.), французький мислитель А.Бергсон (1859-1941 pp.). В філософії життя сформувалось дві групи мислителів. Одна (Ніц-ше, Дільтей та ін.) - розглядала життя як внутрішні переживання, як поклик волі, друга (А.Бергсон та ін.) - як дію внутрішнього пориву, який лежить в основі творчої еволюції. Фрідріх Ніцше отримав ґрунтовну філологічну освіту. В 1869 р. був викладачем кафедри філософії в Базелі, але через 10 років залишив кафедру і став займатись філософією. Роки праці на кафедрі були в його житті найспокійнішим періодом. Про них мислитель завжди згадував з ностальгією, тому що решту життя провів у мандрах, бідності. В 1889 р. психічно захворів і через 11 років помер. Основу філософії Ніцше складає культ життя. Він рішуче виступав проти офіційної християнської релігії, яка культивувала аскетизм. Сутності людини, писав Ніцше, відповідають язичеські релігії. Вони кличуть людину до радості, до повнокровного життя. В них людина відчуває себе частиною Всесвіту, вони не тільки не обмежують зміст життя, але стимулюють усе, що сприяє його повнокровному вираженню. Рушієм активності людини, вважав Ніцше, є воля. Загальне, колектив - нівелює волю, гасить індивідуальне, індивідуалізм, писав Ніцше, є мотором прогресу, тому він такий ненависний юрбі, яка хотіла б бачити всіх однаковими. Справжня людина та, яка прагне до чогось, неповторна в своїх чинах. Але те прагнення, яке запліднене волею, постійно хоче опустити до свого рівня сіра, безвольна, безініціативна, але безмірно заздрісна пересічність. Проте індивідуальність, вважав Ніцше, завжди пробиває собі дорогу. Тих ініціативних індивідуальностей Ніцше називає панами, людей з обмеженим колом потреб - рабами. Поділ людей на панів і рабів у німецького мислителя йде не на соціальній, а на психологічній основі. З-поміж панів виділяються надлюди. Це такі особистості, які спрямовані на постійне самовдосконалення, самозречення радощів життя в ім'я науки, культури, мистецтва. Найвищою втіхою для них є можливість самовираження себе. Надлюдина «згорає» на шляху до самовдосконалення, але це приносить їй внутрішню насолоду. В процесі самовдосконалення надлюдина постійно перебуває в напрузі, в боротьбі зі своїми слабкостями. їй доводиться долати не тільки саму себе, але і опір ззовні, з боку інших людей.1 Для того, хто прагне стати надлюдиною, писав Ніцше, важливо знати, що боротись за своє буття слід з достойними собі, не розтрачуючи сили на нікчем, дрібниці заздрісників. Надлюдина завжди самотня. Самотність - характерна риса великих людей. Юрба не розуміє величі, тому що розглядає сенс життя через призму дріб'язковості, нікчемного утилітаризму. Прикладом надлюдиною вважав Ніцше, були Гете в поезії, Наполеон у військовому мистецтві, Бетховен у музиці. Якщо у Ніцше рушієм активності людини є обмежена часово-просторово воля, то в Анрі Бергсона - життєвий порив. Перехід від нижчого до вищого в рослинному, тваринному світі та людському суспільстві є прояв дії життєвого пориву.2 Саме завдяки йому відбувається еволюція, розвиток. Зафіксувати наявність життєвого пориву раціональними методами, стверджує А.Бергсон у праці «Творча еволюція», неможливо, але ми постійно відчуваємо силу його буття. «Всі живі істоти, - пише французький філософ, - об'єднані в одне ціле і всі відчувають на собі цей могутній порив».
б) Неотомізм. Виникнення цього популярного нині на Заході напрямку пов'язане з енциклікою папи Лева Xlil Aeterni patris, яка була проголошена в 1879 р. Папа поставив вимогу обновити філософські погляди Фоми Аквінського, пристосувати їх до нових соціально-економічних умов. Від того часу неотомізм став офіційною доктриною Ватикану. Сьогодні католицькі теологи заснували десятки наукових центрів, в яких порушуються і вирішуються різні проблеми філософії і соціології.
Головна проблема в неотомізмі, якій підпорядковані десятки інших, це проблема буття. Досконалим, абсолютним буттям, вчать неотомісти, є Бог. Тільки він один існує як вічність, як початок і кінець всього існуючого. «Бог не тому є,- пише неотоміст Жильсон, - що він досконалий, - а тому є досконалий, що він є». В істоті Бога проявляється тотожність сутності і існування. Якщо існування є сутністю Бога, то він вічний, незмінний, безмежний і саме тому дуже важко пізнати його. Все, за винятком Бога, могло б не бути тим, чим воно є, а то і взагалі не існувати. Причина є буттям, яке є джерелом існування для іншого буття. Витоком усіх форм буття є Бог. Він - чисте буття, причина всіх причин і перша причина. Світ як результат творіння Божого - це відбиття його волі. Тож до деякої міри світ є буттям, пізнання якого сприяє пізнанню чистого буття - Бога. Знаючи, що таке рух, час, порядок, досконалість і т.д., неважко довести існування Бога. Неотомісти широко використовують дані фізики, хімії, біології і т.д., щоб довести існування Бога тим, хто ще не став релігійною людиною. Серед них багато вчених зі світовою славою, спираючись на авторитет яких вони аргументовано стверджують, що немає ніяких протиріч між вірою і розумом, релігією і наукою, теологією і філософією.
в) Теорія космічної (християнської) еволюції. Автором цієї теорії був видатний французький вчений о. Тейяр де Шарден (1881-1955 pp.). У працях «Феномен людини» (1930-1938 pp.), «Люди як зоологічна група» (1950 р.) та ін. він спробував дати своє бачення розвитку світу, яке спиралось на досягнення природничих наук та християнське розуміння розвитку світу.
Космічна еволюція, вважав П.Тейяр де Шарден, пройшла ряд етапів, а саме: комплектація (групування подібних за своїми фізичними і хімічними властивостями речовин) - віталізація (поява організмів) -психізм (поява психіки) - церебралізація (поява антропоїдів) - гомінізація (поява людини) - соціалізація (поява суспільства) - ноосфера (гармонія суспільства і природи. В ноосфері духовне досягає такого розвитку і концентрації, що домінує над матеріальним) - Омега (злиття з Богом. Це тріумф добра над злом. Зло інгібувало еволюцію, але разом з тим як протилежність активізувало боротьбу добра).
Першопоштовх мертвої матерії, вважав Тейяр де Шарден, яка існувала в формі велетенської крапки, привів її в стан мутацій. Результатом кожної групи мутацій були елітарні вузли-коронки, які, поєднуючись одна з одною, породжували більш складні компоненти, і так до тих пір, поки не з'явились складні організми. Подальший їх розвиток привів до появи ссавців, а потім і людини. Розвиток останньої детермінував появу суспільства, яке сьогодні ввійшло в стадію ноосфери. Ноосфера, писав французький мислитель, редукується як матеріальне в об'ємі, але як духовне зростає в якості. Пройде деякий час і вона сконцентрується в крапці, яку Шарден називає Омега-Бог. Отже, світ розпочався з крапки і закінчиться крапкою Омега-Богом, але це вже буде інша якість, інший світ.