Зазвичай в уроці виділяють три частини: вступну (підготовчу), основну і заключну.
Вступна (підготовча) частина (до 5-8 хв (10-12 хв.) починається із шикування учнів, привітання та ознайомлення із завданнями уроку. Після цього вчитель проводить декілька вправ для підвищення уваги і готовності організму до фізичних навантажень (ускладнена ходьба, легкий біг, нескладна гра).
В основній частині проводиться те, що входить до завдань уроку: різнобічна рухова підготовка за допомогою загально-розвиваючих вправ, спеціально спрямоване вдосконалення окремих сторін моторики, навчання раціональній техніці рухів.
В комплексі загальнорозвиваючих вправ, вправи для розвитку координації і точності рухів зазвичай вюсонуються перед вправами на швидкість. Потім виконуються фізичні вправи на силу і витривалість. Проте зазначена послідовність не є виключно обов'язковою. Замість гімнастичних вправ може бути використана рухлива гра, естафета тощо.
На цьому фоні добре починати вивчення нових рухів. Якщо навчання здійснюється на приладах малої пропускної спроможності (перекладина, кінь і т.д.), тоді після виконання вправи учень може самостійно виконувати інші рухові дії на другому приладі, підвідні або розвиваючі вправи, але за характером вони не повинні конкурувати з основними.
Важливо, щоб вершина фізичного навантаження мала місце не пізніше ніж за 8-10 хвилин до завершення уроку.
В заключній частині пульс повинен знижуватись до 100-120 уд./хв., для чого потребується 3-5 хвилин. Корисно виконати декілька ритмічних дихальних вправ, вправ на розслаблення. Після цього вчитель робить зауваження стосовно уроку і дає вказівки щодо самостійної роботи та виконання домашніх завдань, підводить підсумки уроку.
Оптимальна моторна щільність уроку становить 70-80%. Проте під час вивчення нового матеріалу вона може складати 50%.
Управління діяльністю учнів на уроці
В завдання управління (керівництва) роботою учнів на уроці входить:
1) забезпечення максимальної задіяності кожного протягом усього часу уроку;
2) надання всім чітких завдань;
3) контроль за виконанням завдань;
4) надання необхідної методичної допомоги;
5) контроль за дотриманням порядку і дисципліни.
Реалізація цих завдань здійснюється шляхом використання методів організації діяльності учнів.
Фронтальний метод організації роботи частіше використовується під час початкового вивчення вправ, виконання загальнорозвиваючих вправ, перевірки нескладних домашніх завдань. Він полягає в тому, що всім учням пропонується загальне завдання і вони виконують його одночасно під безпосереднім наглядом вчителя. Сигнал до виконання вчитель дає лише після того, як переконається, що всі учні зрозуміли зміст завдання. Якщо вправи відомі, їх можна не показувати і не пояснювати.
Щоб добре бачити кожного учня, правильність виконання завдання, вчитель займає в залі або на майданчику таку позицію, котра забезпечує добрий огляд. Найбільш зручні місця у середині широкої сторони або в кутку майданчика, залу. Щоб було видно ще краще, можна встати на гімнастичну лаву.
Помітивши, що частина учнів робить помилки, вчитель подає команду
"Стоп!" ("Стій!") і пояснює, що було зроблено неправильно. Якщо помилки несуттєві, їх можна роз'яснити після за-, вершення вправи. Не треба давати команду до виконання вправи, доки всі учні не приймуть правильного вихідного положення. Правильність положень тіла треба ретельно контролювати.
Темп та ритм рухів вчитель задає голосом (підрахунком), оплесками, ударами в підлогу гімнастичною палицею, метрономом, музичним супроводом.
Позмінний метод застосовують в тих випадках, коли:
1) треба, щоб одна частина учнів виконувала вправу, а інша -слідкувала за правильністю виконання;
2) коли кожному, хто виконує вправу, потрібна допомога (наприклад, утримання ніг під час піднімання та опускання тулуба);
3) коли на всіх учнів не вистачає приладів.
Щільність уроку з використанням цього методу майже така сама, як при фронтальному. Завдання для всіх учнів - однакове.
Поточний метод. Вправу виконують всі учні послідовно один за одним. Завдання зазвичай однакове.
Застосовується метод, коли:
1) вправа виконується нетривалий час;
2) виконується на приладі низької пропускної спроможності;
3) потребується ретельна страховка. Щільність заняття суттєво менша, ніж з використанням попередніх методів.
Поточно-груповий метод. Готується 2-3 прилади, учні розподіляються на відповідну кількість груп. В цьому випадку збільшується моторна щільність уроку і з'являється можливість диференціювати завдання (наприклад, одна група виконує кидок м'яча в корзину з трьох кроків, друга група - з п'яти, третя - з семи).
Груповий метод. Його застосовують в тих випадках, коли роботу проводять на двох-трьох приладах в декількох місцях майданчику (наприклад, на біговій доріжці, біля ями для стрибків, у секторі метання). Роботою кожного відділення (групи) керує старший, котрий, зазвичай, здійснює страховку і надає допомогу. Вчитель знаходиться в тому місці, де виконують найбільш складну або маловідому вправу. Проте після певного часу він переходить до інших відділень, де продовжує здійснювати відповідний контроль. За сигналом відділення міняються місцями.
Груповий метод підвищує самостійність учнів, сприяє розвитку взаємодопомоги. Він застосовується також у програмованому навчанні.
Використання цього методу дещо зменшує якість заняття, оскільки вчитель не в змозі одночасно бути присутнім в усіх відділеннях, знижується також рівень безпеки. Ці недоліки можна виправити доброю підготовкою старших у відділеннях, забезпеченням всіх місць занять поролоновими матами, залученням до страховки одразу двох учнів.
Метод колового тренування. Вчитель складає комплекси вправ з метою планування оптимального навантаження на всі або декілька м'язових груп, рухові здібності. Якщо деякі вправи невідомі учням, спочатку треба їх засвоїти. Кожна вправа записується у картку з короткою інструкцією щодо її правильного виконання. Після цього з учнями проводять так званий "максимальний тест": кожен учень визначає для себе максимально можливу кількість виконання вправи. Ці дані він зазначає у власній індивідуальній картці. В ній фіксується і частота серцевих скорочень (ЧСС) після виконання вправи.
Далі готуються місця для виконання кожної вправи - «станції». Скільки в комплексі вправ, стільки саме і «станцій», -зазвичай від 4 до 10. «Станції» розташовуються по колу, звідти і назва методу,
Учнів розподіляють на невеликі групи - по 3-4 чоловіка. За командою вчителя всі вони розходяться по «станціях» і вивчають завдання, які зазначені у картках. В деяких картках може бути записано, що вправу треба виконувати не максимальну кількість повторень, а 50-70% від максимальної кількості. В цьому випадку учень вираховує власну індивідуальну норму Може бути записана одна або декілька серій з такою кількістю повторень.
Вправи починають виконувати і завершують за сигналом вчителя. Після цього всі переходять на інші «станції» і т.д, (за годинниковою стрілкою).