Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Lektsiya_5.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
20.07.2019
Размер:
85.5 Кб
Скачать
    1. Гуманітарне право, як складова міжнародного права Складові гуманітарного права.

МГП, як складова міжнародного права містить всі його елементи о(наявність загально визначених принципів, взаємопов’язаність правових норм, погодженість і обґрунтованість рішень міжнародних організацій і судових органів, а також інститутів міжнародного права).

МГП ще називають “право збройних конфліктів” або “право війни”. Так що ж таке МГП ?

Дамо визначення.

МГП – це сукупність міжнародно-правових норм, які направлені на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють заборону або обмеження методів і засобів ведення війни, а також відповідальність за порушення відповідних принципів і норм.

Як складова міжнародного права, МГП знаходить своє відображення як у звичаєвому праві, так і у відповідних міжнародних договорах.

Складовими МГП є : “право Гааги” (право війни) і “право Женеви” (захист жертв війни). І діє МГП лише в період збройних конфліктів.

Право Гааги регулює:

  • права і обов’язки воюючих;

  • обмеження воюючих у виборі засобів і методів ведення війни;

  • обмеження насильства, необумовленого воєнною необхідністю.

Право Женеви охороняє в період збройних конфліктів:

  • поранених і хворих, які вийшли із строю;

  • осіб, які потерпіли аварію корабля на морі;

  • військовополонених, цивільне населення;

  • іноземців та інших осіб, які не беруть участь у бойових діях.

Джерелом МГП є в першу чергу міжнародні договори, у яких викладені правила ведення збройних конфліктів. До них відносяться чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни, а саме: про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях (I конвенція); про покращення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли корабельну аварію із складу ЗС на морі (II конвенція); про поводження з військовополоненими (III конвенція); про захист цивільного населення під час війни (IV конвенція ).Зазначені 4 конвенції отримали розвиток в двох Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977 року: в Проколі I, що стосується захисту жертв міжнародних військових конфліктів; в Додатковому Протоколі II, що стосується захисту жертв не міжнародних конфліктів. 4 Женевські конвенції 1949 року і дві Додаткових протоколу I і II 1977 року в загалі і є “ право Женеви”. А до “права Гааги” можна віднести ряд міжнародних договорів, які забороняють застосування деяких видів зброї і методів ведення війни, до яких відносяться: Санкт-Петербурзька декларація 1868 року про відміну використовування вибухових і запалювальних куль; Гаазькі конвенції 1899 року про заборону куль, які легко розвертаються та сплющуються; конвенції 1907 року про закони і звичаї сухопутної війни , про деякі обмеження в праві захвату у морській війні, про права і обов’язки нейтральних держав в випадку сухопутної війни, про постановку підводних мін, які автоматично вибухають від дотику; конвенція про заборону бактеріологічної зброї 1972 р.; конвенція про заборону або обмеження звичайної зброї 1980 р.; конвенція про заборону хімічної зброї 1993 о.; Гаазька конвенція 1954 р. Про захист культурних цінностей в період збройного конфлікту, Оттавська конвенція 1997 р. Про заборону застосування, накопичення запасів виробництва і передачі протипіхотних мін та про їх знешкодження.

Доречи, Україна ратифікувала женевські конвенції 1949 року 3 серпня 1954 року, а Додаткові протоколи I і II до них 25 січня 1990 року.

Оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України “чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства”, норми МГП являють собою внутрішні юридичні норми. Більш того, ст.17 Закону України “Про міжнародні договори України” передбачено: “Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України”.

Положення МГП стосовно ведення бойових дій є положення звичайного та договірного права і містяться у своєї більшості у Гаазької конвенції IY 1907 р. і у Додатковому протоколі I 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. А положення стосовно захисту жертв воєнних конфліктів містяться у 4-х Женевських конвенціях 1949 р. і Додаткових протоколів I і II до них 1977 року. З правової точки зору Женевські конвенції від 1949 р. та додаткові протоколи до них 1977 року є: обов’язковими, як положення договірного права, тільки для – учасниць договору. А для держав які не є учасниками договору, деякі положення обов’язкові як положення звичайного права.

Положення МГП стосовно засобів ведення бойових дій: захищають комбатантів; забороняють зброю, яка причиняє надмірні страждання, не вибіркового характеру, а також які наносять серйозний ущерб навколишньому середовищу.

Положення МГП стосовно методів ведення бойових дій: головним образом забороняють атаки проти цивільного населення і проти цивільних об’єктів, а також атаки, які причиняють побічний ущерб цивільному населенню і об’єктам, надмірний по відношенню до досягнутої воєнної переваги.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]