4. Склад злочину являє собою логічне поняття про злочини певного виду. А саме :

• Він являє собою певну сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочин;

• Сукупність даних ознак наводиться тільки в кримінальному законі;

• Перелік складів злочину є вичерпним;

• Склад злочину трансформується у відповідальність за вчинений злочин.

Елементами складу злочину є об’єкт, суб’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони.

Об’єкт злочину відображає те, на що завжди посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди. Він визначається тими суспільними відносинами, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння. Вона виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди об’єкту злочину. Ознаками об’єктивної сторони є : діяння ( дія чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Суб’єкт злочину – це фізична особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст.. 18 КК , суб’єктом злочину є фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може настати кримінальна відповідальність. Юридичні особи не можуть бути суб’єктами злочину. Суб’єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час злочину усвідомлювала свої дії (бездіяльність) і керувала ними. Тому, якщо особа внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними під час вчинення суспільно небезпечного діяння, то вона не підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінальна відповідальність настає з 16 років ( ч.1 ст.22), а за окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений у ч.2 ст.22( наприклад, вбивство)- з 14 років.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками даної сторони є вина, мотив і мета. Вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та наслідків вчинку, виражене у форму умислу або необережності. У разі відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті дії (бездіяльності) настають суспільно небезпечні наслідки.

КК передбачає умисел і два його види – прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння ( дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки. Вона не бажає, але допускає настання цих наслідків.

У ст..25 КК необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння ( дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння ( дії чи бездіяльності), хоч повинна була і могла це передбачити.