14 Свобода як фундаментальна

цінність особистості

Свобода — полісемантичне

і багатозначне поняття. І це не лише

свідчить про суперечливу природ

у даного феномену, але й виключає

можливість її єдино «правильного»

визначення

Свобо?да — здатність людини

чинити відповідно до своїх бажань

, інтересів і цілей на основі знання

об'єктивної дійсності. Свобода —

в найбільш загальному значенні

, наявність можливості вибору,

варіантів витоку подій. Відсутність

вибору, варіантів розходження події

рівносильна відсутністю свободи.

Свобода є одним з проявів в

ипадковості, керованої свободою

волі (навмисність волі, усвідомлена

свобода) або стохастичним законом

(непередбачуваність витоку події,

неусвідомлена свобода). В цьому

значенні, поняття «свобода»

протилежно поняттю «необхідність».

Принципова цінність свободи

в найрізноманітніших її проявах

– один з наріжних каменів сучасно

ї цивілізації, сучасної не в розумінні

примхливого сьогодення, а

відповідно до того, як вона

формувалася з часом, аж поки

не набула своїх нинішніх рис;

Г. В. Ф. Гегель небезпідставно

визначав всесвітню історію як

прогрес в усвідомленні свободи

– згодом Ф. Енгельс в «Анти-Дюрінгу

», наче продовжуючи цю гегелівськ

у думку, говорив про те, що кожний

крок вперед на шляху культури

був кроком до свободи.

І справді, крок за кроком,

міліметр за міліметром люди

впродовж усієї історії

відвойовували, утверджували

й розвивали цю свою фундаментальн

у циннисть , причому кожне посування

вперед у її осягненні підсилювало

відчуття автентичності людського бутт

я, супроводжувалося спалахами творч

ої енергії й високого ентузіазму.

15Любов як фундаменталь

На цінність особистості

Любов - це фундаментальна потре

ба,цінність людини, від якої залеж

ить її повноцінний розвиток, реалі

зація оосбистісного та творчого по

тенціалу

.Вона конституює людину, особист

Ість у цій якості. Любляча людина

культивує толерантність, повагу

, доброту, співчуття, що сприяє

гуманізації суспільних відносин,

зняттю соціальної напруги. Формує

позитивне ставлення до природно

госередовища, стимулює творчі

тенденції в усіх сферах діяльності

. Любов - основа діалогу

, діалогічних відношень між

людиною та навколишнім

світом. Завдяки їй кожен відчуває

повноту, змістовність, гармонійність

життя. Поза любов'ю не є можливою

ні адекватна самореалізація людини

, особистості, ні ефективна взаємодія

з навколишнім світом.

Виходячи з цього, тема любові –

це актуальний

та перспективний напрямок як у

класній, так

позакласній роботі. Він не

тільки актуалізує

проблеми глобального, соціального

йекзистенціального характеру,

але й пропонує

спосіб їх ефективного

розв'язання. Комплексне

дослідження феномену любові яке

фундаментальної цінності набуває

особливого значення в умовах

розвитку сучасного суспільства,

у тому числі й українського.

16 Сенс життя як особистісний феномен

Поняття «сенс життя» та «щастя» органічно

пов’язані між собою і належать до етичних

категорій, що відображають моральну самосвідомість

особи. В них синтезується увесь духовний досвід

особистості у його смисложиттєвому вимірі.

Моральною результативністю його є або чисте

сумління або, навпаки, відчуження від світу, відчуття

самостійності і випадковості існування. Кожна

людина зокрема і людство загалом бачить щастя

остаточною метою людських зусиль. Правда,

розуміння сенсу життя не завжди повязується із щастям

. Релігійне, зокрема християнське його розуміння,

не передбачає щастя в цьому світі, а переносить

його можливість у «потойбічне» життя. Земне

життя лише ставить перед людиною певні моральні

зобов’язання: збереження душі для вічного блаженства

в іншому «житті». Щастя, згідно з прийнятим визначенням

, - це «переживання повноти буття, пов’язане, із

самоутвердженням».Сенс життя набувається та

усвідомлюється як його наявність у вільному розгортанн

і здібностей особи довкола особистісно визначеної

постели. Причому сповнити життя сенсом не може

щось другорядне, несуттєве, обмежене і буденне.

В кращому випадку воно здатне на певний час

зосередити на собі увагу. Але, раніше чи пізніше

, особа неминуче доходить усвідомлення

обмеженості та ілюзорності цінностей, що колись

вабили її. Коли мова йде про смисложиттєві цінност

і, то треба наголосити, що це цонності, здатні

організувати духовну енергетику людини в гармонійне

ціле з тим, щоб опредметнитися в суттєвому: в науковому

пошуку, в предметно-естетичному формуванні середовища

, в творчих моральнісних стосунках тощо. Це знайденість

себе в справі, до якої людина призначена природою,

знайденість себе в коханні і в сім’ї, в справжній щирій

дружбі, в повазі з боку інших тощо.Духовна потреба

самоутвердження стимулюється творчою природою

людини. Це вона вимагає органічно влитися в буття

людства за життя, створюючи атмосферу людяності,

а після смерті залишатися в ньому в образі своїх умінь,

здібностей, талантів тощо.

Людське існування вимірюєтьс

я правами, що і визначають відлік часу. Цей закон

дійсний як для людства загалом, так і для кожної

особистості. Отже, сенс життя не покладений десь ззовні,

поза людиною. Сенс життя здобувається у свідомому

творенні життя, а саме: творення себе згідно з людським

образом та творенні людяності стосунків в навколишньому

середовищі. Реалізуючі своє призначення бути людиною

, особа здобуває справжню повноту буття, тобто сповнює

його сенсом.Сенс буття не є щось стале, раз і на завжди

здобуте й незмінне. Йому властива процесуальність, що

є атрибутивною характеристикою духовності: зупинка в

русі до само пошуку, до творчої взаємодії зі світом –

це початок духовної смерті. Відчуття повноти буття дається

не лише власними творчими досягненнями. Повнотою

сповнює здатність радіти і захоплюватися талантом інших

людей, досягненням творчого генія минулого та сучасності

. Насолоджуючись умінням інших, ми відкриваємо серце

для щирого та шанобливого становлення до них і тим самим

духовно споріднюємося з людством. У той же час ми

применшуємо власний егоїзм, заздрість та інші вади

людської природи. За цією ж ознакою творче самоутвердження

. В якій би сфері життя воно не відбувалося, є явищем моральнісним, ад