5 Онтологія Проблема буття в філософіі

МегасвітМакросвіт та мікросвіт

Вчення про буття низивається Онтологією

Проблема буття — одна з перших проблем, як

і намагалась розв'язати філософія. Поняття «буття»

дуже часто фігурує в нашій мові. Бо кожне речення

можна, як це і робить логіка, звести до форми S є (не є)

Р. Деякі речення, наприклад, «Троянда є червона»,

«Василь не є мільйонер» безпосередньо відповідают

ь цій формі, інші, скажімо, «Дерево росте біля будинку

» можна звести до неї («Дерево є таким, що росте біл

я будинку»). Зв'язка «є» означає «має буття». На цій

підставі можна зробити висновок: все, про що ми ведемо

мову, ми підводимо під буття або небуття, надаємо йом

у статус буття чи небуття. Філософія, на відміну

від буденної свідомості, порушує проблему бутт

я свідомо, намагається з'ясувати смисл, який людська

культура вкладає в це поняття. Вчення про буття

називається онтологією

6Матерія рух час простір

З точки зору філософії, матерія не виникає і не

зникає. Вона існує вічно. Матерія не може

перетворюватися в ніщо. Які б зміни у світі

не відбувалися кількість і якість матерії

залишаються стабільними. Цей процесс

детермінується об'єктивними законами

природи. Так, із закону збереження маси

і енергії випливає, що: які б зміни у природі

не відбувалися, загальний баланс

субстанціональної матерії залишається

я незмінним (субстанція — це те, з чого

складається світ).

Рух — суперечливе явище. Щось рухається

лише тоді, коли воно знаходиться в данному

місці і одночасно в ньому не знаходиться.

По суті, рух — це сама існуюча суперечніст

ь (Гегель). Рух не лише переміщення, котре

можна спостерігати візуально, а й внутрішня,

невидима зміна

Простір - є форма буття матерії, що характеризує

її протяжність, структурність, співіснування і

взаємодію елементів у всіх матеріальних системах.

Загальне розуміння простору формується у людини

в емпіричному досвіді при характеристиці матеріа

льного об'єкту або множини таких об'єктів, що

займають різне положення в просторі.

Час - є форма буття матерії, що виражає триваліст

ь ЇЇ існування, послідовність зміни станів у змінюванні

і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій

літературі поняття час нерідко вживається як синонім

поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик

і філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння

різних станів одного і того ж об'єкту, який змінює свої

властивості.

7Гносеологія проблема пізнання в філософіі

Суб єкт та об єкт пізнання Ірраціональне та раціона

Льне пізнання Інтуїція

Гносеологія— теорія пізнання, розділ філософії.

Термін «гносеологія» був уведений і активно

застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

У гнессеологіі вивчаються проблеми природи

пізнання і його можливостей, відношення

знання до реальності, досліджуються загальні

передумови пізнання, виявляються умови його

достовірності та істинності. На відміну від психології,

фізіології вищої нервової діяльності та інших наук,

гносеологія, як філософська дисципліна аналізує

не індивідуальні механізми, які функціонують в психіці,

що дозволяють тому або іншому суб'єкту дійти

певного пізнавального результату, а загальні

підстави, які дають можливість розглядати цей

результат як знання, що виражає реальний, дійсний

стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання

— матеріалізм та ідеалізм.

Суб'єктом пізнання є не ізольований індивід, а

людина як суспільна, конкретно-історична істота

(колектив, суспільство, людство), яка опанувала

вироблені форми пізнавальної діяльності, (

мову, категорії та ін.). Об'єктом пізнання є

незалежна від людини дійсність, яка дається

пізнанню не у формі споглядання первозданної

природи, а у формі практичної взаємодії з

олюдненими й олюднюваними фрагментами

природи, на які спрямовується діяльність людини.

Об'єктом пізнання може бути й сама людина та її

суб'єктивний світ.

У процесі пізнання з'являється знання. І те й інше

(процес і його результат) мають не лише певний

зміст, а й певні форми, які в остаточному підсумку

обумовлені практикою. Тому відображення

людиною об'єктивної реальності в процесі пізнання

— це не пасивно-дзеркальний акт, як уже

зазначалось, а активний, творчий процес її відтворення

у свідомості людини. Без нього зникає об'єктивний

зміст наших відчуттів, сприйняттів, думок і ми

неминуче приходимо до суб'єктивного ідеалізму.

Суб'єкт і об'єкт становлять єдність протилежностей

пізнавального процесу. Вирішення суперечностей,

які постійно виникають між суб'єктом і об'єктом,

відбувається завдяки практичним змінам об'єкта

суб'єктом, за допомогою підпорядкування його

свідомій волі людини (суспільства, людства).

У процесі цієї взаємодії змінюються цілі суб'єкта,

котрі визначають його волю, і виникають нові й

нові суперечності

Знання людини спочатку існує у вигляді певних

образів свідомості. Але ці образи неоднакові по

характеру свого формування і по способах руху,

мають свою специфіку. І отже виникає питання

про те, як складається структура знання

У філософських системах Нового часу виділялися

дві форми знання : чуттєве і раціональне (і відповідно

до їх філософські напрями, що віддають пріоритет одному

, або іншому - емпіризм і раціоналізм, від латів. Empirio

- досвід, і лат. ratio - розум, основа). Ці форми знання

частенько розглядалися як два послідовні етапи його

формування.

В истории философии понятие Интуиции включало разно

е содержание. Интуиция понималась как форм

а непосредственного интеллектуального знания или

созерцания (интеллектуальная Интуиция).

Так, Платон утверждал, что созерцание идей (

прообразов вещей чувственного мира) есть вид

непосредственного знания, которое приходит как

Интуиция понималась и как инстинкт, непосредственно

, без предварительного научения определяющий формы

поведения организма (А. Бергсон), и как скрытый,

бессознательный первопринцип творчества (З. Фрейд).

Интуиции бывает достаточно для усмотрения истины,

но её недостаточно, чтобы убедить в этой истине других

и самого себя. Для этого необходимо доказательство.