Тема: «Українські землі у і половині хіх ст.»
План
Адміністративно-територіальний устрій.
Загострення соціально-економічних протиріч. Селянські повстання.
Національне відродження:
А) Масонські ложі;
Б) Декабристський рух;
В) Кирило-Мефодіївське братство;
Адміністративно-територіальний устрій.
На кінець ХVІІІ ст. українські землі були у складі Російської, Османської та Австрійської імперій. На початку ХІХ ст. Османська імперія втратила своє володіння – північно-західне узбережжя Чорного моря. Після завершення чергової російсько-турецької війни за Бухарестським мирним договором 1812 р. до Російської імперії було приєднано Бессарабію до р. Прут, гирло Дунаю. Після Віденського конгресу 1814 – 1815 рр. Варшавське герцогство разом з Холмщиною та Підляшшям стало автономним Царством Польським і було передане під російське панування.
Під владою Російської імперії опинилося 85 % українських земель. На поч. ХІХ ст. встановися адміністративно-територіальний поділ. Українські землі поділялися на 3 генерал-губернаторства (Київське, Малоросійське, Новоросійсько-Бессарабське), а ті в свою чергу – на 9 губерній (Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська) та землі Чорноморського Кубанського Війська. Давні козацькі назви змінювалися на нові, царські. Наприклад, Кодак перейменовано на Катеринослав (зараз – Дніпропетровськ), Звягель – на Новоград-Волинський, Самару – на Новомосковськ, що за 25 км від сучасного Дніпропетровська і т.д.
Українців використовували для освоєння прикордонних земель Російської імперії, велетенських просторів Сибіру та Далекого Сходу. Основну масу населення України становили селяни.
У складі Австрійської ( з 1867 р. – Австро-Угорська) імперії українські землі не були окремою адміністративною одиницею. Після першого поділу Польщі у 1772 р. Галичина разом з деякими польськими територіями була виділена в окрему провінцію з центром у Львові. Ця провінція отримала назву «Королівство Галіції і Лодомерії». Тут влада належала губернатору, який був підзвітний імператору. У 1775 р. до Австрії офіційно було приєднано Буковину, яку у 1849 р. було виділено в окремий округ. Закарпаття було передано у володіння Угорському королівству.
У цей період в Російській імперії сільське господарство було головним сектором економіки. В аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. Селянство поділялося на дві основні групи — поміщицькі та державні (крім них існувала ще незначна кількість удільних селян).
Поміщицькі селяни переважали в Східній Україні, Правобережжі, а державні — на Лівобережжі та Півдні України. Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основними формами експлуатації. Незважаючи на те, що закон 1797 р. офіційно встановлював 3-денну панщину, на практиці вона становила 4—6 днів на тиждень. Селяни відробляли і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачували натуральний та грошовий оброки.
Крім поміщицьких селян-кріпаків існували державні селяни, які вважалися вільними. За користування землею вони виплачували державі феодальну грошову ренту. На сплату державних податків йшло майже 40% селянських прибутків. Оскільки основна частина селянства була не в змозі сплачувати такі суми. Страждали селяни ще й від прогресуючого обезземелення, яке підривало їхні господарства.