Управління освіти і науки Одеської облдержадміністрації

Одеське територіальне відділення МАН України

Одеське міське наукове товариство учнів

Відділення філології та мистецтвознавства

Секція: українська мова

ФОНЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Роботу виконав:

Дубенко Антон Миколайович,

Учень 9 класу

Одеської гімназії №1

Імені А.П. Бистріної

Керівник:

Дудкевич Людмила Дмитрівна,

вчитель української мови

Одеської гімназії №1

Імені А.П. Бистріної

М. Одеса, 2010

З М І С Т

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ I. Питання психофоносематики голосних звуків в науковій літературі……………………………………………………………………..4

Розділ IІ. Механізм утворення звуків……..………………………………………………………...............15

Розділ ІІІ. Експериментальне визначення фонетичного значення голосних звуків…………………………………………………………….21

Висновки……………………………………………………………………27

Література…………………………………………………………………..28

Метою роботи є вивчення фонетичних значень голосних звуків в українській мові.

У роботі ставляться такі завдання:

• розглянути, як фонетичне значення співвідноситься зі значенням слова;

• дослідити змістовність голосних звуків;

• довести, що голосні звуки самі по собі окремо взяті, викликають якість уявлення.

Обєктом дослідження роботи є голосні звуки української мови: А, О, У, И, І, Е.

Матеріалом дослідження послужили характеристики голосних звуків, здобуті шляхом експерименту.

Дослідження голосних звуків української мови є актуальним і новим напрямком у мовчазній науці. А.П. Журавльов досконало вивчив фонетичне значення голосних звуків російської мови.

Наша мета – вивчити значення голосних звуків української мови, виявити, чи є якийсь змістовий зв'язок між звучанням і значенням слів.

Розділ і.

Наукове дослідження звукового складу сучасної української мови та його історії починається з другої половини ХІХ ст. Перші спроби такого роду пов’язані з вивченням звукових явищ у власне історичному аспекті. Класичними працями цього періоду в галузі історичної фонетики були: «Два исследования о звуках руського языка» (1866), «Заметки о русаком наречии» (1871) О.О. Потебкін та «Очерк звуковой истории малорусского наречия» (1876) П.Г. Житецького – єдина в свій час праця широкого плану з історичної фонетики української мови.

У 1889 р. вийшла праця В.Науменка «Обзор фонетических особенностей малорусской речи», де він намагається дати по можливості повний опис звукової системи сучасної української мови. Голосні аналізуються тут переважно з погляду вживання і сполучуваності їх у мовному потоці

В.О. Богородський мислив вивчення фонетичних явищ живої мови тільки на основі всебічних спостережень за утворенням звуків і за їх «слуханням», тобто за акустичними особливостями. О.Брок намагався встановити так звані звукові типи, характерні для загальноукраїнської мови, і звукові типи, що властиві головним діалектам.

У 20-х роках ХХ ст. Харківська науково-дослідна кафедра мовознавства починає, за прикладом експериментально-фонетичної лабораторії Ленінградського університету, вивчення звуків української мови інструментальним способом.

Найгрунтовнішою працею, яка фактично підвела підсумок усієї роботи в галузі української фонетики майже до середини ХХ ст. і разом з тим містить оригінальний матеріал є розділ «Фонетика» академічного «Курсу сучасної української літературної мови» М.Ф. Наконечного¹

У 1953 р. вийшла стаття І.З. Петличного «До питання про систему голосних морфем у сучасній українській літературній мові»².

З 1958 р. починається експериментально-фонетична робота по вивченню українського вокалізму в лабораторії експериментальної фонетики Київського університету. Значне місце у вивченні українського вокалізму посідає експериментально-фонетична праця Т.О. Боровченко «Словесний наголос в сучасній українській мові»

Останнім часом на Україні активізувалися дослідження фонологічного та психоматичного аспекту звукової системи української мови. Адже з лінгвістичного погляду звуки, позначені різноманітністю і варіативністю в людському мовленні, зокрема власне індивідуально, не можуть бути нескінченно різноманітними у мові³. Це тому, що одні

звуки людина використовує повсякденно, а інші – спеціально.

______________________________________________________________

¹Курс сучасної української літературної мови. За ред.. акад. Л.А. Булаховського т. 1-К.,1951.

²Петличний І.З. До питання про систему голосних фонем в сучасній літературній мові. Доповіді та повідомлення Львівського державного університету, вип..4, ч. 1, 1953.

³Панов М.В. Современный русский язык. Фонетика. – М.,1979. –С.91

З цього випливає, що в процесі спілкування використовуються чітко окреслені голосні звуки, а не всі, що їх може творити мовний апарат людини. Між голосними звуками встановлюється певні співвідношення. Таким чином, голосні звуки виступають у мові як смислорозрізнювачі, вони виконують функцію знаків в процесі комунікації – у процесу творення і розрізнення слів.

Кожне слово звучить так, а не інакше, не випадково. Слово – єдність значення та звучання. Це означає, що у мові немає слів, які мають звучання, але не мали б значення, так як немає слів, які мають значення, але не мають звучання.

Зміст та форма слова взаємодіють, вони завжди прагнуть до взаємної відповідності.

Форма слів підказує їх зміст, а це дуже важливо для мови: у нашій памяті повинна зберігатися велика кількість форм слів та їх значень ф ми повинні миттєво згадувати значення будь-якої словесної форми і форму будь-якого значення, інакше ми просто не можемо користуватися мовою¹. Звичайно будуть іноді зупинки: ми пам’ятаємо, як звучить слово, але забуваємо його значення. Мова вимагає роботи всіх розділів мислення, створюючи для нього значні навантаження. І в цій ситуації підказка з боку форми чи змісту завжди доречна – вона полегшає запам’ятовування.

Таким чином слову необхідна мотивація. Найпоширеніша –

^{_________________________________________________________________________________________________}