I людяна. В основi мотивiв роману знаходиться контраст прекрасного й

потворного, свiтла й темряви як Квазімодо, так i Клода Фролло -

романтичнi узагальнення: у Квазімодо божественна краса духу приховується

в незвичайно потворному тiлi; жорстока й злобна душа Клода Фролло

знаходиться в тiлi "божественної" краси. З iншого боку, за Гюго, аскет

Клод i потвора Квазімодо - люди, якi вiдступили вiд законiв природи,

природа мстить їм за це. Любов пробуджує в потворi людину, а у

священика-аскета - звiра.

Клод Фролло, за уявленнями свого часу, - людина вчена, має природнi

здiбностi, але виявився морально та iнтелектуально спотвореним тою

схоластичною наукою, всi ступенi якої вiн пройшов у пошуках поживи для

свого розуму. Все людське в ньому виявилося придушеним церквою. Трагiчна

iсторiя дiвчини з народу Есмеральди, яку звинувачують в чаклунствi i яка

стала жертвою релiгiйного фанатизму, який розпалює церква, передається в

романтичному стилi, не суперечить середньовiчнiй дiйсностi.

Фiнал роману не має, на думку Гюго, песимiстичної iнтонацiї. Клод Фролло –

злочинець, але і нещасна людина, жертва трагічного і жорстокого

ставлення до реального світу, яким грішило Середньовіччя. Есмеральда втілює ідеал Гюго. Це його суб’єктивне, романтичне бачення свободи і краси, які завжди йдуть поряд.

5. Поему "Мазепа" Віктор Гюго написав 1828 року, натхненний поемою Д. Байрона та творчістю Луї Буланже. Вона увійшов до збірки "Поезія сходу" (Les Orientales, 1829). Як епіграф до поеми він узяв перший рядок твору Байрона – Away! – Away!

Так само, як Байрон, Гюґо теж наголошує на відстані, що лежить між цінностями українського героя і західним читачем. Проте прагнення романтичного героя до свободи – це не єдина роль Мазепи Гюґо. У першій частині поеми Гюґо наголошує на зв’язку між людиною і природою, що її оточує – українською природою, хоча Україна не згадується протягом усієї подорожі. Проте в останніх рядках першої частини Гюґо повідомляє читача про майбутнє героя, а саме: одного дня його зроблять провідником України (prince … de l’Ukraine у французькому тексті). Дикий скакун Мазепи помирає. Лише коли українця відв’язують від трупа, він спроможний досягти вершини – стати гетьманом.

Цей символізм Гюґо розкриває у другій частині поеми. Він пояснює, що Мазепа – це символ митця, що прив’язаний до спини Генія. Митець намагається звільнитися від пут Генія, але не може. Геній відносить митця з реального світу. Природа перешкоджає цим скачкам, бо не розуміє митця. Політ Генія – тобто коня – несе митця з банального світу на межу ідеалу. Українською мовою перекладено майже всі романи, драми та вірші Гюґо. Багато зробив для популяризації його творчості в Україні Іван Франко, який високо цінив соціальні повісті «Останній день смертника» (1929), «Клод Ге» (1934). Франко переклав 8 віршів із збірки «Кари», 11 віршів із інших збірок, уривок із роману «Знедолені» під назвою «Ватерлоо», фрагмент антиклерикальної драми «Торквемада». Він також написав статтю «Сотні роковини народження В. Гюґо».

Твори Гюґо перекладали також Леся Українка, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Павло Грабовський, Максим Рильський, Микола Бажан, Борис Тен, Михайло Рудницький, Віктор Шовкун, Сава Голованівський та ін.