Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Документ Microsoft Office Word

.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
338.16 Кб
Скачать

1.Світогляд – це сукупність узагальнених відчувань, інтуїтивних уявлень, теоретичних поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення світу, місце людини в ньому, і, разом з тим, життєві позиції, програми поведінки, дії людей.Історичні типи світогляду:-міфологія;-релігія;-філософія.

Міфологія – форма суспільної свідомості,характерна для первинного суспільства.

Релігія – форма світогляду де пізнання світу здійснюється через потусторонній та поцюсторонній світи.

Філософія – любов до мудрості. Для філ. думки основою стали розум, інтелект,реальне споглядання, логіч.аналіз, почали витісняти     фантастичні сюжети.

2. До найважливіших елементів структури світогляду відносять:

знання, уявлення, переконання (інформаційно-теоретична сторона);норми, оцінки, цінності, ідеали (ціннісна сторона);

почуття, емоції, переживання (почуттєво-афективна сторона);воля, вчинки, прогр. поведінки (праксеологічна сторона).

У найзагальнішому вигляді і з відомою часткою умовності всі типи світоглядів можна розділити на соціально-історичні і екзистенційно-особистісні. Соціально-історичні типи формуються на різних етапах розвитку людства і відрізняються перш за все засобом, яким світогляд стає доступним людям у різні історичні епохи. Екзистенційно-особистісні типи світогляду формуються на різних стадіях духовного становлення людини і розрізняються, головним чином, тим способом, яким індивід засвоює собі світоглядні досягнення людства і сам продукує їх. Світогляд окремої людини може формуватися або стихійно, або цілеспрямовано. Роль философииВоно дає людині уявлення про власну зв'язку з навколишньою дійсністю.У кожної людини є свій світогляд, і воно формується в процесі соціалізації людини, його спілкування з навколишнім світом. У процесі свого розвитку ми присвоюємо собі певні ціннісні установки, моральні, моральні ознаки, у нас складається своя «картина життя». За допомогою норм і принципів ми можемо взаємодіяти в суспільстві - так формуються різні класи, групи, верстви. Світогляд поділяється на наукове (тобто засноване на наукових відкриттях, досягнення) і ненаукове (має релігійні, містичні компоненти).

3.Типи: Релігійно-містичний тип філософування.Есейсько –афористичний ,Художньо-образний тип ,Теоретичний тип

Рел: Якщо ми розглянемо в найзагальнішому вигляді існуючі в історії людства світоглядні позиції, то крім їх розмаїття можна також помітити і наявність спільних рис. Одним з варіантів класифікації їх є історичні типи світогляду. Це - міф, релігія та філософія. Всі вони е формами фіксації досвіду духовно-практичного освоєння світу.

Есе: В історії самоосмислення та філософствування особливості західного та східного типів мислення зводять до більш загальних особливостей типів цивілізацій, а останні Р. Генон класифікував як традиціоналістські (східні) та прогресистські (західні). В історії самоосмислення та філософствування особливості західного та східного типів мислення зводять до більш загальних особливостей типів цивілізацій, а останні Р. Генон класифікував як традиціоналістські (східні) та прогресистські (західні).

Худ: стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального повчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя. Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних систематизацій, має абстрактно-понятійний характер і виходить із певної автономності основних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. У зв'язку із цим західна філософія має переважно індивідуальне спрямування і постає саме індивідуально-особистісним засобом життєвого самоутвердження.

Теор: Теоретичний світогляд або теоретичний рівень світогляду грунтується на таких формах відображення, як поняття, концепції, теорії, гіпотези. На цьому рівні відображення створюється концептуально оформлена модель світогляду. Світоглядна картина ґрунтується на пізнанні сутності явищ, законів буття світу та людини. Внаслідок цього з'являється можливість тих чи інших явищ або подій. Людина може успішно планувати ,реалізовувати свої дії, свідомо досягати визначених цілей і цінностей, організовувати власне життя відповідно до своїх уявлень про його сенс.

Основні теми філософських роздумів: світ і людина, буття і свідомість Ядро філософії складають осмислення: добра і зла, істини і помилки, краси і потворності, свободи і залежності, життя і смерті, сенсу і мети життя і т. п.

Філософія всі свої проблеми черпає з життя. Але при цьому філософське мислення завжди прагне подолати вже пізнане, певне, прагне заглянути за горизонт відомого.

4.Фил и Світ: світогляд представляється як одна з об'єктивно необхідних характеристик людини, призначення якої - формування особистості. При цьому, факт і зміст свого світогляду, людина може навіть не усвідомлювати, хоча якщо говорити і особистості, то таке навряд чи можливо. Ось тут ми і виявляємо перший неподібність, філософія та світогляд можуть бути присутніми одночасно тільки на рівні особистісного розвитку індивіда і ніяк інакше. При цьому, не факт, що ця особистість, що володіє певним світоглядом, виступатиме носієм саме філософського світогляду, вона може бути володарем і релігійного і будь-якого іншого.

З точки зору наукового аналізу, предмет філософії, філософія та світогляд , як правило, не розлучаються далеко один від одного. Світогляд підноситься як характеристика людини, що становить сукупність уявлень про суще, про своє місце в світі і самому цьому світі. Але і філософія також надає таку можливість, але тільки і виключно з тих позицій, які формуються на філософських підставах, тут вже говорити, наприклад, про релігійному світогляді, недоречно.

Філософія і світогляд, безумовно, феномени, рознесені за часом між собою, так як визнано, що наприклад міфологічна свідомість передувало філософському.

У сучасному світі, спостерігається певна тенденція до динаміки цього співвідношення.

перше, світ стає все більш мозаїчним, і встановити цю закономірність досить складно.

друге, сьогодні практично неможливо в будь-яку людину виділити "чистий" тип світогляду, як правило, наше сучасне світогляд інтегративно і синтетичне, і не факт, що релігійний компонент в ньому, закономірно з'являється перед науковим, або що міфологічна складова передує філософської.

третє, деякі фахівці фіксують появу деяких "духовних новоутворень", які за своїм поширенню і ролі в суспільстві, цілком можуть кваліфікуватися як типи світогляду. Насамперед, тут мова йде про все відомому "мережевому" світогляді, поява якого за часом відносять до початку масового входження людей в мережу Інтернет, соціальні мережі та віртуальний світ взагалі. А тому, визнаючи апріорі філософію наукою, як відповісти на питання про її роль в такому віртуалізувати світі образів.

Співвідношення філософія та світогляд можна розглянути і через призму реалізації їх на практиці. Будь-яке світогляд - виключно суб'єктивне явище, в той час як, визнаючи філософію наукою, ми визнаємо її об'єктивність. У цьому також присутній істотна відмінність цих явищ. Философическое ставлення до світу - це відносин теоретичне, високе, в деяких випадках просто риторичне (розхожий вислів: "стався до всього філософськи"), світоглядна позиція завжди суб'єктивна і зачіпає. Як правило, животрепетні проблеми та інтимні сторони буття кожної окремої людини.

Ще один аспект співвідношення, їх взаімотехнологічность, якщо можна так висловитися. В одних випадках, філософія виступає як засіб вираження світогляду,а в інших - вже філософія служить інструментом вираження світогляду.

5.Вин філ Започатковується філософія з постановки питання про єдність речей, цілісність світу. І для того, щоб це питання з'явилось у людській свідомості, необхідні були тисячоліття практичного перетворення одних речей в інші, практично-мисляче виділення із кола цих речей таких, що використовувались як засіб перетворення всіх інших. Перші уявлення про єдине походження і єдину першооснову всіх речей були пов'язані з використанням води взрошуваль. землеробстві. Виникливони в Єгипті в 3 тисячоліттях до н.е.Використовуючи воду для зрошування полів і переконуючи на практиці, що без води нічого не виникає, а, навпаки, все вимирає, гине і розкладається, єгиптяни дійшли висновку, що всі речі виникають із води. Вода для єгиптян була основою вирощування врожаю, універсальним знаряддям добування засобів існування. Тому не дивно, що саме її поклали єгиптяни в основу всіх речей. Це ж спостерігається і в стародавній Вавілонії. Діяльність людей на той час досягла такого розвитку, що вони піднялися до усвідомлення єдності всіх речей, до розуміння того, що все живе, все,що рухається, що виникає і зникає, має єдину основу. Але, з іншого боку,людство ще не досягло усвідомлення, що вода є лише одним із проявівприродної різноманітності, що єдність речей не зводиться до води як безпосередності, а, навпаки, що вода — сутність усіх інших речей. На такому ж приблизно рівні суспільної практики виникли і перші наївно-стихійні уявлення у стародавніх Індії, Китаї, Греції, Римі.

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 pp. до н.е.). Зміст цього мисленння відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди — стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять "саліхіти"— чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань, що частково

перемежаються прозою.Філософія і міфологія є частинами єдиного цілого, тому що перша з них сформувалася на основі набутого досвіду другий. перша відмінність філософії від міфології полягає в тому, що свідомість, яке лежить в основі другої форми, є не теоретичним, а розроблено на основі практичних уявлень багатьох поколінь, їх досвіду і світосприйняття. Всі основні структурні одиниці тут нерозривно пов’язані і являють собою єдину систему. Філософія і міфологія відрізняються один від одного, тому що в міфі немає протиріч, у той час як у всіх судженнях філософів центральне місце займає саме позиціонування явищ. Крім цього, тут існує поняття повного генетичного споріднення всіх істот на землі, хоча надалі подібне сприйняття розглядатиметься як думку, що не має логіки і сенсу. Зауважимо, що для філософії чуже все сакральне і священне. Судження будуються на припущеннях, що мають більш-менш реальну основу. А от у міфології все життя повинна стояти на тих постулатах, які були заповідані предками.

6. Основні риси філософського світогляду: концептуальна обґрунтованість; систематичність; універсальність;

критичність.Філософія може бути і релігійної та атеїстичної, – в залежності від того, яким вихідним світоглядним тезою вона керується при побудові своєї системи. Але основною особливістю філософського світогляду є його критичність по відношенню навіть до власних вихідним тез. Філософський світогляд виступає в понятійної, категоріальною формі, в тій чи іншій мірі спираючись на досягнення наук про природу і суспільство і володіючи певною мірою логічної доказовості. Незважаючи на свою максимальну критичність і науковість, філософія надзвичайно близька і до повсякденного, і до релігійного і навіть до міфологічному світогляду, бо так само як і вони, вона вибирає напрямок своєї діяльності досить довільно.

7 Філософський розвиток Древнього Сходу мав характерні риси, що коренилися в специфіці Сходу як типу культури. Поняття Древнього Сходу має визначені границі — як тимчасові, так і просторові. Звичайно до цього регіону відносять Єгипет, Палестину, Месопотамію, Іран, Індію, Китай і суміжні країни. Його хронос — період від III тисячоріччя до нашої ери до початку нашої ери. спостереження Гегеля, висловлене їм на сторінках «Енциклопедії філософських наук»: «Отже, Азія являє собою як у фізичному, так і в духовному відношенні момент протилежності, неопосередковану протилежність... Дух, з одного боку, відривається тут від природи, з іншого боку — знову впадає в природність, тому що він досягає дійсності ще не в собі самому, а тільки в сфері природи. У цій тотожності духу з природою дійсна воля неможлива. Людина тут ще не може прийти до усвідомлення своєї особистості, не має ще у своїй індивідуальності ніякої цінності і ніякого виправдання — ні в індусів, ні в китайців; ці останні без усякого коливання чи кидають навіть убивають своїх дітей». Більшість давньосхідних суспільств являли собою рабовласницькі деспотії, хоча це був інший, ніж в античному світі, тип рабовласництва. Для нього характерна абсолютна, освячена релігією влада пануюча не тільки над землею, але і над підданими. Схід не знав особистої волі в тій мірі, у якій вона існувала в Європі. Деспотизм пронизував усю систему відносин на Сході — від родини до держави, що сприймалося як свого роду велика родина. Східні країни не знали демократії античного типу. Характерною рисою їхніх суспільних відносин був патерналізм, що припускав повну владу чоловіка над жінкою, батька над дітьми, глави родини над її членами, правителя над підданими. Звідси і традиційний для Сходу культ особистості. Традиціоналізм узагалі є особливістю Сходу. Він виявляється, крім іншого, у вкрай застійному характері суспільного розвитку, так само як і в орієнтації на минуле як на норму й ідеал такого розвитку.У соціальній структурі східних суспільств виняткова роль належала жрецтву, що зосередило у своїх руках не тільки відправлення культу, але і духовне життя в широкому змісті, у тому числі науку і філософію там, де вони існували. Монополія жрецтва в духовному житті виявилась однією з причин винятково тісного переплетення філософії і релігії, непослідовного і неповного відокремлення філософії від міфології.

8.Індія Зародки філософського мислення в Індії Стародавньої Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. До н.е.). Зміст цього мисленння відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди – стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять "саліхіти" – чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань, що частково перемежаються прозою. Брахмани – це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед. Це загальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану.Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. При цьому слід зауважити, що буддизм і джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, але, все-таки, як свідчить історія, вони на них спирались, логічно випливали з них.

Філософські ідеї школи йога виходять із своєрідного з'ясування питання про сутність відношення душі і тіла, духовного і тілесного. Сутність цього відношення (за йогою) у безперервному самовдосконаленні душі і тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.Світогляд у санкх "і базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша ("Я", дух, свідомість).

Особливістю староіндійської філософської школи міманса є те, що вона визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у створенні цього світу.Міманса, виступаючи суперником буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, або ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його. Міманса вважає, що світ у цілому вічний і незмінний, він не має ні початку, ні кінця, хоча окремі речі в ньому здатні змінюватися, виникати і гинути.

Стародавня індійська філософська школа веданта яскраво представляє об'єктивно-ідеалістичну систему. Веданта бере свій початок у вченнях Упанішад. Основою веданти є обгрунтування існування Брахмана (Бога), який є кінечною і єдиною основою буття. Людська душа (Атман) тотожна з Брахманом і його емпіричним втіленням. Брахман характеризується як єдність буття, свідомості і раю. Реальний світ – це сам Брахман у своєму емпіричному прояві.

9.Китай Однак справжній розквіт древньої китайської філософії припадає саме на період 6-3 у ст. до н. е.., який по праву називають золотим століттям китайської філософії. Саме в цей період відбувається формування китайських шкіл - даосизму, конфуціанства, моізма, легізму, натурфілософів, що зробили потім величезний вплив на весь наступний розвиток китайської філософії. Саме в цей період зароджуються ті проблеми, поняття і категорії, які потім стають традиційними для всієї подальшої історії китайської філософії, аж до новітнього часу.

Два основні етапи розвитку філософської думки у Стародавньому Китаї: етап зародження філософських поглядів, який охоплює період 8-6 ст. до н.е., і етап розквіту філософсь думки - етап суперництва «100 шкіл», який традиційно відноситься до 4-3 ст. до н.е

Період складання філософських поглядів древніх народів, які заклали основи китайської цивілізації, за часом збігається з аналогічним процесом в Індії та Стародавньої Греції. На прикладі виникнення філософії в цих трьох районах можна простежити спільність закономірностей, за якими йшло становлення, розвиток людського суспільства світової цивілізації.

Одночасно історія становлення та розвитку філософії нерозривно пов'язана з класовою боротьбою в суспільстві, відображає цю боротьбу. Протистояння філософських ідей відображало боротьбу різних класів у суспільстві, боротьбу між силами прогресу і реакцією. У кінцевому підсумку зіткнення поглядів і точок зору виливалося в боротьбу двох основних напрямів у філософії-матеріалістичного і ідеалістичного - з тією чи іншою мірою усвідомлення і глибиною вираження цих напрямків. У Китаї своєрідний розподіл праці між політиками і філософами не було яскраво виражено, що зумовило пряму, безпосередню підпорядкованість філософії політичній практиці. Питання управління суспільством, відносини між різними соціальними групами, між царствами - ось що переважно цікавило філософів Стародавнього Китаю. Інша особливість розвитку китайської філософії пов'язана з тим, що природничо-спостереження китайських учених не знаходили, за невеликим винятком, більш-менш адекватного вираження у філософії, так як філософи, як правило, не вважали за потрібне звертатися до матеріалів природознавства. Єдиним виключенням є школа моістов і школа натурфілософів, які, проте, після епохи Чжоу припинили своє існування.

10.Антич Антична філософія зародилася в кінці VII - початку VI ст. до н. е.. і проіснувала до V ст. н. е.. Це особливий історичний тип філософування, породжений специфічними умовами рабовласницького суспільства [1].

Філософія починалася з пошуку відповідей на питання, вже поставлений до неї в міфології, - про походження світу. Філософія сформулювала його в більш чистому теоретичному вигляді і зуміла знайти принципово нове рішення з допомогою вчення про першооснову. Ідея першооснови була висунута першими грецькими філософами, представниками Мілетськой школи: Фалесом (кінець VII - пер. Пол. VI ст. До н. Е..), Анаксимену (VI ст. До н. Е..), Анаксимандр (VI ст. До н . е..). Особливість цієї школи полягала в тому, що в ній вперше свідомо було поставлене питання про першооснову всього сущого.

Спираючись на світогляд Гомера і Гесіода, на досягнення близькосхідної мудрості: вавілонської, єгипетської, фінікійської, - послідовно звільняючи їх від міфологічної форми, мілетці совершлі прорив від міфу до логосу, створивши парадигму наукового мислення. Основним принципом думки стало правило: світ повинен бути зрозумілий, виходячи з нього самого, а не з зовнішніх (гетерономна) причин. Цей принцип залишається наріжним каменем і для сучасного наукового знання. Засновником мілетської філософської школи був Фалес (бл. 625 - 547 до н. Е..). За переказами, Фалес вважався одним з семи мудреців. Його називали «першим філософом», «першим математиком», «першим астрономом». Він був першим, хто почав доводити геометричні теореми. Фалес передбачив сонячне затемнення (585 р. до н. Е..). Йому було відомо річний рух сонця. Він поділив рік на 365 днів, визначивши тривалість місяця в 30 днів.

Філософське вчення Фалеса полягало в пошуку першооснови різноманіття світу. Основою всього сущого Фалес вважав воду. Відповідно до його навчання все починається з води і в неї повертається. Тим самим, вода розумілася і як першооснова, і як першооснова, з якого виникають всі речі.

11. Геракліт з Ефеса (бл. 520 - 460 до н. Е..) - Один з основоположників діалектики. Від творів Геракліта, названих пізніше «Про природу», збереглося близько 150 фрагментів, а також кілька сот свідчень про його вченні. Геракліт походив з Царського роду Кодрідов, який правив у місті Ефесі (в Іонії). Як мислитель він продовжив лінію стихійного матеріалізму милетских філософів, розвинувши її наївну діалектику. Виклад ідей Гераклітом відрізнялося труднощами, за що ще за життя його прозвали «темним». Першоосновою сущого Геракліт вважав вогонь, який управляється світовим логосом.

Фундаментальний образ, використовуваний Гераклітом, - образ вогню як жізнеопределяющего початку. Ритмічної пульсацією вічно живого вогню, його розміреним загорянням і згасанням він пояснював світові процеси; виникнення і зникнення речей складають суперечливу єдність. Але космос Геракліта - це не просто єдність, згода, гармонія протилежностей, а і їх боротьба. Боротьба - созидающее початок життя і буття

Ідея боротьби протилежних начал поєднувалася в Геракліта з думкою про вічність відбуваються в світі змін, символізована в образі потоку, течії річки. Висловлювання Геракліта «все тече, все змінюється» і Кратила «не можна двічі увійти в одну й ту ж річку» давно ввійшли у філософську культуру.

Діалектика Геракліта ще не була виражена в поняттях, а будувалася на основі наочних, гранично конкретних, чуттєво достовірних образах-поняттях і смислообрази. Елейський школа. Відома під цією назвою філософська школа виникла, як і піфагорейський союз, у «Великій Елладі», в полісі Елея, на південному узбережжі Апеннінського півострова, і відноситься до «філософії італійцев». Філософи, що визначили обличчя школи - Ксенофан (її творець), Парменід Зенон і Меліс. Можливо, саме у філософії елеатів, де з граничною гостротою були поставлені проблеми теорії пізнання, тобто проблеми пізнання філософської думкою самої себе, відбувається остаточне перетворення античної протофілософія у власне філософське вчення.

Елейська школа зробили серйозний крок вперед від некритично-нерозчленованого мислення перших філософів до логічного прояснення сформованих філософських уявлень і виробленні нових філософських понять.

Парменід вперше виробив філософське поняття "буття". Він також поставив питання про те, як можна мислити буття, в той час як його попередники мислили буття, не замислюючись про це.

У центрі уваги Парменіда були проблеми співвідношення буття і небуття, буття і мислення. На питання про співвідношення буття та небуття Парменід відповідав: буття є, а небуття немає. Він вперше застосував докази для обгрунтування своєї тези. Те, що є, можна висловити в думці, те, чого немає, виразити в думки не можна. Небуття невимовно, пізнати, недоступне думки, тому воно і є небуття Неможливість руху доводив послідовник Парменіда Зенон у своїх апориях «Дихотомія», «Ахіллес і черепаха», «Стріла», «Стадіон». Логіка доказів Зенона наступна: мислити рух не можна, так як думка про можливість руху призводить до протиріч. А те, що не можна мислити, не існує.

12. Софіст в буквальному перекладі з грецької (софістес) означає знавець, майстер, художник, мудрець. Так називали з'явилися у V ст. до н.е. у Стародавній Греції платних учителів філософії, риторики (красномовства) і еристики (мистецтва суперечки). Завдяки Платона і Аристотеля це слово набуло і зберігає досі номінальної сенс: так називають людей, схильних до порожніх просторікувань, які надають більше значення формі висловлювань, ніж їх змістом. Платон стверджував, що софістам «Немає справи до істини, важлива тільки переконливість». Софісти не представляли єдиної школи, вони змагалися між собою, проте їх об'єднувало не тільки «професійне» викладають, а й предмет, і метод філософствування. Головним питанням про них було питання про співвідношення світу і знання. Переконавшись, що за допомогою хитросплетінь мови можна легко довести, що «чорне» цю «білу» і навпаки, софісти вчили, що немає об'єктивної істини, вона залежить від місця, часу, умов і самої людини, тобто суб'єктивна, а отже, світ непізнаваний. Іншими словами, вони були першими агностиками. Протаго́р

Відстоює традиційний для софістів релятивізм. Є автором знаменитої тези: «людина є мірою усіх речей, існуючих — що вони існують, неіснуючих — що вони не існують». Вказану тезу у Протагора допомагають зрозуміти суттєві пояснення Секста Емпірика про те, що «Протагор … мірою називає критерій, речами — справи.., що людина є критерій усіх справ, діянь». Повне роз'яснення концепції Протагора принципово суперечить вченню Аристотеля про збігання висловлювань з дійсністю. Ці дві різні концепції антиномічні, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, які ведуть людину до успіху під час завершення задуманої справи, — істинні, а успіх у справах є універсальною людською мірою знань, будується на абсолютно протилежному Арістотелеві вченню про істину.

13. Сократовский метод, що мав своєю задачею виявлення "істини" шляхом бесіди, суперечки, полеміки, з'явився джерелом ідеалістичної «діалектики», під якою в давнину розуміли мистецтво домогтися істини шляхом розкриття протиріч у судженні супротивника і подолання цих протиріччі. Тоді деякі філософи вважали, що розкриття протиріч у мисленні і зіткнення протилежних думок є кращим засобом виявлення істини.

Основні складові частини сократівського методу: «іронія» і «майевтика» - за формою, «індукція» і «визначення» - за змістом. Сократовский метод, це, перш за все метод послідовно і систематично задаються питань, що мають своєю метою приведення співрозмовника до протиріччя із самим собою, до визнання власного неуцтва. [1] У цьому і полягає сократівська «іронія».

Однак Сократ ставив своєю задачею не тільки «іронічне» розкриття протиріч у твердженнях співрозмовника, але і подолання цих Сократ розробив специфічну концепцію діалектики як мистецтва дослідження понять з метою осягнення істини. Суть його методу полягала в тому, що спочатку навідними і уточнюючими питаннями співрозмовник наводився до протиріччя з виявлену ним точкою зору, а потім починався спільний пошук істини. Для Сократа істина не виникала і не знаходилася в голові окремої людини в готовому вигляді, а народжувалася в процесі діалогу між співрозмовниками, спільно шукають істину. Тому свій метод Сократ називав майевтикою, тобто бабам мистецтвом, допомагає народженню істини.

14. Ядром філософського вчення Платона є його теорія ідей. Ідея для Платона не є поняття людського розуму. Вона є істинно сущий рід буття. Вона об'єктивна, безвідносно, незалежна від часу і простору, безтілесна, вічна, недоступна чуттєвим сприйняттям і осягається тільки розумом. Ідея постає як джерело буття речей, як ідеальний зразок, споглядаючи який Деміург створює світ чуттєвих речей. Ідея - це мета, до якої спрямовуються усі чуттєві речі. Ідея - не тільки породжує модель, а й смисловий межа речі, містить в собі все різноманіття її чуттєвих втілень. Ідеї ​​знаходяться в особливому «розумному місці» і складають окреме царство ідеальних сутностей. Світ ідей має структурою. На вершині піраміди знаходиться найвища ідея - Блага. Миру ідей, тобто світу істинно сущого буття, протистоїть не світ чуттєвих речей, а світ небуття, тобто матерії. Вирішуючи питання про характер взаємозв'язку ідей і речей, Платон говорить про три види відносин: наслідуванні, причетність і присутності.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]