3.Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності: поняття, призначення

Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності — це комплекс заходів заборонного та обмежувального характеру, які не допускають проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок, таких товарів, що зможуть нанести шкоду національній економіці різким зростанням імпорту.

Основним його завданням є не лише протистояння посиленню конкурентних позицій країни-імпортера, але й захист національного виробництва, охорона життя та здоров'я населення країни, навколишнього середовища, моралі, релігії та національної безпеки. Крім того, нетарифне регулювання застосовують і щодо експортних операцій з метою захисту національного ринку.

Найбільш поширеною класифікацією заходів регулювання зовнішньої торгівлі є: тарифні та нетарифні заходи, такі як паратарифні, фінансові заходи, заходи контролю над цінами, заходи автоматичного ліцензування, монополістичні заходи, заходи кількісного контролю, технічні заходи.

Паратарифні заходи — це платежі та збори, які збільшують вартість ввізного товару на додаткову величину (крім мита), що стягуються з товару, який перетинає митний кордон.

Ці платежі та збори оплачує імпортер. Зі зниженням мита та пов'язаним з цим падінням фіскальних митних доходів держава найбільшшироко застосовує паратарифні заходи для поповнення фінансових надходжень.

Фінансові заходи — це заходи, що регулюють доступ імпортерів до іноземної валюти, ціну валюти для імпортерів, а також умови платежу. Фінансові заходи можуть збільшувати вартість імпорту.

До фінансових заходів належать:

• вимоги попередньої оплати вартості імпорту або сплати імпортних податків, у тому числі шляхом відкриття попередніх імпортних депозитів, оплати готівкою, попередньої оплати митних податків;

• множинність валютних курсів — це механізм державного регулювання, за допомогою якого встановлюються різні валютні курси для різних категорій товарів.

• офіційні обмеження на накопичення іноземної валюти передбачають необхідність отримання різноманітних дозволів, річ тощо для проведення валютних операцій всередині країни.

• терміни і перенесення платежів — це заходи, коли держана встановлює мінімально можливі терміни від дати доставки товару до завершення імпортних розрахунків.

Заходи контролю над цінами — впроваджуються з метою підтримки та стабілізації внутрішніх цін, а також для запобігання та відверненню збитків, які можуть бути заподіяні нечесною торговою практикою іноземних конкурентів.

До наведених заходів належать:

• адміністративне фіксування цін — цей захід полягає в тому, що уряд країни-імпортера, беручи до уваги внутрішні ціни виробника та споживача, встановлює верхню та нижню межу цін або пов'язує їх з цінами на світовому ринку;

• «добровільне» обмеження експортних цін — це захід, відповідно до якого експортер погоджується підтримувати ціну на свої товари не нижче певного рівня;

• сезонні збори — це додаткові платежі, що передбачені для вирівнювання ринкових цін на імпортні сільгосппродукти та продукти харчування з цінами на аналогічні вітчизняні товари; для цих цілей на певний період часу встановлюється відповідна ціна;

• антидемпінгові заходи — це заходи зі стягнення з експортера компенсації за шкоду, заподіяну вітчизняним виробникам; вони застосовуються за результатами розслідувань відповідних інстанцій країни-імпортера торговельної практики експортера, якщо встановлено факт демпінгу та матеріальна шкода від нього;

• компенсаційні заходи — це фінансові доплати, що вводяться у випадках, коли розслідування доводить, що імпортні товари при виробництві їх за кордоном отримували субсидії і внаслідок цього завдяки штучно підвищеній конкуренції імпортний товар наносить збитки вітчизняним виробникам аналогічного товару.

Заходи автоматичного ліцензування — за своєю суттю ці заходи не є торговими обмеженнями, вони означають, що дозвіл на імпорт видається автоматично. Крім автоматичної ліцензії, в деяких випадках застосовують також генеральну або ліберальну ліцензії.

З цією ж метою застосовують моніторинг імпорту — регулярне спостереження за імпортними операціями, яке може застосовуватись, щоб продемонструвати стурбованість зростанням імпорту та переконати партнерів обмежити експорт. За результатами моніторингу можуть бути введені імпортні обмеження.

Монополістичні заходи — це регулюючі заходи, які надають виключні права певній групі суб'єктів господарської діяльності.

Основними видами таких заходів є:

• державна монополія на імпорт певних товарів (в деяких випадках аналогічна монополія може надаватись і підприємствам приватного сектора);

• примусове обслуговування вітчизняними підприємствами (в певних випадках вітчизняні підприємства мають право користуватися лише послугами національних транспортних, страхових та інших компаній).

Заходи кількісного контролю — це, в першу чергу, квотування та ліцензування імпортних та експортних операцій. Кількісні обмеження — це квотування (за фізичним обсягом або за вартістю), а також ліцензування (вимога отримання спеціальних дозволів при поставці певних товарів, а іноді і в певні країни або із них).

Неавтоматичне ліцензування — це застосування спеціальних дозволів на імпорт та експорт, які видаються відповідними органами влади на свій розсуд або на підставі конкретних критеріїв.

Генеральна ліцензія — це постійно діючий дозвіл будь-якій особі, фізичній або юридичній, на право імпорту певних товарні її перерахованих в ній держав без обмеження обсягу та вартості.Індивідуальна ліцензія — це одноразовий дозвіл на одну торговуоперацію з конкретним видом товарів (інколи два-три види,але лише по одній товарній групі).

Контингентування — складовий елемент ліцензування, тобто встановлення державою централізованого контролю над вивезенням та ввезенням шляхом обмеження номенклатури товарів у межах встановлених кількісних та вартісних квот на фіксованим період часу.

Квоти — це кількісні обмеження, які встановлюють максимальний обсяг або вартість дозволеного до ввезення товару задопомогою індивідуальних, тарифних, сезонних, глобальних та інших процентних обмежень

Індивідуальні квоти — це розподіл загальної дозволеної кількості імпорту товарів по країнах-постачальниках цих товарів.

Тарифні квоти — це дозвіл на імпорт в певних обсягах при найбільш сприятливому режимі митного оподаткування, а для імпорту, який перевищує тарифну квоту, застосовується жорсткіший митний режим, який фактично забороняє імпортні поставки.

Сезонні квоти — встановлюються в певний період року переважно для сільгосппродукції.

Глобальні квоти — встановлюють розмір загального імпорту будь-яких товарів на визначений термін без розподілу його між країнами-постачальниками.

Процентні квоти — встановлюють розмір дозволеного імпорту у відсотках до величини експорту.

Заборона на імпорт певного товару — може вводитися повністю та без будь-яких винятків, наприклад, для захисту національного виробництва від конкуренції.

Можливі заборони на імпорт та експорт із певної країни — ембарго. Угода про обмеження експорту — це результат компромісу, коли експортер «добровільно» погоджується обмежити свій експорт, щоб уникнути примусових заходів з боку країни-імпортера. Наведені угоди можуть укладатись як між державами, так і на галузевому рівні.

Технічні заходи базуються на контролі якості, характеристики товару, що включає застосування адміністративних вимог, термінологію, символи, перевірку та методи перевірки, вимоги до упакування, маркірування.

До технічних заходів відносять такі їх види:

1.Технічне регулювання.В даному випадку мова йде про норми, які безпосередньо або опосередковано встановлюють технічні вимоги до продукту.

Технічне регулювання здійснюється шляхом:

• заборони або обмеження імпорту сировини та матеріалів, що забруднюють навколишнє середовище (хімічні товари, ядохімікати, кам'яне вугілля та нафта з високим вмістом сірки);

• використання протекціоністських заходів стосовно готової продукції — промислового обладнання, транспортних засобів та інших видів продукції, експлуатація яких веде до забруднення атмосфери та повітря;

• вимог до якості товару, які захищають інтереси споживача, захищаючи його від шкоди, пов'язаної з дефектом товару, і від можливої шкоди при застосуванні.

2.Інспекція перед відвантаженням.Насамперед це примусовий контроль якості, кількості та ціни товару перед його відвантаженням з країни-експортера, що здійснюється певною фірмою-інспектором за дорученням країни-імпортера.

3.Спеціальні митні формальності — це, в першу чергу, вимоги надавати більш детальну інформацію, ніж та, що вказана в митній декларації, вимоги використання певних пунктів про пуску та ін.

Контрольні питання:

1. Наведіть класифікацію заходів нетарифного регулювання митної політики.

2. Сутність стандартизації та сертифікації в галузі зовнішньо економічної діяльності.

3. Розкрийте зміст і назвіть суб'єкти ветеринарного, гемологічного, екологічного, санітарно-гігієнічного, фітосанітарного та радіологічного контролю.

4. Контроль за наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами.

5. Квотування, ліцензування, контингентування як заходи не тарифного регулювання.

6. Яка процедура обліку та реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів)?

Використана література:

1. Кивалов СВ. СредстваосуществлениятаможеннойполитикиУкраины, Одеса: Астропринт, 2002

2. Митне право України: Навч.посібник/ За ред.. В.В.Ченцова. – К.:Істина, 2007

3. Митне право України: Навчальний посібник. Видання друге : Підручники, навчальні посібники. 2008рiк. Ченцов В.В.

4. Митна справа в Україні2008 г., Видавництво правничої літератури "Юрінком Інтер", 384 стр., ISBN 978-966-667-287-5

5. Митна справа. Навчальний посібник рекомендовано МОН України Макогон Ю.В., 2005 224 cтр.