§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371). У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бу­ти заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмо­тивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, вста­новленому законом. У статті 155 КПК України передбачено, що взяття під варту можливе лише у випадках, коли законом за вчине­ний злочин передбачено покарання у виді позбавлення волі, причо­му, як правило, на строк понад три роки. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може сховатися від слідства і суду або буде займатися злочинною діяльністю чи перешкоджати встановленню істини, а також із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного до пред'явлення йому обвинувачення, яке повинно бути пред'явлене протягом деся­ти днів. Закон вважає злочинними сам по собі незаконний арешт чи незаконне тримання під вартою особи, яка вже раніше була арешто­вана.

Затримання особи провадиться у точній відповідності з положен­нями статей 106, 106¹, 115 і 165² КПК, арешт і тримання під вартою у відповідності із статтями 165² і 165³ КПК.

Саме порушення цих вимог арешту, тримання під вартою або за­тримання утворить злочин, передбачений ст. 371. Наприклад, такий злочин матиме місце, коли арешт або затримання застосовуються при відсутності до цього фактичних даних або за злочин, який не ка­рається позбавленням волі, а також, наприклад, коли арешт або за­тримання продовжується після встановлених КПК строків, або три­мання під вартою має місце без відповідного судового рішення.

Незаконність приводу має місце, коли привід здійснений без до­статніх підстав або застосований до особи, яка не підлягає такому приводу, або вчинений без відповідної постанови судових, слідчих або прокурорських органів.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом, коли особа усвідомлює, що діє незаконно і бажає цього. Закон спеціально говорить про завідомо незаконний арешт, затримання або привід, виключаючи тим самим відповідальність за ст. 371 за по­милку або через необережність при вчиненні цих слідчих дій.

Суб'єкт цього злочину — робітник органів дізнання, слідчий, прокурор, суддя.

У частині 3 ст. 371 встановлена підвищена відповідальність за зазначені дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, са­могубство, тяжку хворобу заарештованого) або були вчинені з ко­рисливих мотивів чи в інших особистих інтересах (наприклад, з ме­тою підвищення по службі).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або по­збавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 371 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відпо­відальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. То­му притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідально­сті є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства,

З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кри­мінальної відповідальності може виявитися у пред'явленні обвину­вачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред'явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред'явлення обвинувачення.

З суб'єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел — завідоме знання суб'єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії.

Суб'єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповно­важені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375.

У частині 2 ст. 372 передбачений кваліфікований вид цього зло­чину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяж­кого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів об­винувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 372 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення права на захист (ст. 374). Пункт 6 ст. 129 Кон­ституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК встановлена кримінальна відповідальність за по­рушення цього принципу.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопу­щенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був нада­ний обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачува­ного, підсудного на захист (наприклад, позбавлення підозрюваного права принести скаргу на дії органів дізнання, або позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з мате­ріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення під­судному копії обвинувального висновку, ненадання останнього сло­ва підсудному тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлювала, що грубо порушує право на захист, і бажала цього.

Суб'єкт цього злочину спеціальний — особа, яка проводить діз­нання, слідчий, прокурор або суддя.

У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків (наприклад, самогубство потерпілого, його тяжка хвороба, заподіян­ня йому значної майнової шкоди тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 374 — штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести міся­ців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 374 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосуд­ного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375). Консти­туція України (ст. 129) встановлює, що судді при здійсненні право­суддя незалежні і підкоряються лише закону. Порушення суддями цього принципу є неприпустимим, тим більше шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 375.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в постановлен-ні суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення з ци­вільних справ, ухвали або постанови з кримінальних, цивільних і ад­міністративних справ. Для складу злочину не має значення, винесе­не неправосудне рішення колегіальним органом, тобто судом, або суддею, який діє одноосібне. Не має значення і те, якою судовою ін­станцією винесене рішення (першою, апеляційною чи касаційною).

Неправосудним вважається рішення, що не відповідає вимогам законності й обгрунтованості. Особливо небезпечні випадки вине­сення обвинувального вироку невинному або виправдання винного, застосування м'якого покарання до особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, або, навпаки, суворого — до особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості.

Злочин слід вважати закінченим з моменту підписання і прого­лошення відповідного судового рішення, незалежно від того, було чи не було воно потім виконано.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом, тобто винний завідомо знає, що виносить неправосудне рішен­ня і бажає цього.

Суб'єктом цього злочину можуть бути лише судді будь-якої су­дової інстанції і засідателі, які брали участь у розгляді справи.

Якщо винесення неправосудного рішення супроводжувалося вчиненням будь-якого іншого злочину, наприклад, одержанням ха­бара, відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Частина 2 ст. 375 передбачає кваліфікований вид даного злочи­ну — спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, призначення тривалих строків позбавлення волі, які відбув засуджений, тяжка хвороба або самогубство засудженого у результаті винесення тако­го рішення), а також наявність корисливих мотивів чи інших осо­бистих інтересів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 375 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 375 — позбавлення волі на строк від п'яти до вось­ми років.

Втручання в діяльність судових органів (ст. 376). З об'єк­тивної сторони цей злочин полягає у впливі на суддю в будь-якій формі з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Втручання може полягати, наприклад у проханні, адресованому судді, у дачі йому вказівок, у критиці в засобах масової інформації до розгляду справи у суді. Для складу злочину не має значення, за допомогою яких за­собів (обіцянки різних вигід, погрози тощо) і в якій стадії процесу, В діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання. Злочин слід вважати закінченим незалежно від того, чи вдалося винному пере­шкодити всебічному, повному й об'єктивному розгляду конкретної справи або добитися винесення незаконного рішення. Якщо такий вплив супроводжувався погрозами, насильством, знищенням майна суддів або засідателів, кваліфікація настає за сукупністю злочинів — за статтями 376, 377 і 378 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'я­заний із спеціальною метою — перешкодити виконанню суддями і засідателями службових обов'язків або добитися винесення непра­восудного рішення у справі.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Якщо такою є особа, яка впливає на суди з використанням свого службового становища, то відповідальність настає за ч. 2 ст. 376. У цій же статті передба­чена і така кваліфікуюча ознака, як вчинення втручання, яке пере­шкодило запобіганню злочину чи затриманню особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 376 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 376 — позбавлення права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до п'яти років або арешт на строк До шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397). Таке втручання є своєрідним порушенням права на захист.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у вчиненні в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності за­хисника чи представника особи з надання правової допомоги або 2) порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та про­фесійної таємниці. Так, наприклад, захиснику відмовляють у надан­ні можливості ознайомитися з необхідними йому для захисту доку­ментами або порушують таємницю його побачення з підзахисним. Це можуть бути і випадки, коли захисникові або законному пред­ставникові перешкоджають родичі потерпілого чи підсудного або ін­ші особи прибути до встановленого часу на розгляд справи. Якщо такі дії пов'язані з погрозами або насильством відповідальність до­датково настає за ст. 398 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, у тому числі і праців­ники правоохоронного органу (наприклад, конвоїр, секретар суду). У частині 2 ст. 397 передбачена кваліфікуюча ознака цього злочину:

вчинення його службовою особою з використанням свого службово­го становища.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 397 — штраф від ста до двох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні ро­боти на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 397 — штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльні­стю на строк до трьох років.