1. Місце й роль глави держави в державному механізмі зарубіжних країн.

Глава держави - це конституційний орган і одночасно вища посадова особа держави, що представляє державу зовні й усередині країни, символ державності народу. У різних країнах глава держави відповідно до їхніх конституцій розглядається або як невід'ємна складова частина парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон недійсний (монарх у Великобританії, президент в Індії), або як глава виконавчої влади й одночасно глава держави (Єгипет, США), або як особа, яка є тільки главою держави і яка не входить в яку-небудь гілку влади (Німеччина, Італія). Він може бути символом державності, як монарх у Японії, владним арбітром стосовно інших інститутів держави, як президент Франції, одноособовим володарем (Оман, Саудівська Аравія).

Глава держави буває одноособовим і колегіальним. У першому випадку це монарх або президент, у другому - постійно діючий орган парламенту, що ним обирається. У минулому це були президії вищих представницьких органів, постійні комітети, державні ради в країнах тоталітарного соціалізму - у СРСР, Болгарії, Угорщини, Польщі й ін. У даний час подібним органом є Державна рада на Кубі, де немає президента (по конституції глава держави - голова Державної ради). У Китаї по конституції главою держави є голова, що обирається парламентом, республіки, але багато функцій глави держави він виконує разом з Постійним комітетом парламенту, а деякі такі функції здійснює сам Постійний комітет. В Ірані ці повноваження розділені між Керівником держави, що обирається особливим образом з вищих духовних осіб - мусульман, і президентом республіки. У Швейцарії функції глави держави здійснює уряд, а президент обирається парламентом на один рік і істотні повноваження не має. В ОАЕ існує «колективний монарх», у Малайзії - виборний монарх.[3;228]

У багатьох країнах британської Співдружності (Австралія, Канада й ін.) повноваження глави держави належать британському монарху, але здійснює їх генерал-губернатор - його представник. Він затверджується монархом за рекомендацією місцевого уряду, а в Папуа-Новій Гвінеї обирається парламентом. Після військових переворотів функції глави держави звичайно належать хунті (військовій, революційній раді) і що обирається або призначуваному нею президенту. Так було в багатьох країнах Латинської Америки, Африки, Азії.

Іноді керівник хунти сам проголошує себе президентом. При колегіальній формі президентури основні повноваження глави держави здійснюються колегією, а менш значні, церемоніальні (наприклад, прийом вірчих грамот іноземних дипломатичних представників) - головою колегії або його заступником.

Зовнішньополітичні повноваження глави держави конституціями зарубіжних країн визначаються приблизно однаково, хоча є цілий ряд подробиць і деталей чисто національного характеру. Отже:

Глава держави є вищим представником країни в сфері зовнішніх відносин.

Глава держави призначає послів, посланників і інших дипломатичних агентів.

Він приймає дипломатичних представників іноземних держав.

Главі держави надане право ведення міжнародних переговорів.

Він укладає і ратифікує згоди парламенту - міжнародні договори й угоди.

Конституції багатьох країн надають главі держави право оголошення війни і укладання миру, хоча, як правило, для цього потрібна санкція парламенту.

Глава держави звичайно має також право помилування, зм'якшення або заміни покарання, зміни вироку; право нагородження орденами, медалями й іншими знаками відмінностей; право присвоєння почесних звань і титулів.

Глава держави відіграє найважливішу роль у різного роду церемоніях і святах.

Конституції зарубіжних держав наділяють главу держави властивістю безвідповідальності, юридичним вираженням якого є інститут контрасигнатури. Інститут контрасигнатури є юридичним оформленням обмеження повноважень глави держави. Розрив між юридичним і фактичним положенням розділу держави характерний для всіх парламентарних країн.[9;86]