3.Становлення, функціонування, розвиток глобального ринку.
У сучасних умовах міжнародні ринки все більше набувають рис цілісності і перетворюються в глобальний ринок. Це обумовлено дією об’єктивних чинників:
пришвидшеним розвитком науково-технічного процесу, коли жодне підприємство чи галузь не в змозі самостійно використовувати новітні досягнення науки та техніки;
інтернаціоналізація господарських відносин через міжнародний поділ праці, кооперацію та спеціалізацію підприємств.
Як правило, перші кроки національні виробники на міжнародній арені починають з експорту чи ліцензування, а потім, з набуттям певного досвіду, розглядають можливість інвестування.
Окрім того, підприємство може покинути межі національного ринку і конкурувати у глобальних масштабах у трьох випадках:
при бажанні знайти нові ринки збуту;
при необхідності, викликаною конкуренцією, знизити витрати;
за умови використання родовищ корисних копалин, розміщених за кордоном.
Між національною і міжнародною конкуренцією підприємств існують відмінності, які пов’язані перш за все з:
рівнем розвитку підприємств і вартістю факторів виробництва;
існуючими умовами підприємництва на національних ринках;
ступенем впливу держави на формування сприятливого підприємницького іміджу;
різницею в цілях, ресурсах і можливостях здійснювати моніторинг іноземних конкурентів.
В тих галузях, де конкуренція носить дійсно глобальний характер, присутні експорт чи прямі іноземні інвестиції. Однак якщо значні експортні потоки є свідченням глобальної конкуренції в галузі, то цього не можна сказати про прямі іноземні інвестиції, які можуть вказувати на існування розвинутих підприємств, конкурентні позиції яких залежать від їхніх активів і конкретних умов в інших країнах. Галузь за рахунок сучасних підприємств стає глобальною завдяки економічним перевагам, що виникають в результаті ведення скоординованої конкуренції на багатьох національних ринках. Між національною і міжнародною конкуренцією підприємств існують відмінності, що пов’язані перш за все з:
- рівнем розвитку національних підприємств і вартістю факторів виробництва;
- існуючими умовами підприємництва на національних ринках;
- ступенем впливу держави на формування сприятливого підприємницького іміджу;
- різницею в цілях, ресурсах і можливостях здійснювати моніторинг іноземних конкурентів.
Джерела становлення глобального ринку мають в своїй основі такі причини: порівняльні переваги; економію на масштабі в сфері виробництва; переваги за рахунок диференціації продукту; надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного блага.
Порівняльні переваги є класичним фактором глобальної конкуренції коли підприємства мають значні переваги у вартості чи якості факторів виробництва продукту, стають його конкурентними виробниками, а експорт спрямовують в інші країни.
Економія на масштабі в сфері виробництва пов’язана з отриманням потенційних переваг у витратах за рахунок централізації виробництва і глобальної конкуренції, що перевищують розмір національного ринку, а також необхідного розвитку експорту між країнами. Значний обсяг продажу і нагромадження досвіду в галузі технологій, що є виключною власністю виробника, формують витратні переваги у глобальній конкуренції.
Дослідити рівень глобальної конкурентоспроможності можна за допомогою додатку 3. Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2007—2008 до уваги світової спільноти представив Всесвітній економічний форум (ВЕФ – незалежна і неприбуткова міжнародна організація, створена 1971-го у Женеві з метою поліпшення стану світової економіки) З1 жовтня 2007 року.[1, ст. 6-8] Диференціація продукту особливо в галузях з передовими технологіями надає виробникам перевагу в репутації і довірі. Економія на глобальних операціях підприємства може виникнути за рахунок використання патентної технології на ринках різних країн.
Надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного блага пов’язано з тим, що технологічні інновації, незалежно від початкових інвестицій, є ресурсом, що може потім багаторазово і безкоштовно використовуватися, а значить стає суспільно доступним. Глобальна конкуренція надає також джерела інформації про технологічні досягнення і сприяє підвищенню технологічної конкурентоспроможності підприємства.
Слід відмітити, що окрім переваг у глобалізації ринку існують і перепони, що можуть заблокувати розвиток міжнародної конкуренції підприємств. Серед них слід відмітити економічні, що підвищують прямі витрати в глобальній конкуренції; управлінські, що пов’язані інтенсивністю обслуговування та технологічними змінами виробленого продукту та інституціональні, що пов’язані з проведенням державної політики захисту вітчизняного виробника та підтримання рівня зайнятості.[ 11, c. 58]
При розгляді глобального ринку як системи варто враховувати також породжувану міжнародним поділом праці взаємовигідність економічного спілкування між різними країнами, що є рушійною силою цієї системи. Спільність економічних відносин, що додає їм всесвітній характер і всесвітній масштаб, складається в збігу об'єктивних потреб у взаємному економічному спілкуванні і глибинних економічних інтересах усіх країн. Збіг ні в якій мірі не означає їхньої однорідності, так само як і єдиній політико-економічній природі відносин, з яких виявляються ці інтереси.
Сучасні суспільно-політичні й економічні процеси викликають істотні зрушення у світовому господарстві, формуючи його нові, більш різноманітні ступені і шляхи його розвитку. Змінюються не тільки світ, але і його розуміння. Нині вже досить складно провести чітку границю, що зовсім недавно поділяла його на протилежні системи. У світі, особливо в Європі, відбулися такі кардинальні перестановки сил і переоцінки цінностей, що положення і стереотипи, що формувалися в нас і за рубежем десятиліттями, аж до 90-х років, щодо проблем світового господарства, МПП і міжнародних економічних відносин зжили себе.
Процеси глобалізації охоплюють дедалі більше територій взаємозалежного світу, різні системи якого вступають у тісне співробітництво одне з одним. Вони, тобто елементи глобального ринку характеризуються не тільки ступенем розвиненості, але і ступенем захопленості в МПП і світове господарство. Знамення часу — інтеграція, причому інтеграція загальна, а не тільки міжнародна. Відбувається інтеграція капіталів, виробництв, праці. Особливістю цього процесу є те, що він, виникнувши спочатку в Європі (Європейське економічне співтовариство — ЄЕС), за останні роки охопив нові країни і регіони. Взяти Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР), що залучає увагу до себе головним чином як зона найбільш динамічного у світі економічного розвитку. Саме випередження інших районів земної кулі по темпах росту в сполученні зі стрімким підвищенням міжнародної конкурентоспроможності групи країн, що розвиваються, АТР дає підстави говорити про наближення «тихоокеанської ери», чи періоду, коли регіон стане центром світового економічного розвитку.
Інше могутнє економічне об'єднання -— Північноамериканська зона вільної торгівлі, створення якої проголошене в серпні 1992 року після двох з половиною років переговорів між США, Канадою і Мексикою. У рамках НАФТА передбачені заходи для лібералізації руху товарів, послуг і капіталів через кордони, що розділяють три країни. Майже всі торговельні й інвестиційні бар'єри повинні бути зняті протягом наступних 15 років. Створюються умови для прийняття цими трьома країнами аналогічних законів в області охорони навколишнього середовища, а також трудового законодавства. Між США і Канадою подібні міри вже здійснені, і тепер мова йде про їх прийняття Мексикою. В угоді передбачений захист північноамериканського ринку від експансії азіатських і європейських компаній, що прагнуть обійти американські митні бар'єри шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику. Сторони домовся також про зняття обмежень на рух капіталу (за винятком нафтового сектору в Мексиці, культури й освіти в Канаді, авіаперевезень і радіокомунікацій у США). Мексика зобов'язалася поступово зняти обмеження для американських і канадських прямих інвестицій до 2007 р.[ 13, c. 340]
На якісно новий етап розвитку виходить Європейський союз (колишнє Європейське співтовариство) — ЄС. Відповідно до Єдиного європейського акта, прийнятим країнами — членами ЄС у 1992 році, закінчується процес створення єдиного внутрішнього ринку. Ліквідовані практично всі бар'єри, що залишилися, на шляху вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і людських ресурсів. Скасовуються митні формальності у взаємній торгівлі, інтенсифікуються розробка і впровадження загальних європейських стандартів, скасовуються останні валютні обмеження і т.д. Зняття всіх цих бар'єрів може підвищити темпи економічного росту ЄС, знизити рівень цін на ряд послуг, зменшити витрати виробництва й у кінцевому рахунку підсилити економічні позиції ЄС у світі, їхня конкурентоспроможність.
Крім ЄС у Європі виникла в 1960 р. на основі підписаної в Стокгольмі конвенції ще одна організація. ЄАВТ – це торгово-економічне об'єднання, створене з ініціативи Великобританії як відповідь на створення Загального ринку. На момент створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. З 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія як асоційований член. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄЕАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. – Португалія, а в 1995 р. – Австрія, Швеція і Фінляндія. На даний час членами ЄАВТ є Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.[ 13, c.332]
Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита і кількісні обмеження, однак відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава проводить самостійну торговельну політику стосовно третіх країн, а товари з цих країн не можуть вільно переміщатися усередині ЄАВТ (крім промислових товарів з ЄС). Розширюється співробітництво в області науки і техніки, захисту навколишнього середовища.
Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва створена в 1989 р. Як оформлене регіональне інтеграційне угруповання АТЕС тільки складається, в ній починаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської й азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської. Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічного, валютного і політичного союзу, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють насамперед мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій.
На даний час АТЕС включає 21 державу Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа-Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі, В’єтнам, Перу, РФ.
На території Азії з 1967 р. створена Асоціація держав Південно-Східної Азії – регіональна політико-економічна організація у складі Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду, Філіппін. У 1984 р. до АСЕАН вступив Бруней, а в 1995 р. – В'єтнам.
Основними показниками рівня економічного розвитку держави є показники її конкурентоспроможності, показники експорту та імпорту, ВВП.
У більшості випадків, для порівняння рівня розвитку різних країн економісти використовують показники ВВП на душу населення. Для того щоб знайти ВВП на душу населення, потрібно поділити показник ВВП даної країни на чисельність населення цієї країни. ВВП на душу населення показує кількість товарів і послуг, в середньому на одного жителя країни, і називається також "доходом на душу населення" або "душовим доходом".
Дослідивши дані додатку 1 можна побачити, що найбільші показники ВВП у таких країн світу як США, Великобританія, Франція, Німеччина, Китай, Японія.[16]
Показником залежності країни від зовнішньої торгівлі може вважатися середня схильність до імпорту, яка розраховується як питома вага імпорту у ВВП. Вона відображає потребу країни у товарах і послугах. Іншим важливим показником є експортна квота (частка експорту від обсягу ВВП), зростання якої може свідчити , з одного боку, про підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, проте призводить до зростання ступеня залежності національної економіки від кон’юнктури світового ринку – з іншого. Стан відкритості деяких країн та їхньої залежності від ступеня розвитку імпорту та експорту характеризує додаток 2.
Якщо дослідити дані таблиці, то можна помітити обернену залежність між розміром країни та показником схильності до імпорту. Як правило, чим меншою є країна, тим більшою є її потреба в імпорті з інших країн.
Розміри ВВП можна проглянути на прикладі країн «Великої сімки» і динамічних країн Азії (КНР та Індії) так як сьогодні вони є основними рушійними силами розвитку світової економіки. Як видно з додатку 4 країни «Великої сімки» у 2009 в основному подолали фазу економічного спаду. У четвертому кварталі 2009 зменшення ділової активності було зафіксовано тільки в Італії. Зростання у США почалося у середині 2009 і прискорилося у останні місяці року під впливом поповнення фірмами своїх запасів. У Німеччині зростання почалося раніше, ніж у США, але у четвертому кварталі 2009 воно було нульовим. Головною проблемою для Німеччини, так само як і для Японії, є нині слабкий внутрішній споживчий попит.[15]
Аналіз статистичних даних є актуальним, адже в умовах глобалізації економіки держав взаємодіють і як наслідок впливають одна на одну.
Отже, інтеграція економічного життя у світі йде по багатьом усе більш розвиненим напрямкам. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил шляхом повсюдного поширення технологічного способу виробництва: через обмін засобами виробництва і технологічних знань, а також у формі міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв'язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; шляхом виробничого співробітництва, міжнародного переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну. Це, по-друге, прояв інтернаціоналізації через МПП. По-третє, зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами, у силу чого вона робить нині незмірно більший вплив на інтернаціоналізацію економічного життя, чим у 20—30-і роки поточного сторіччя. По-четверте, це міжнародне переміщення фінансових і виробничих ресурсів, що забезпечує переплетення і взаємозалежність економічної діяльності в різних країнах. Таке переміщення відбувається у формі міжнародного кредиту чи закордонних інвестицій. По-п'яте, усе більш важливим напрямком міжнародного співробітництва стає сфера послуг, що розвивається швидше, ніж сфера матеріального виробництва. По-шосте, швидко росте міжнародний обмін науково-технічними знаннями. Фронт світової науки і техніки стрімко розширюється. У сполученні з їхнім швидким розвитком це приводить до того, що нині жодна країна поодинці не в змозі вирішувати всі питання НТП і тим більше бути лідером на всіх напрямках розвитку науки і техніки. По-сьоме, усе більш зростають масштаби міжнародної міграції робочої сили, до якої починають підключатися як експортери Росія та інші держави на території колишнього СРСР. Нарешті, по-восьме, одночасно зі зростаючою інтернаціоналізацією впливу виробництва і споживання на природне середовище росте потреба в міжнародному співробітництві, спрямованому на рішення глобальних проблем сучасності (охорона природного середовища, освоєння Світового океану, космосу, допомога голодуючому населенню країн, що розвиваються, та ін.).