2. Види і особливості міжнародних ринків .

У зв'язку із сферою розповсюдження дії міжнародних економічних відносин, їх поділяють на три основні рівні: мікрорівень, макрорівень та наднаціональний рівень.

До мікрорівня відносять міжнародні зв'язки, які здійснюють окремі громадяни, підприємства чи фірми через проведення зовнішньоекономічних операцій.

На макрорівні знаходяться безпосередньо державні та міждержавні міжнародні процеси національного господарства, які здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Наднаціональний рівень являє собою сукупність міжнародних зв'язків галузевого чи регіонального значення.

Окрім того вирізняють рівні міжнародних економічних відносин за рівнем розвитку стосунків між суб'єктами цих міжнародних економічних відносин. Найпростішим рівнем міжнародних економічних відносин у даному випаду є міжнародні економічні контакти – одиничні, випадкові економічні зв'язки, які регулюються певними наборами разових угод і мають епізодичний характер.

Більш розвиненою і тривалою форимою міжнародне економічне співробітництво – це міцні і тривалі зв'язки кооперативного характеру, в основі яких лежить вироблені та узгоджені наперед наміри, що закріплені в довготривалих економічних угодах і договорах.

Об'єктами міжнародних економічних відносин є те, на що спрямована господарська діяльність суб'єктів світового господарства. До них відносять експорт та імпорт товарів, послуг, капіталу; міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва; здійснення господарської діяльності за кордоном; фінансові операції; науково-технічні зв'язки; оренда засобів виробництва; зустрічна торгівля; спільне підприємництво.

Суб'єктами міжнародних економічних відносин є учасники відносин, які можуть активно та відносно незалежно діяти для здійснення власних економічних інтересів. До них належать фізичні, юридичні особи, держава, міжнародні організації та деякі специфічні суб'єкти.

Основні структурні елементи міжнародних відносин подані у таблиці

Основними формами міжнародних економічних відносин, через які здійснюється функціонування системи світового господарства, є:

• міжнародна торгівля товарами,

• міжнародна торгівля послугами,

• міжнародна міграція робочої сили,

• міжнародна міграція капіталу,

• міжнародні валютно-фінансові відносини,

• міжнародні кредитні відносини,

• міжнародні науково-технічні відносини,

міжнародні інтеграційні процеси та інші.

Особливу увагу я хочу звернути на міжнародну торгівлю, як найчіткіший показник економічного розвитку та технічно-наукового розвитку країн.

«Міжнародна торгівля» — це важлива і найбільш поширена сфера міжнародних економічних відносин, яка відображає стан і перспективи просування різних товарних форм як між національними економіками, так і внутрі- та між транснаціональними корпораціями, що розглядають світ як єдиний світогосподарський простір.

Країни з найбільшою міжнародною торгівлею відображені в таблиці

Як бачимо з таблиці, найбільш активним учасником міжнародних торгівельних відносин слід вважати Євросоюз.

Країнами-членами Євросоюзу є Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. Країнами-кандидатами наразі визнані Македонія, Туреччина й Хорватія.

Європейський Союз є найбільшим торговим блоком сучасного світу. Його експорт перевищує американський - 20,3%. Частка ЄС як єдиного суб'єкта в експорті капіталу у формі прямих інвестицій складає приблизно таку ж величину.

ЄС у русі прямих інвестицій. Провідною формою зовнішньоекономічних зв'язків виступає рух капіталу. Західноєвропейські компанії за масштабами експорту капіталу поступаються американським. Сталися зміни у складі основних експортерів капіталу з ЄС. Посилили активність міжнародні компанії ФРН, роль колишніх колоніальних держав Британії та Франції знизилася. Проте до цих пір за обсягом закордонних прямих капіталовкладень Британія набагато випереджає інші великі західноєвропейські держави.

Активізація експорту капіталу ТНК привела до істотного зростання ступеня інтеграції країн Західної Європи у світовому господарстві. Все більша частина виробничих потужностей західноєвропейських ТНК переноситься за межі регіону. Відношення між вартістю продукції закордонних дочірніх підприємств і величиною ВВП поступово змінюється на користь закордонного виробництва. У Західній Європі виділяється група країн - Британія, Бельгія, Німеччина, Нідерланди, у яких більше 1 / 5 ВВП редагувань за кордон, при цьому у Нідерландів близько 90%. Франція, а також Італія мають відносно низький показник вартості закордонного виробництва - 8-15% ВВП.

Експорт капіталу супроводжувався процесом ліквідації певного невідповідності між масштабами економічного потенціалу і розмірами зарубіжних прямих інвестицій західноєвропейських країн, чому неабиякою мірою сприяла політика самих країн. Була вдосконалена система гарантування таких інвестицій. Державні гарантії приватних інвестицій доповнилися системою угод про захист інвестицій, укладених з країнами, що розвиваються.

За своєю технологічною структурі зарубіжні капіталовкладення компаній ЄС не відносяться до високотехнологічних (конторське обладнання, радіотехніка - 1,1% загального обсягу). Основна частка закордонних прямих капіталовкладень припадає на сферу послуг (54,2%), де основна маса зосереджена в кредитній сфері та торгівлі.

Активність міжнародних компаній країн ЄС виявляється перш за все на північноамериканському ринку. Ще в середині 80-х років сукупний обсяг західноєвропейських прямих інвестицій у США перевищив американський в Євросоюзі. У США їм належить понад 2 / 3 іноземних капіталовкладень, близько 1 / 4 - в Японії. У загальному експорті підприємницького капіталу західноєвропейських країн, що розвиваються, частка впала з 50% у 60-х роках до 28% у 80-х і до 20% в 90-і роки. Європейські компанії недостатньо уваги приділяли експорту капіталів у швидко, що розвиваються, Азії. У результаті Євросоюз відстав за загальним обсягом прямих капіталовкладень в Азії і в країнах Тихого океану від США на 1 / 3 і на 1 / 6 частина - від Японії.

Країни ЄС виступають досить привабливим об'єктом додатка іноземних прямих інвестицій, перш за все американських та японських.

Основними центрами тяжіння іноземних капіталовкладень в ЄС є Британія (майже 1 / 3), далі йдуть Франція (20%) і Бельгія (14%).

ЄС виступає чистим імпортером капіталу. Приплив ІПК становив у 2007 роках близько 3% обсягу валових інвестицій в основний капітал. Приблизно половина цього припливу забезпечується з джерел приймаючих країн. У ряді малих країн компанії, контрольовані іноземцями з третіх країн, що виробляють понад 1 / 3 продукції обробної промисловості.

« Ринок Європейського Союзу — це ринок півмільярда людей планети, що живуть у достатку, це ринок передових технологій, найбільших у світі внутрішніх інвестицій і стабільних економічних стандартів, які стимулюють конкуренцію й прогрес.» газеті «День»

Зовнішньоторговельні зв'язки. Політика в галузі експорту капіталу безпосередньо впливає на характер торговельних зв'язків. Як зазначалося, залежність ЄС від зовнішньої торгівлі не вище, ніж в інших промислово розвинених центрів. У зовнішній торгівлі ЄС велика роль іноземних ТНК. На іноземні, переважно американські, компанії доводиться в окремих галузях до 30% експорту готових виробів.

Євросоюз виступає провідним експортером продукції машинобудування, хімічної промисловості. На нього припадає 20-23% світового експорту цих груп товарів. Однак у кінці 90-ті роки проявилися небезпечні симптоми ослаблення позицій в експорті ряду найбільш прогресивних і перспективних виробів.

ЄС займає друге місце в світі після США з експорту сільськогосподарської продукції (13% обсягу світового експорту). Частка в експорті зернових підвищилася до 8%. Експортоспеціалізірованнимі є молочні продукти та яйця, м'ясо та м'ясопродукти, овочі і фрукти, цукор та вироби з нього.

У структурному аспекті торгівля між ЄС і країнами-кандидатами характеризується високою питомою вагою промислових товарів — близько 90%; причому на продукцію машинобудування припадає 44,2%, тоді як на сировинні товари — лише 5,7% торгівлі. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г. / 2.6. Розширення Євросоюзу в контексті економічних інтересів україни; Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г. /

Відбулося звуження експортної спеціалізації регіону в обробній промисловості. У групу високоспеціалізованих галузей (коефіцієнт експортної спеціалізації понад 1,3) входить тільки виробництво текстильного, шкіряного та харчового обладнання. Країни Євросоюзу відстають у рівні продуктивності праці вiд США в цілому і від Японії - в обробній промисловості. Це призвело до відставання країн ЄС в показниках вартості праці в одиниці продукції,

Найбільш конкурентоспроможна в Західній Європі - експортне виробництво ФРН (приблизно 25% експорту Союзу). Друге місце у зовнішній торгівлі належить Франції. Вона займає провідні позиції за розмірами сільськогосподарського експорту, поступаючись тільки на світовому ринку США. Частка малих країн у загальному експорті значно перевищує їх питому вагу у виробництві. Ніколас Мусис Все про спільні політики Європейського Союзу/ Пер. з англійської - К • "К 1 С", 2005. -XIV с, 466 с.

Значна роль Євросоюзу у світовій імпортній торгівлі. Він виступає найбільшим імпортером машин та обладнання, великим імпортером ряду сільськогосподарських товарів, зокрема кукурудзи, соя-бобів, основним постачальником яких є США. Важливе місце в імпорті займають мінеральна сировина та неметалеві напівфабрикати. Попри збільшення виробництва окремих видів мінеральної сировини (природний газ, нафта, боксити), Євросоюзу за рахунок власних ресурсів може задовольнити потреби лише по небагатьом з їх основних видів. Він ввозить понад 2 з 5 з енергетичного і близько 3 / 4 інших видів сировини. Загалом споживання окремих видів мінеральної сировини частка імпорту становить: по алюмінію - 75%, вольфраму - 77, цинку - 58, кобальту - 95, міді - 82, нікелю - 10%.

У зовнішніх відносинах ЄС трансатлантичній співпраці зі Сполученими Штатами відводиться центральне місце. Обсяг торгових та інвестиційних потоків через Атлантичний океан, складає приблизно один мільярд евро в день. Вашингтон уже давно підтримує Європейську інтеграцію. ЄС і США розділяють багато спільних цінностей і спільних інтересів, хоч між ними час від часу і виникають розбіжності в питаннях акцентів і підходів.

США широко користуються перевагами міжнародного поділу праці. Так, об'єм товарообігу на рік складає понад 1 трлн дол. США, у тому числі експорт — близько 470 млрд дол., а імпорт — понад 580 млрд дол. Дефіцит торгового балансу покривається за рахунок доходів від діяльності іноземних філій ТИК, туризму, пасажирських перевезень і різноманітних послуг (ліцензії, інформація, ділові послуги тощо), кредитно-фінансовоі діяльності.

Країна експортує 8 % ВНП. У структурі експорту переважає промислове устаткування та машини, авіаційна і аерокосмічна техніка, зброя, вугілля, пшениця, фуражне зерно, соя, бавовник, тютюн та ін. Як експортер наукоємної продукції, патентів та інформації, США — поза конкуренцією.

Країна імпортує нафту і нафтопродукти, манганову руду, деякі руди кольорових металів, побутову техніку, споживчі товари, газетний папір.

Приблизно 2/3 торгівлі припадає на країни з розвинутою ринковою економікою — Канаду, країни Західної Європи, Японію; 1/3 — на країни, що розвиваються. Частка США в зовнішньому торговому обігу України у 2009 р. становила близько 4 %.

Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків США і Канади сприяє забезпеченню ритмічності і збалансованості національного відтворення в обох країнах, хоча ці процеси, особливо в контексті ролі й значення зовнішньоекономічних зв'язків, не відбуваються безперешкодно. Частка експорту у ВНП США - близько 11%, Канади - 28% (у Голландії цей показник становить 45%, ФРН - 27, Великобританії - 23%). Серед розмаїтих форм зовнішньоекономічних зв'язків обох країн треба назвати передусім експорт та імпорт капіталу, що істотно впливають на масштаби міжнародної виробничої діяльності, зовнішню торгівлю товарами та послугами.

 Канада сильно інтегрована у загальносвітові господарські зв'язки. Її частка у світовому експорті складає майже 4%. Найбільшим торговим партнером є США (більш як 70% канадського експорту). Канада, своєю чергою, є найбільшим імпортером американських товарів і послуг (до 20% американського експорту надходить до Канади). Загальний обсяг прямих інвестицій США в канадську економіку склав 2009 р. 71 млрд. доларів. Водночас понад 72% прямих закордонних інвестицій Канади розміщено у США. Товарооборот Канади 2009 р. склав 259 млрд. доларів США, в тому числі експорт — 134 млрд., імпорт — 125. На світовий ринок сировини і напівфабрикатів Канада вивозить майже 80% всієї продукції добувної промисловості. Експортними галузями стали гірничодобувна промисловість, кольорова металургія, енергетика, лісова й целюлозно-паперова промисловість та зернове господарство. їх продукція становить 3/5 вартості канадського експорту.

Зовнішньоекономічні зв’язки країн Східної Європи ще тільки формується і не мають чітко вираженої орієнтації. Зовнішня торгівля здебільшого обслуговує потреби власне цього регіону, оскільки продукція багатьох країн поки неконкурентноспроможна на світовому ринку.

Країни мають великий зовнішній борг (525 млрд. доларів США). Найбільшими боржниками є Росія (215 млрд. дол.), Польща (101 млрд. дол.), Угорщина (66 млрд. дол.), Чехія (49 млрд. дол.). В усіх країнах регіону зовнішній торговельний баланс є від’ємним, лише в Росії та Чехії експорт переважав над імпортом. В експорті, який становить 574,7 млрд. дол., переважає продукція машинобудування, хімічної та легкої промисловості, деяка продукція кольорової металургії.

Статті експорту:

- Білорусь – вантажні автомобілі, трактори, хімічна продукція, картопля, м’ясна і молочна продукція;

- Естонія – товари легкої і харчової промисловості (рибні консерви);

- Латвія – електропоїзди, мікроавтобуси, телефонне устаткування, медикаменти, меблі, радіоапаратура, рибні продукти;

- Литва – телевізори, прилади, товари народного споживання;

- Польща – судна, хімічна продукція, кам’яне вугілля, парфуми, медикаменти, сірка;

- Росія – енергоносії, машини й устаткування, ліс і лісоматеріали, апатити, фосфорити;

- Словаччина – текстильні вироби, фармацевтичні препарати, мотоцикли, товарні вагони;

- Угорщина – автобуси, тканини, медикаменти, одяг, взуття, меблі, боксити, сільськогосподарська продукція (червоний перець – паприка);

- Україна – чорні метали, автобуси, літаки, тепловози, масло і олія, цукор;

- Чехія – машини й устаткування, пиво, вироби зі скла, меблі, взуття.

Імпорт (466,9 млрд. доларів США) спрямований на ввезення мінеральної сировини (переважно нафти й газу), легкових і вантажних автомобілів, деяких видів продовольства (зерна, цукру, цитрусових, чаю, кави), товарів народного споживання (вовни, шкіри), металів.

Зростання виробництва зумовило значне пожвавлення експортно-імпортної діяльності країн СНД. У цілому по СНД обсяг експорту товарів зріс в 3,4 раза при лідируючих позиціях у фізичному виразі Росії – 355,4 млрд дол. США, України – 49,2 і Казахстану – 46,9 млрд дол. США, питома вага яких разом в 2007 році становила майже 84% загального обсягу експорту товарів країнами СНД.

Ще більшими темпами зросли обсяги експорту послуг (туризм, перевезення, банківські послуги тощо), – у 4,9 раза, але їх питома вага по СНД у 2007 році становила лише 11,5% проти 88,5% питомої ваги товарів.

Водночас нарощування виробництва зумовило збільшення імпорту товарів і послуг, потрібних для розвитку економіки. Так, Україна збільшила імпорт товарів у 4,3 раза, Грузія – в 7,2 раза, Молдова – в 4,7 раза, Росія – майже в 5 разів. Імпорт послуг зростав повільніше – у 4 рази і його питома вага до загальних обсягів імпорту становила у 2007 році лише 8,2%, тобто для країн СНД було потрібно більше товарів, ніж послуг, з одного боку, для відновлення економіки, а з іншого – для забезпечення зростаючих потреб населення.

Аналіз розвитку торговельної діяльності показав, що якщо основні виробники зернових в СНД – Росія, Україна та Казахстан - експортують зерно переважно країнам далекого зарубіжжя, забезпечуючи при цьому потреби інших країн СНД, то продукція тваринництва майже повністю реалізується в межах СНД.

(О. Біленький Статті конференція 7-8 квтня 2011, К: ННЦ „Інститут аграрної економіки”)

Місце та роль "нових індустріальних країн" у системі світового господарства визначає уся сукупність їх реальних можливостей. Орієнтація на зовнішній ринок азіатських HIK сприяла різкому збільшенню їхньої частки у світовому експорті. Далекосхідні "тигри" та члени АСЕАН (за винятком Філіппін) у першій десятці найбільших експортерів різних видів машинно-технічної продукції. Південна Корея, наприклад, зосередила у своїх руках 13,1 % світового експорту суднобудування.

За обсягами реалізації на світовому ринку таких товарів, як взуття, одяг, текстиль, окремі види електронних і електронно-технічних виробів, "нові індустріальні країни" обійшли багато промислово розвинених країн. До того ж дуже важливо те, що головними ринками збуту готової продукції НІК є ринки ПРК.

НІК є найбільшими імпортерами прямих закордонних інвестицій серед усіх країн, що розвиваються. Суттєві інвестиційні вливання в економіку Китаю зробили Гонконг і Тайвань. На початку ХХI ст. інвестиції Тайваню у КНР перевищили 9 млрд. дол. США. У останні роки азіатські "нові індустріальні країни" почали проявляти активність на ринках країн Центральної та Східної Європи й СНД. Лідерами тут є підприємці Кореї.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б.

Міжнародні економічні відносини

Навчальний посібник / К.: Знання, 2008.- 406 c.(ст 355)