Лекція № 6. ПСИХОЛОГІЯ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

І МІЖОСОБИСГІСНИХ СТОСУНКІВ В СЛУЖБОВОМУ КОЛЕКТИВІ.

План:

1. ПСИХОЛОГІЧНА СУМІСНІСТЬ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ В СЛУЖБОВОМУ КОЛЕКТИВІ.

2. КОНФЛІКТ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ, ЙОГО ВИДИ.

3. СТИЛІ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТУ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ.

1 ПИТАННЯ.

Діяльність юриста-практика протікає в колективі, в рамках тих або інших соціальних груп. Соціальні групи можуть бути великі (нація, етнічна група, суспільство, держава, партія) і малі (контактні). У повсякденній практичній діяльності юрист може бути включений до різноманітних соціальних груп, що мають свої внутрішньо-групові відносини. Основна його діяльність протікає в службовому колективі.

Службовий колектив — це спеціально створене на правовій основі об'єднання людей для спільної діяльності, кожний член якого наділений конкретними функціональними обов'язками і пов'язаний один з одним єдністю цілей і інтересів, взаємною відповідальністю, ставленнями товариства і взаємодопомогою. Член колективу виступає носієм колективної свідомості, ство­реної цінностями і нормами даного об'єднання.

В службовому колективі ОВС особливо яскраво проявля­ються вимоги поєднання інтересів окремої особи, самого коле­ктиву і всього суспільства. Службові колективи ОВС є різнови­дом державних та громадських колективів і відтворюють харак­терні риси суспільства. До їхніх особливостей можна віднести: 1) жорсткі і детально регламентовані вимоги до виконання фу­нкціональних обов'язків кожним його членом; 2) обов'язкове виконання всіх наказів і розпоряджень; 3) суворе дотримання субординації; 4) «закритість» деяких аспектів діяльності, що по­требує дотримання нерозголошення державної, службової та іншої таємниці; 5) здійснення найбільшої кількості службових обов'язків низовими ланками без широкого обміну думками на основі сформованих традицій і т.ін.

Службовий колектив має дві сторони функціонування: зовнішню і внутрішню.

Внутрішня сторона діяльності службового колективу виража­ється в тому, що юрист (працівник ОВС) вступає у взаємовідносини: особи­сті і ділові. Вони впливають на його професійну діяльність і визна­чають психологію службового колективу (робочої групи).

Психологія службового колективу (робочої групи) - це сукупність певних соціально-психологічиих явищ, що виника­ють у процесі формування і функціонування групи на основі внутрішніх зв'язків форм і засобів взаємного задоволення по­треб його членів.

Психологія службового колективу (робочої групи) включає:

• психологічну сумісність;

• психологічний клімат;

• засоби ділового спілкування;

• міжособистісні стосунки та ін.

Спілкування складається у взаємодії двох або більше осіб і супроводжується встановленням і розвитком контактів між ни­ми. В процесі спілкування відбувається обмін інформацією пі­знавального й емоційно-оцінного характеру. Спілкування є не­обхідною умовою спільної діяльності людей, оскільки через нього відбувається її планування, координація, а також контроль за її реалізацією. Таке спілкування називається діловим.

Ділове спілкування юристів — це взаємодія осіб із приводу юридичної практичної діяльності, яка спрямована на її органі­зацію і вибір найкоротших шляхів досягнення результату.

У групі працівників юридичної сфери предметом спілкування є юридична справа. Основне завдання спілкування полягає в продуктивному співробітництві і взаєморозумінні питань справи, знанні психоло­гії спілкування. Наприклад, суддя вступає в ділові спілкування в процесі розгляду справ з питань законності страйку, правомірності закриття друкованого видання, спори про майно і т.ін.

Психологія ділового спілкування передбачає вміння розбиратися в людях, а на цій основі будувати взаємовідносини з партнером або клієнтом, підозрюваним, обвинувачуваним, правопорушником, засудженим, впливати на нього.

Психологія спілкування може бути подана через єдність її трьох аспектів:

Сприйняття	Комунікація	Взаємодія
цілісний образ іншої людини,що формується на основі оцінки її зовні­шнього вигляду і поведі­нки	обмін інформа­цією, значимою для учасників спі­лкування	вплив на партне­ра, клієнта, вступ у ділові та інші відносини з ним

Засоби спілкування:

Вербальні (словес-ні)	Невербальні
передача інформації за допомогою мови	передача інформації за допомогою психічного стану (міміка, поза, погляд, хода та ін.)

Процес спілкування має такі етапи:

1. встановлення контакту;

2. орієнтація в ситуації;

3. обговорення питання;

4. ухвалення рішення;

5. вихід із контакту.

Встановлення контакту — це важливий початковий етап ділового спілкування працівника юридичної сфери, оскільки він полягає в спонуканні співрозмовника до спілкування і ство­рення атмосфери для подальшого ділового обговорення і при­йняття рішень. Нерідко для встановлення контакту юристу до­водиться переборювати захисні психологічні механізми, що заважають відразу прийняти іншу людину.

Здатність юриста спілкуватися із широким по діапазону соціа­льним середовищем називається комунікабельністю. Основа комуні­кабельності слідчого, адвоката, судді та інших працівників юриди­чної сфери — вміння встановити психологічний контакт. Глибина і тривалість контакту може бути різною. Все залежить від особи, з якою встановлюсться контакт, і від цілі його встановлення.

Етап орієнтації полягає в розвитку інтересу до ділового спілкування, залучення партнера в коло спільних інтересів.

Обговорення питання й ухвалення рішення може бути ефективним у разі єдності (подібності) позицій, вміння слухати і переконувати.

Вихід із контакту — не менш важливий етап, ніж встанов­лення контакту, оскільки він впливає на образ, що залишиться в пам'яті співрозмовника, і майбутні ділові відносини. Заповідь ви­ходу з контакту — привітність. Важливе як перше враження, так і останнє в процесі контакту.

Основне призначення робочої групи — цілеспрямоване ре­гулювання міжособистісних відносин із метою реалізації її ін­тересів. Міжособистісні відносини пов'язані з задоволенням по­треб у спілкуванні і самоствердженні особи в рамках колективу.

Міжособистісні відносини в службовому колективі (робочій групі) - багаторівневий процес встановлення і розвитку контактів, породжуваний потребою спільної діяльності і складений із обміну інформацією, виробітку єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і порозуміння.

У процесі міжособистісних стосунків відбуваються перего­вори юриста із зацікавленими особами, розглядаються судові справи, проводяться розслідування злочинів і т.ін.

Деякі елементи міжособистісних стосунків регламентуються законом (наприклад, порядок розгляду юридичних справ), за­кріплені в статусах посадових осіб. Інші є умовою ефективного вирішення взятих на себе завдань: сформувати думку присяж­них засідателів (адвокат), досягти компромісу з партнером ор­ганізації' (юрисконсульт).