Лекція 4. Тропічні ліси різних країн
План лекції:
1. Бразильські тропічні ліси.
2. Вологий ліс Амазонської низовини.
3. Мексиканські гілеї.
4. Гілеї Гватемала та Гондураса
5. Гілеї Австралії.
6. Африканські гілеї.
7. Азіатські гілеї.
8. Тропічний вологий ліс гірського поясу.
Тропічні ліси різних країн. Бразильські тропічні ліси. О.Гумбольдт назвав саме їх “гілеями”, хоч іноді так називають вологі тропічні ліси інших континентів. Тут панують рослини з родин Myrtaсеае, Fabaceae, Rutaceae, Lauraceae, Аrесасеае (Phytelephas, Manicaria, Astrocarium, Euterpe, Attalea). Дуже характерна паразитна родина Balanophoraceae. Дуже багато ліан з родин Bignoniaceae, Fabaceae, Sapindaceae, Dioscoreaceae, Aristolochiaceae. Надзвичайно характерна також для південно-американських гілей велика кількість епіфітів, серед яких особливу роль мають представники ендемічної родини Bromeliaceae. Бокали, які утворені листковими розетками рослин цієї родини, заповнені водою, в них селяться не тільки водорості, а й личинки комарів, а також комахоїдна крупноквіткова утрикулярія (Utricularia). Серед мірмекофільних рослин слід назвати види Cecropia, Triaplaris.
Частина бразільської гілеї щорічно затоплюється. Тут у тихих заводях зростає вікторія амазонська (Victoria amazonica) з листками, що досягають 1,5 м у діаметрі. Вона належить до ендемічного для Південної Америки роду, три інших види якого зустрічаються в північній частині басейну Парани. У гілеї, що щорічно затоплюється, найбільш пишною є формація яварі. Дерева тут досягають 30-45 м заввишки. Найбільш характерними деревами, які входять до складу пологу, є бомбакс (Воmbах), фікуси (Ficus), гевея (Hevea), пальми, бактрис (Bactris) та інші види. Більшість дерев цієї формації є листопадними. Вони зростають, на значній відстані одне від одного і зімкнутого ярусу не утворюють. Під ними розвивається, як правило, три зімкнених деревних яруси. Особливо багатий за систематичним складом нижній ярус, до якого входять дерева 5-10 м заввишки з родин Solanaceae, Myrtaceae, Sterculiaceae, Аппопасеае, Аrесасеае. Значну роль мають тут повзучі рослини − Іроmеа, різні види гарбузових (Cucurbitaceae). У наземному покриві багато папоротей, ароїдних, імбирних, орхідних, бромелієвих.
Серед різних типів вологого тропічного лісу найбільші площі займає вологий ліс Амазонської низовини, який росте на незатоплених територіях. Видовий склад його деревного ярусу дуже різноманітний, але основне місце в ньому займають представники порядку Fabaceae. Тут знаходиться один із двох, що є на Землі, центрів різноманітності родини Caesalpiniaceae. Вона представлена цілою низкою ефектно квітучих дерев із таких родів, як Dimorphandra, Elisabethon, Eperua, Heterostemon, Peltogyne і Swartsia. Родина Mimosaceae представлена Dinizia excelsa − найвищим деревом басейну Амазонки. Тут також зростають молочні дерева, молочний сік яких споживають, бразильський горіх (Bertholletia), пальма Maximilliana regia з листками 9-12 м завдовжки. Крім каучуку і какао бразильські гілеї дають копайський бальзам, індиго, прянощі і цінну деревину.
Для мексіканської гілеї характерна наявність у деревному полозі вічнозелених дубів з великими жолудями (до 40 мм у діаметрі), ліквідамбара, магнолій, ліан.
У гілеях Гватемали і Гондураса багато рожевого і червоного дерев. При підйомі на східні схили Анд видовий склад гілей поступово змінюється і збіднюється. Тут до висоти 1500 м панують пальми, характерними і цінними рослинами наступного поясу (2400-2800 м) є хінне дерево (Cinchona) і деревоподібні папороті, а також араукарії. Рослинний покрив високогірної гілеї складається з невисоких вузлуватих дерев і чагарників, а наземний − з шавлії (Salvia), плаунів (Lycopodium) та мохів.
Гілеї Австралії. Ділянки гілей тягнуться вздовж Тихоокеанського узбережжя і знаходяться на значній відстані одна від одної. Тут зустрічаються пальми (Livistona, Kentia, Licuala), з ліан найбільш характерними є види Calamus, Ficus, а з епіфітів − числені орхідеї і папороті; південніше до складу гілей входять араукарії.
Африканські гілеї найбільш пишно простягаються від берегів Гвінейської затоки до гір Камеруну. Переважають тут представники родин Fabaceae (Erythtoflos), Sterculiaceae (Соса), Моrасеае, Arecaceae (Caryota, Chrysalidocarpus, Phoenix, Raphia, Corypha, Caryota, Areca, Livistona), Euphorbiaceae, Аппопасеае. Багато ліан (Strophantus, Clerodendron, Physostigma) і епіфітів – орхідей та папоротей (Asplenium nidus, Platycerium madagascariense). Для нижнього ярусу характерні Selaginella, представники родин Acanthaceae, Labiaceae, Melastomaceae.
Азіатські гілеї займають південну частину п-ва Індостан, острови Ява, Суматра, Калімантан, Філіппінські. В Індокитаї гілеї майже зникли. Швидко йде знищення гілей на Суматрі і Яві. Для гілей Азії характерні гігантські расамали (Liquidambar), які бувають 50-80 м заввишки. Найбільш характерними є дерева з родин Dipterocarрасеае, Myrtaceae та Fabaceae (Cussa), Moraceae (Ficus elastica), Verbenaceae (Tectona grandis − тикове дерево) та Santalaceae (Santalum album − сандалове дерева). Зростають пальми (Cariota, Livistona, Licuala).
Однією з найбільш характерних ліан є пальма-ротанг, а також перці (Piper nigrum), виноград, фікуси (Ficus pumila). Багато бумбуків, бегоній, непентесів. З епіфітів слід відмітити папороті, плауни, красиво квітучі рододендрони, мірмекофільні рослини (Myrmecodia, Hydnophyton). З паразитів найбільш цікавою є знайдена в гілеях Суматри Rafflesia arnoldii, у якої найбільші на Землі квітки, що досягають 1 м у діаметрі. Рафлезія виростає із схожої на грибницю порослі, яка чіпляється за пеньки чи корені повзучих або витких рослин. Квітка має п'ять рожево-жовтих лопатей і специфічний трупний запах, чим приваблює мух, які запилюють її.
Тропічний вологий ліс гірського поясу − гірський вологий ліс − росте на висоті 1000-2500 м та має два яруси дерев, які часто важко виявити. Крім того, тут менше видів дерев, ніж у вологих лісах низовин, відсутні і деякі характерні особливості дерев таких лісів, а саме ходульні корені, явище кауліфлорії. Листки дерев дрібніші і не мають загострень для видалення крапель води. Багато диких бананів, лаврових, імбирних. В ярусах чагарників і трав часто переважають папороті та види бамбука. Епіфіти (папороті, орхідеї, мохи) чисельні, тоді як великі ліани зустрічаються рідко.
Ще на більших висотах постійно вологих тропіків (2500-4000 м) гірські вологі ліси змінюються субальпійськими гірськими лісами, які ростуть на рівні хмар.
Лекція 5. Рослинність областей з періодичною засухою
План лекції:
Мусонні ліси.
Саванні ліси або «сухі тропічні ліси».
Савани.
Рослинність субтропічного поясу: вологі вічнозелені субтропічні ліси; вологі лаврові ліси; вічнозелені субтропічні жорстколисті ліси.
Рослинність областей з періодичною засухою
Для великих територій тропіків, особливо для Африки, характерна сезонність, що виражається у зміні сезону дощів більш-менш тривалими періодами засухи. Для цих областей характерні листопадні ліси. Відповідно до збільшення аридності клімату (загальне зменшення кількості опадів і збільшення тривалості засухи) змінюється і тип лісу, що залежить від кількості опадів і пори року. При великій кількості опадів розвиваються мусонні ліси, при меншій − саванові ліси, при ще меншій − ліси змінюються на колючі чагарники і переходять у савани та колючолисті ксерофільні рідколісся.
Мусонні ліси − кількість опадів до 1500 мм на рік, період засухи до чотирьох - шести місяців. В основному ці ліси дуже схожі на вологі тропічні ліси, але в період з червня до жовтня більшість дерев скидає листя. В листопаді після мусонних дощів починається масове цвітіння кущів і трав. Найменша кількість квітучих рослин припадає на квітень, травень, червень. Кількість ліан і епіфітів у мусонних лісах незначна.
Мусонні ліси особливо розвинуті у Південній Азії, де велику площу займають так звані тикові та салові ліси. В тикових лісах панує тикове дерево (Tectona grandis) − могутнє листопадне дерево з чудовою деревиною, яка має широке господарське застосування. До початку засухи велетенські листки тику та інших рослин опадають. Лише частина кущів підліску зберігає листки і на час засухи. У салових лісах панує сал, або шорея потужна (Shorea robusta) − високе листопадне дерево з родини Dipterocarрасеае. Протягом сухих місяців спостерігається цвітіння дерева Butia monosperma (Fabaceae) та рослин з родини Amarillidaceae. Кількість ліан та епіфітів у мусонних лісах незначна.
7.2. Саванові ліси або «сухі тропічні ліси» − це ті сухі ліси, які бувають облиственими протягом періоду дощів. Дерева, здебільшого низькорослі, часто покручені, тут стоять досить рідко, не утворюють суцільного пологу. Зустрічаються і деякі вічнозелені дерева (пальми, хвойні). Підлісок у саванових лісах або зовсім відсутній, або складається із ксерофільних кущів. Трав'янистий покрив добре розвинутий і складається із злаків і дводольних. У період засухи дерева стоять безлисті, а трав'янистий покрив засихає. У рослин ксерофільних лісів листки тверді, мають добре розвинуту механічну тканину, вічнозелені пластинки невеликі, вкриті волосками і спрямовані косо до світла; інколи листків зовсім немає і стебла стають зеленими прутоподібними (Асасіа). Твердолисті рослини здебільшого гарно цвітуть, причому переважає жовте забарвлення. Ліани зустрічаються рідко, епіфіти – частіше. В таких сухих лісах розрізняють чотири основних типи.
Зона лісів міомбо − ліси на висоті 800-1800 м над рівнем моря, де опадів відносно багато (700-1300 мм на рік) − знаходиться на півдні Центральної Африки від Анголи через Замбію до Мозамбіку і місцями переривається ділянками сухих лісів інших типів. Характерні дерева з роду Brachystegia (цезальпінієві), виключно стійкі проти пожеж.
Сухі ліси мопане поширені в Намібії, Анголі, Зімбабве, Замбії, Трансваалі, Мозамбіку. Тут за чотири місяці випадає 400-800 мм опадів. Велике яскраво-зелене дерево Colophospermurn mopane, листки якого довго залишаються на гілках і в посушливий період − майже повністю панує у деревостані (90%). Окремі дерева стоять рідко, рослини, які їх супроводжують, також покривають грунт не повністю. Залежно від умов місцезростання мопане досягає 5—17 м заввишки. Зовні воно нагадує центральноєвропейський дуб: як і у дуба, кора в нього сіра, з поздовжніми тріщинами. Сухі ліси мопане − відмінні пасовища для великої рогатої худоби. Листки цього дерева багаті на білок (12,6 %), їх із задоволенням споживають. Для слонів ці листки — ласощі, а антилопи їдять навіть сухе листя.
У районі Судана і в Східній Африці на великих площах зустрічаються сухі ліси, до складу яких входять дерева роду Соmbretum і представники Fabaceae. Характерною є формація молочаїв.
Біля підніжжя Кіліманджаро зустрічається особлива форма таких лісів − типу фруктових садів, або садова савана. Тут густий ярус злаків, що досягає двометрової висоти; дерева, переважно з родини бобових (Cassia), не перевищують 10 м заввишки, широкі крони їх ніколи не змикаються з кронами сусідніх дерев, що і наводить на порівняння з фруктовим садом.
У тропічних районах Америки саванові ліси зустрічаються у Венесуелі, Перу. Вони представлені касіями і кактусами. Дуже цікавим типом колючого лісу є каатинга Бразилії, для якої характерні пляшкові і бочкоподібні дерева (Cavanillesia arborea з родини Bombaceae), а також колючі дерева, листкові сукуленти і безлисті стеблові сукуленти – кактуси, молочаї. На деревах зустрічаються чисельні епіфіти – Tillandsia usneoides (Bromeliaceae), Vanilla (Orchidaceae).
Савани. Це трав'яниста рослинність ксерофільного типу, що поширена в тропіках. Від степів відрізняється наявністю більш-менш розкиданих по всій території дерев, які мають товсту корку, що вкриває кору і захищає від засухи , та своєрідну крону − плоску або парасолеподібну, і в сухі періоди скидають листки. Трав'янистий покрив у савані ніколи не буває суцільним; злаки тут високорослі (до 3,0 м), цибулинні рослини майже відсутні. Зрідка зустрічаються епіфіти-фікуси. Опадів випадає до 1000 мм на рік, період засухи 5-6 місяців. Савани займають широкі простори в Екваторіальній Африці, Індії, Америці (на північ і південь від Амазонки), Австралії.
У Південній Америці савани зустрічаються в двох областях – на північ (льяноси) та на південь (кампоси) від вологих тропічних лісів Амазонки. Для льяносів характерні різні злакові (Рanicum, Paspalum, Hymmachne), а також ландшафти з пальмами (Copernicia tectorum), стволи яких вкриті сіткою коренів епіфітних фікусів. В кампосах серед трав переважають злаки (Paspalum, Panicum, Andropogon, Aristida), осоки (Сагех), бобові, складноцвіті (Eupatorium, Vernonia).
В австралійських саванах зростають евкаліпти (Eucalyptus) та деревоподібні лілійні − так звані «трав'янисті» дерева (Xanthorrhoea) .
Найбільш характерним деревом африканських саван є баобаб (Adansonia digitata) або мавп’яче хлібне дерево з родини Бомбаксові − листопадне дерево до 25 м заввишки і до 9,5 м у діаметрі, це найдовговічніше дерево нашої планети, живе до 5 тис. років. Крім баобаба в саванах Африки зростає кігелія периста (Kigelia pinnata) або ковбасне дерево, пальма Hyphaene, два види кавового дерева (Coffea liberica, C. arabica), деревоподібні молочаї.