Емпіризм (деїзм) ф.Бекона, т.Гоббса та Дж.Локка
Ф.Бекон (1561-1626) був філософом ери промисловості, віруючи в те, що знання має приносити свої плоди в практиці, що наука має служити промисловості. В 16 років він уже навчався у Кембріджському університеті, де вперше зрозумів, що філософія Аристотеля «хороша только для научных диспутов, но она бесплодна в том, что касается конкретной пользы для жизни людей» . Він закінчує школу юриспуденції, що було необхідно для подальшої кар єри. Веде активну політичну діяльність, публікує свій “Новий Органон”, який повинен був замінити “Органон” Аристотеля.
З Беконом в історії Заходу виникає “нова інтелектуальна атмосфера”. Він досліджує: - функцію науки в житті та історії людства; - формулює етику наукового дослідження всупереч магічному менталітету; - пробує сформулювати теоретичні основи нової техніки; - закладає фундамент сучасної енциклопедії наук, яка стала одним з найбільш важливих діянь європейської філософії.
Дві головні тези Бекона: знання – сила, наука – служниця природи. Тут він заперечує магічну традицію Відродження, говорячи про те, що магія – це інструмент володарювання над іншими людьми; істинне ж знання приносить людям користь. Істина дочка часу, а не авторитету. Отже, настав час замінити “філософію слів” “філософією справи”.
Поняття істинної індукції. Хибна індукція – це аксіоми традиційної філософії виводяться шляхом довільного переходу від небагатьох приватних випадків до загальних висновків. Істинна індукція – рух до основних принципів через проміжні аксіоми, постійно контролюючи себе за допомогою досвіду. Цей шлях людство має пройти, щоби замінити культуру історико-літературного типу науково-технічною цивілізацією. (“Велике відновлення наук” – не було завершене).
У чому ж полягає “відновлення наук”? У новій цілі для науки – у” відкритті форми природи, природної відмінності, джерела еманації”.
Бекон погоджується з Аристотелем у тому, що “істинне знання є знання причин”, але з цих причин “цільова найменш корисна для науки, скоріше, вона руйнує останню”. Дієва причина й матерія, віддалені від процесу формотворення, себто фони причини зовнішні, малоцінні для дієвої науки.
Отже, залишається формальна причина: “Человек, знающий формы, может получить результаты, которых никогда не давали ни естественные изменения, ни случай, ни опыт». Знати форму різних речей, означає проникати у глибинні тайни природи, стати її володарем. Таких тайн небагато.
Що ж таке форми? Бекон розрізнює “прихований процес” і “прихований схематизм”. У Бекона йдеться не про міру чи ступінь видимих процесів, а про постійний процес, який здебільшого втікає від наших відчуттів.
“Прихований схематизм” – це структура природи (анатомія органічних тіл), сутність природного явища; у той час як “прихований процес” можна розглядати як закон, який керує й продукує явища. Зрозуміти форму – означає зрозуміти структуру явища і закон його протікання. Події відбуваються відповідно до законів, у науках дії той же закон. А той, хто знає форму, може виявити єдність природи навіть у самих несхожих матеріях. Тому за розкриттям форми слідує істина спостереження і свобода дії. Ці здогадки Бекона стали предтечею появи біохімії й навіть сучасної атомної фізики.
Теорія “ідолів”. Бекон визначає 4 –і типи ідолів, підкреслюючи, що розрізняти ідоли необхідно для того, щоби звільнитися від них, оскільки останні є перепоною у пошуках істини. Та найкращий спосіб позбавлення від них людського розуму – наповнення розуму аксіомами і концептами, які вироблені за допомогою правильного методу, істинної індукції.
1. “Ідоли(привиди) роду” – схильність розуму спрощувати явища природи, обирати легший шлях при їх поясненні, підлаштовувати явища під сконструйовані власні схеми
2. “Привиди печери” – відхилення індивідуального розуму, власна печера (інтереси, схильності), які закривають шлях до істини.
3. “Привиди площі чи ринку” – підлеглість розуму загальноприйнятим поглядам, забобонам, які часто пов’язані зі вживанням слів на означення неіснуючих рече (доля, вічний двигун). “Слова насилуют разум, мешая рассуждению, увлекая людей бесчисленными противоречиями и неверными заключениями». Люди вірять, що володарюють над словом, та буває так, що слова виступають проти розуму, а саме це й робить філософію бездіяльною.
4.“привиди театру” – викривляюча дія хибних вчень та філософських теорій.
У схоластиці та у вченні Аристотеля основним методом була – дедукція, Бекон пропонує метод індукції, доповненої пошуком негативних випадків. Індукція – це рух від одиничного до загального, напр., фіксуючи, що кожний конкретний метал є електропровідником, доходимо висновку, що “всі метали – електропровідники”. Недолік індукції полягає у тому, що вона рідко буває повною, а це призводить до таких курйозів – “всі лебеді білі”. Отже, судження, отримані через індукції слід перевіряти експериментально.
Бекон вірив, що чуттєвий досвід є джерелом загальних ідей, але не був крайнім емпіристом. Він розмежовує: досвід плодоносний і світлоносний, надаючи великого значення першому, себто практичній користі дослідження. Та він не абсолютизує ролі практичної користі, вказуючи на важливість світлоносних досвідів, безпосередніх теоретичних досліджень для більш глибокого пізнання предмету.
Метод індукції передбачає послідовне проходження 5-ти етапів дослідження, кожен з яких фіксується у відповідній таблиці.
Таблиці: 1 – присутності (перераховуються усі випадки, де зустрічається явище); 2. – відхилення чи відсутності; 3 – порівнянь чи ступенів9співставлення збільшення чи зменшення даного ознаки в одному й тому ж предметі); 4 – відкидання(виключення окремих випадків, які не зустрічаються у даному явищі, не типові для нього); 5 – “збір плодів”(формулювання висновку на основі того загального, що є у всіх таблицях).
Бекон ілюструє свій метод на прикладі аналізу тепла, але він може примінятися до будь-якого емпіричного дослідження у конкретних науках.
Томас Гоббс. Народився у 1588 р, коли Англія розгромила іспанський флот (Велику армаду), він є сучасником вищих стадій розвитку Англійської революції. Себто, політичне життя того часу вплинуло на формування філософського мислення Гоббса. Він закінчує університет, де вивчає теологію та античну філософію, подорожує по Європі. Третій візит(1631-1637) найбільше вплинув на формування його поглядів, оскільки він встановив особисті контакти з відомими вченими того часу (Гассенді, Галілей). Звідси його механістичний світогляд(об єктивні якості властивостей тіл , які підлягають кількісному виміру).
У цей час загострюються суспільні протиріччя в Англії, що й спонукає Гоббса на соціально-політичну проблематику У 1640 р видається його перша робота – “Елементи законів”, де він виступає як захисник монархії.
Потім була еміграція до Франції, де виходить робота (1642) з філософсько-політичною проблематикою – “Про громадянина”, а у 1651р. – “Левіафан”. Тут він відстоює свої переконання про корисність сильної централізованої влади, хоча є й критичні замітки з приводу духовенства та роялістської еміграції; тут можна зустріти ідеї про можливість примирення з наслідками революційних подій у Англії. Це призводить до того, що від Гоббса відвертається більшість роялістської еміграції.
Він повертається до Англії, де продовжує працювати над своєю філософською системою: “О теле”, “О человеке”, які доповнюють трактат “Про громадянина” – ця трилогія є вершиною його філософських, соціальних та політичних поглядів.
Після його смерті у 1679р. працю “Левіафан” публічно спалюють в Оксфордському університеті.
Гоббс розуміє раціональне пізнання як спирання на чуттєвий досвід (тут він близький до Бекона) та він спирається також на європейську думку, і перш за все на раціоналізм Декарта. Себто, Гоббс вважає відчуття головним джерелом пізнання, однак він не зупиняється на констатації фактів, але й бачить сенс пізнання у раціональному виявленні причин. Він підкреслює, що філософія має спиратися на розум як на тверду основу.
Гоббс, говорячи, що лише наукова філософія осягає дійсну істину, долає теорію подвійної істини (пізнання, що спирається на віру, не може дати дійсної істини). Стосовно істини, то він вважає її властивістю наших суджень про речі, але ні в якому разі не тим, що належить самим об’єктам (і може бути пізнано відчуттями), і не тим, що спирається на одкровення чи вроджену інтуїцію.
Матеріалістична орієнтація Гоббса проявляється і у критичному аналізі онтологічного доведення буття Бога. З послідовного заперечення вроджених ідей логічно виходить і факт, що людина не може мати вродженої ідеї бога – божественної субстанції (Декарт).
Та найбільшого значення набувають його соціально-політичні погляди: “Про громадянина” та трактат “Левіафан”. У ньому Гоббс створює договірну концепцію походження держави. Висхідна думка така: природний стан – це “природна схильність людей шкодити собі взаємно, яку вони виводять із своїх пристрастей, але головне, з права усіх на все. До формування суспільства природним станом людей була війна – “війна усіх проти усіх”. Та така війна, за Гоббсом, не має переможців, оскільки це ситуація за якої кожному загрожує все.
Вихід – створити суспільство. Та окрім “згоди між людьми”, узгодження їх інтересів, необхідно щоби було дещо інше, що підсилило би й надовго зміцнило цю угоду. Таким явищем може “бути суспільна влада, яка утримує і направляє усі дії людей на шляху до суспільного блага”. Суспільна влада має спиратися на добровільне відречення (відчуження) від частини своїх прав на користь правителя. З відчуження прав на користь держави й народжується Левіафан, держава є чудовисько, але краще з нею, ніж без неї.
Держава ставить на місце законів природи закони суспільства. Цим воно, власне, обмежує природні права (угоду, на основі якої виникає держава) громадянським правом. Громадянські права є ні чим іншим, як природними правами, перенесеними на державу. А так як природні права (права людини у природному стані) були необмежені, необмеженими є й права держави, й обов язковість громадянських законів.
Гоббс розрізнює три види держави: демократію, аристократі., монархію, яку він вважає найкращою. Правитель-суверен, спираючись на розум, має турбуватися про духовне та матеріальне зростання підданих, має турбуватися про розвиток економіки, піднесенні рівня моралі. У цьому йому допомагають закони, їх обв язковість гарантується державною владою.
У свій час погляди Гоббса на державу та суспільство були прогресивними і вплинули на більшість буржуазних мислителів XVII – XVIIIст. Від його теорії угоди та виникнення держави шлях веде до “суспільної угоди” Руссо. Це був один із перших поглядів на державу та суспільство, який спирався на розум та досвід, а не на теологію.
Джон Локк. народився 1632р, Оксфорд – вчитель грецької та риторики. Цікавиться природознавством, філософськими системами Бекона та Декарта. Політичний компроміс між буржуа та дворянами – основа тогочасної революції, знаходить відображення(ідейне, теоретичне) у його творчості.
“Опыт о человеческом разуме» - йдеться про вияснення того, чого може досягнути пізнання, які його межі, яким чином воно отримує знання про зовнішній світ.
У визнанні пріоритету чуттєвого пізнання Локк близький Бекону. Він не виключає у цілому роль розуму, але визнає за ним у “досягненні істини” ще менше простору, ніж Гоббс. Вчення Локка спрямоване проти раціоналізма Декарта, проти Спінози та Ляйбніца. Локк заперечує існування “вроджених ідей”, які відіграють важливу роль у теорії пізнання Декарта, і концепцію “вроджених принципів” Ляйбніца, які, власне, є деякою природною потенцією розуміння ідей.
Людська думка (душа), за Локком, позбавлена будь-яких вроджених ідей, понять, принципів. Він вважає душу чистим листком паперу (tabula rasa). Лише досвід (за допомогою чуттєвого пізнання) цей чистий папір заповнює письменами.
Досвід – це вплив предметів зовнішнього світу на наші чуттєві органи (зовнішній досвід), тобто відчуття – основа будь-якого пізнання. Це чуттєві ідеї. Але Локк вивчає і межі людського пізнання, і сам процес пізнання, діяльність думки. Такий досвід – “внутрішній”, а ідеї, породжені внутрішнім досвідом – “рефлексії”, що виникли. Ці два досвіди(зовн. і внутр.) безпосередньо ведуть до виникнення простих ідей. А для отримання загальних ідей, необхідне міркування. Загальні ідеї – простір, час, ми отримуємо на основі чуттєвого сприйняття, напр., простір – на основі чуттєвого сприйняття відстані та розмірів окремих тіл.
Теорія пізнання. Локк розрізняє:
безсумнівне(продукт міркування) знання, яке має три сходинки: 1 – безпосередня (інтуїтивна), спирається на мислення, основа якого – узагальнення внутрішнього досвіду; 2 – демонстративне, доказове знання, яке спирається на мислення, основа якого – узагальнення ідей, отриманих на основі зовн. досвіду; 3 – чуттєве знання, яке спирається на ідеї, що прямо осягаються відчуттями( це знання має найменшу цінність).
правдоподібне ( продукт емпіричного досвіду, те, що не пройшло через сито мислительної діяльності) знання.
“Два трактати об управлении государством» - йдеться про упорядкування суспільства, про розділ влади. Локк розрізняє владу “законодавчу”, “виконавчу” і “федеративну”. Його судження про “законодавчу”, “виконавчу” владу вплинули на ідеологів французької буржуазії.
Якщо Гоббс відмовляє підданим у праві обговорювати дії “суверена”, то Локк вважає навпаки. “Угода” виникає на основі поваги до природного закону, природного права. Тому, якщо суверен (правитель) порушує ці права, його піддані мають право відмовитися від угоди. Це прогрес Локка у порівнянні з Гоббсом. Його ідеї вплинули не лише на французький механістичний матеріалізм, а й на таких значимих представників французького Просвітництва, як Руссо і Вольтер.