Тема 7. Філософія доби Нового часу План
Особливості розвитку філософії Нового часу
Емпіризм Ф.Бекона, Т.Гоббса та Дж.Локка
Раціоналізм Рене Декарта. Спіноза. Ляйбніц
Філософія французького Просвітництва. Вольтер. Руссо.
Особливості розвитку філософії Нового часу
Недоцільно шукати чітку межу між філософією Ренесансу та Нового часу, оскільки в період формування філософських систем Бекона та Декарта, в Італії та Європі ще звучать ідеї Ренесансу. У цей період центр економічного розвитку переміщується в Англію Голландію та Францію
У др. пол. XVст., за часів правління Єлизавети І, Англія стає значною колоніальною та торговою державою, що веде до розвитку мануфактури та виникненню нових суспільних відносин. Економічна діяльність, інтереси реального практичного життя ведуть цей суспільний прошарок до орієнтації на дійсне пізнання світу, зокрема природи, до орієнтації на знання, яке не було б засноване на цитатах з Біблії чи на схоластиці Аристотеля, а спиралося б на практичний досвід.
Проблематику філософії Нового часу визначили такі чинники як наукова революція XVI- XVII ст, та формування буржуазного громадянського суспільства XVIIІст.
На першому етапі панує гносеологія, на другому етапі, епоха Просвітництва – панує соціально-політична проблематика.
Наукова революція формується від праці Коперніка “Про обертання небесних сфер” до праці Ісаака Ньютона “Математичні засади натуральної філософії”.
Особливості наукової революції:
1. Відмежування наукового знання від релігії та філософських вчень минулого
2. Піднесення досвіду до рангу експерименту
3.Проголошення математики мовою науки
Виокремлення проблеми методу в самостійну сферу знання, що свідчить про зрілість науки
Чільне місце у філософії – XVIIст. посідала гносеологія. Це метод Ф.Бекона та “Роздуми про метод” Декарта, які мали намір пояснити механізм формування загальних наукових істин і розробити метод ефективного відкриття цих істин
Завдяки науці світ перетворюється на об’єкт, який потребує “очищення” його від суб’єктивних якостей (вимірів, смислів). Себто, річ треба визначати через експеримент, коли суб’єкт виключається із взаємодії речей. Перетворення речей на об’єкт відбувається паралельно з перетворенням цих речей на об’єкти технологічних маніпуляцій, так як світ є речовиною, масою, енергією. Людина ж стає суб’єктом пізнання. Виникає поняття “свідомість” (Декарт), якому приписуються пізнавальні (гносеологічні) властивості. При цьому, як і об’єкт “очищувався” від суб’єктивних домішок, так і свідомість філософи намагалися “очистити” від усього, що може викривити процес пізнання – від вірувань, авторитету, недостовірних фактів.
Основні напрямки у філософії Нового часу.
1. Визначальними були два: емпіризм(Бекон) і раціоналізм (Декарт), які виникли на основі з’ясування, яка з двох здатностей пізнання – чуттєвість чи розум – відіграють вирішальну роль у пізнанні істини. Історичні корені емпіризму та раціоналізму сягають протистояння номіналізму і реалізму в середньовічній філософії, їх споріднює трактування природи ідей, всезагального.
2. Протистояння матеріалізму та ідеалізму. Матеріалісти вважають субстанцією матерію, природу, ідеалісти – Бога, душу.
Проміжні світоглядні форми – деїзм – стверджує, що Бог створив світ і далі не втручається в його справи (Бекон, Гоббс, Локк); дуалізм – духовна та матеріальна субстанції співіснують; пантеїзм – дві субстанції єдині, світ постав водночас природою і Богом.
4. Протистояння раціоналізму – віра у всемогутність наукового пізнання та ірраціоналізму –обмеження наукового пізнання на користь релігії (Бльоз Паскаль).