Конституційний устрій Української держави 1917-1920 рр.

 

З часу створення Центральної Ради (17 березня 1917 р.) розпочався процес розбудови інститутів державності, основою якого, безумовно, стали Універсали Центральної Ради.

 

Загроза більшовицької окупації та подальший перебіг подій зумовили прийняття 22 січня 1918 року IV Універсалу, який проголошував самостійність і незалежність України та став законодавчою основою нової держави. Хоча, 29 квітня 1918 року на останньому засідання Центральної Ради було заслухано та ухвалено основний закон за назвою «Статут про державний устрій, права і вольности УНР», на його промульгацію та проголошення, на жаль, не вистачило часу. У зв’язку з цим він не набрав правової чинності, проте залишився важливим історико-правовим документом доби Української держави 1917-1918 рр. За Статутом, Україна ставала парламентською республікою з чітким поділом влади між трьома інституціями – законодавчою (Всенародні збори), виконавчою (Рада Міністрів) та судовою (Генеральний Суд). В той же час, на тому ж з засіданні Центральної Ради Михайла Грушевського було обрано першим Президентом України.

 

Правовими основами діяльності Гетьманату Павла Скоропадського стали «Грамота до всього українського народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій України». Незважаючи на вкрай несприятливі внутрішньополітичні обставини, уряд Скоропадського за неповних вісім місяців став найефективнішим в царині розбудови української державності початку ХХ ст.

 

Окремі дослідження в книзі присвячені конституційним документам Директорії та Західноукраїнської Народної Республіки. Цікавими для вивчення є приватні праці окремих науковців того часу. Наприклад, професор Отто Ейхельман в 1921 році опублікував свій «Проект Конституції основ державних законів УНР», в якій, наслідуючи М.Драгоманова, обстоював федеральну форму державного устрою із наданням значних повноважень для федеральних земель і самоврядних одиниць.

 

Конституційні декларації та реалії в часи Української Радянської Соціалістичної Республіки

 

ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад 10 березня 1919 року схвалив першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Цей Основний закон, як і Конституція РРФСР, ґрунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату.

 

У зв’язку з утворенням СРСР та прийняттям Конституції Радянського Союзу, 15 травня 1929 р. ХІ Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив нову Конституцію УСРР, яка внесла зміни щодо адміністративного устрою, зокрема, до складу України до 1940 року входила Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка.

 

Пізніше, зміна Комуністичною партією політичних орієнтирів зумовлювала відповідне правове забезпечення. Загалом за радянської доби в Україні діяло чотири конституції, які були документами радше політичними і розроблялися спершу в ідеологічних відділах ЦК КПРС.

 

Нова Конституція України у контексті становлення правової держави

 

Державно-конституційна ідея продовжувала існувати і в часи Радянської України. Громадсько-політичні організації та партії в еміграції обстоювали право на національне самовизначення України, апелювали до міжнародних організацій світу з приводу статусу УРСР у складі Радянського Союзу. Показовою в цього плані є Конституція Миколи Сціборського (1939 року), написана під впливом ідеології Організації українських націоналістів, яка визначала Україну «суверенною, авторитарною, тоталітарною та професійно-становою державою. Автор вважав однаково неприйнятними для українського суспільства доктрини комунізму та економічного лібералізму (демократії), а відтак робив ставку на націю, як на найвищу історичну й духовну цінність. Виходячи з цього, принциповими засадами його конституції було названо національну солідарність, надкласовість та позапартійність.

 

Вже на перших стадіях політичної боротьби за проголошення незалежності України, починаючи з листопада 1989 року, постало питання необхідності розробки та прийняття нового Основного закону як важливого атрибуту суверенної держави.

 

В останньому розділі книги, детально досліджуються новітні конституційні процеси в Україні, починаючи з ухвалення Декларації про державний суверенітет України в 1990 р. і закінчуючи внесенням змін до Конституції України в 2004 році. Матеріали цього розділу висвітлюють етапи політико-правового пошуку стратегії розвитку нашої держави. Окрім іншого, міститься остання чинна редакція Конституції України.

 

З книги Миколи Томенка «Історія української Конституції»

_________________________________

Від редакції: книга є навчальним посібником для студентів, науковців, викладачів, політиків та широкого кола читачів, які поглиблено вивчають національну історію та конституційне право України.