Державно-конституційні традиції у козацьку добу

 

Богдан Хмельницький мав широку програму становлення української державності. З перших років свого гетьманування він порушує проблеми врегулювання відносин із сусідніми державами, а також контролю за судноплавством на Чорному морі. Одним з найважливіших питань зовнішньої політики Козацької держави залишалися взаємини з Королівством Польським та Росією. За часів Хмельницького, були укладені такі визначальні для подальшої історії України документи як Зборівська угода 1649 року та Переяславський договір 1654 року. Останній забезпечував Війську Запорозькому самостійність у діяльності адміністрації та судочинстві, відносинах з іноземними державами, збиранні податків для українського скарбу, утриманні 60-тисячного війська. Аналізуючи історичні перипетії того періоду, можна зробити висновок про номінальну васальну залежність від Москви, яку de jure встановлював договір 1654 року, і яка de facto ніколи не існувала.

 

«Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького», укладені як угода між гетьманом Пилипом Орликом та Військом Запорозьким 5 квітня 1710 р. у Бендерах, фактично і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні.

 

Конституція Пилипа Орлика форму лювала головні принципи побудови держави: право­слав'я - панівна релігія, відновлення автокефалії, означені кордони держави, визначені в рамках Зборівської угоди, поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Конституція Пилипа Орлика, написана під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму, діяла на Правобережній Україні до 1714 року.

 

Політико-правові ідеї в Україні у хіх – на початку хх ст.

 

Майбутня доля України була головним предметом шукань та діяльності і в народницьку добу. Постають перші політичні організації з українською програмою та продовжує наповнюватися відповідним змістом українська ідея державницького спрямування. Теоретичні набутки інтелектуалів «Новгород-Сіверського патріотичного гуртка» (саме з його діяльністю історики пов’язують створення «Історії Русів») були розвинуті українськими масонами.

 

Показовою щодо цього була полтавська ложа «Любов до істини» (1818 р.), членом якої серед інших був Іван Котляревський. Один із найвизначніших учасників ложі Василь Лукашевич намагався створити «Малоросійське товариство» з метою відокремлення України від Росії, проте не знайшов достатньо прихильників.

 

Важливу роль у розвитку української громадсько-політичної думки в цей період відіграло Кирило-Мефодіївське товариство (1846- 1847 рр.). Виходячи з ідей панславізму, воно розробило модель суспільства, що базується на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Основні документи кирило-мефодіївців виходили з ідеї необхідності створення слов’янського союзу. Один з членів товариства Георгій Андрузький розробив «Начерки Конституції Республіки», особлива увага в якому приділялася питанням самоврядування. Документ визначав особливості функціонування громади як основи суспільного життя, описував механізми діяльності округу, області, штату. Держава мала об’єднати сім автономних штатів зі своїми президентами: 1) Україна з Чорномор’ям, Галичиною та Кримом; 2) Польща з Познанню, Литвою і Жмуддю; 3) Бессарабія з Молдавією і Валахією; 4) Остзея; 5) Сербія; 6)Болгарія; 7) Дон.

 

Українська політико-правова платформа дістала розвиток у працях Михайла Драгоманова в останній чверті ХІХ століття, який створив концепцію суспільства – федералізм з максимальною децентралізацією та самоврядуванням громад і областей. М.Драгоманов розробив конституційний проект перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу – «Проэктъ основаній Устава украинскаго общества «Вольный союзъ»   - «Вільна спілка» (1884 р.).

 

Спадкоємцем політико-правових концепцій кирило-мефодіївців та  М.Драгоманова став історик та політичний діяч Михайло Грушевський. Конституційний проект Михайла Грушевського 1905 року ґрунтується на двох основних принципах: репрезентаційний уряд; національно-територіальна децентралізація.

 

Націонал-радикальне крило українського руху запропонувало в тому ж 1905 році свій варіант конституційного проекту. Основний закон «Самостійної України» Спілки народу українського (Микола Міхновський),  пропонував створення президентської республіки, де законодавчу владу обіймає рада представників та сенат.

 

На початку ХХ ст. в Україні конституційно окреслилися два напрямки політико-правової думки: народницько-федеративний та консервативно-державницький. Перший пов’язаний, насамперед, з Михайлом Грушевським і був вельми популярний в Україні; другий – із Миколою Міхновським і проходив стадію становлення.