2.2. Зміст, характер і види праці

Процес праці є складним соціально-економічним явищем, кот­ре розкривається в двох аспектах.

• 3 одного боку, це процес доцільної діяльності людини, спря­мований на перетворення предметів праці на споживчі вартості. Впливаючи на предмети праці, перетворюючи їх та видозмінюючи для досягнення конкретної мети виробництва, людина витрачає фізичну та нервову енергію. Це визначає фізіологічний аспект про­цесу праці, хоча водночас праця є і матеріальним процесом, вира­жаючи ставлення людей до природи.

• 3 іншого боку, в процесі праці людина не лише цілеспрямо­вано впливає на предмети праці за допомогою засобів праці, а й взає­модіє з іншими людьми, вступаючи в певні суспільні відносини. Тобто в цьому аспекті праця проявляється як суспільне явище.

Праця за своїм змістом є матеріальним процесом ставлен­ня людей до природи, а за характером — суспільним процесом, який виражає взаємовідносини людей у процесі їхньої спільної діяльності. Праця в кожному конкретному випадку набуває пев­ної форми організації та відбиває соціально-економічні особливості найсуттєвіших ознак виробничих відносин.

Розглядаючи поняття "зміст праці", варто зазначити, що зміст праці є складною категорією, котра охоплює комплекс явищ взає­модії людини і природи. Це поняття характеризує взаємодію особистісних і речових чинників процесу праці, обсяг і структуру трудових функцій людини, її професійні знання, необхідні для здій­снення трудового процесу вміння та навички. До основних еле­ментів, що характеризують зміст праці, відносять такі категорії як "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці.

Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини; це об'єктивні обставини праці (наприклад, параметри обладнання, півень загальної та професійної культури, методи організації праці, родючість землі тощо), котрі зумовлюють дієздатність працівника та результативність зусиль. Продуктивність праці виражається в її результативності. Повнота реалізації можливостей, закладених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтен­сивності.

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат (фізич­ної та розумової енергії) на одиницю робочого часу, напруженість праці. Людина за певний проміжок робочого часу (день, годину) здатна витратити певну кількість своєї життєвої сили, енергії, і за­лежно від її обсягу (тобто рівня інтенсивності праці) повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила праці. Підвищен­ня інтенсивності праці за своїми результатами рівнозначне збіль­шенню тривалості робочого дня.

Особливості витраченої робочої сили, відмінності її з погляду внутрішніх властивостей характеризує категорія якості праці, кот­ра визначається рівнем професійної майстерності працівника, його освіченістю, сумлінністю, творчістю, зацікавленістю, комуніка­бельністю тощо.

Складність праці характеризується функціями, котрі викону­ють працівники у виробничому процесі. Чим складніша праця, тим більшої спеціальної професійної підготовки й кращих здібностей працівника вона потребує.

У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливають фактори виробничого середовища, які характеризує категорія важ­кості праці. Вона визначається рівнем фізичних зусиль та нервової напруги, необхідним для нормального виконання роботи. Фізична важкість праці, як правило, супроводжує роботи невеликої склад­ності (наприклад, пересування вантажу), психічна важкість, навпаки, роботи дуже високої складності й відповідальності (наприк­лад, складні хірургічні операції). Найважчими є роботи, в яких поєднується фізичне й психічне навантаження, в ході яких виникає небезпека для життя (наприклад, робота рятувальників, пожежника т. ш.). Всі зазначені вище категорії відображають різні сторони трудової діяльності людини та зазнають постійних змін під впливом трансформацій у змісті праці, що відбуваються в результаті нау­ково-технічного прогресу.

Розглядаючи категорію "характер праці", варто звернути ува­гу на існування двох поглядів на це поняття. Один полягає в тому, що поняття характеру праці відображає особливості процесу праці, який здійснюється в тих чи інших організаційно-технічних умо­вах (наприклад, ручна чи механізована праця, проста чи складна за характером праця, творча чи рутинна тощо). В цьому випадку поняття "зміст" і "характер" праці накладаються одне на одне, оскільки за їх допомогою виражаються одні й ті самі явища зі сфе­ри взаємодії людини і природи. Саме тому варто звернути увагу на інший погляд, що визначає характер праці як категорію, котра відображає особливості взаємозв'язку людей у процесі їх спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними залежно від їх участі у процесі праці (праця приватна і наймана, індивідуальна і колективна). Взагалі від одностороннього трактування характеру праці потрібно відмовитись, а розглядати це поняття необхідно комплексно — з погляду суспільної форми праці, і як категорію, що формується під впливом особливостей змісту праці за ознака­ми рівня кваліфікації, умов праці, частки фізичної та розумової праці тощо.

Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відоб­раження у різноманітності видів праці.

Класифікація видів праці, як це показане на рис. 2.3, здійсню­ється за різними ознаками. Тривалий час розглядаючи види праці, посилалися передусім на К. Маркса, згідно з вченням якого праця, яка створює товар, є одночасно абстрактною та конкретною. Конк­ретна праця — це корисна праця, котра витрачається у певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Ре­зультатом різних видів конкретної праці є різні споживчі вартості (товари та послуги).

Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-еко­номічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюєть­ся процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). Якщо творцем споживчої вартості є конкретна праця, то творцем вартості виступає абстрактна праця, оскільки однорідність праці робить товари порівнюваними між со­бою.

Видатний російський вчений в галузі економіки праці Б.М. Генкін по-іншому підходить до класифікації видів праці. Кожен тру­довий процес він розглядає як поєднання трьох компонент; регла­ментованої (-праці), новаційної (-праці) і духовної (-праці).

Регламентованою (-працею) називається діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об'єктивної можливості змінити цю техноло­гію. Типовим прикладом діяльності, в котрій переважає -праця, є виконання виробничої операції робітником на конвеєрі з регла­ментованим ритмом. Також це може бути і діяльність чиновника, котра зводиться до чіткого й однозначного виконання інструкцій. Тобто а-праця може бути не лише фізичною, але і розумовою.

Новаційною, творчою (-працею) називається діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сферах. Результатом -праці є нові ідеї та образи. Переважно творчою є праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо. Найвищим проявом твор­чості є мистецтво, оскільки у цій сфері діяльності виключається копіювання, продукт є суто індивідуальним, відображаючи осо­бистість автора.

Виділення -праці та -праці достатнє для аналізу праці в га­лузях матеріального виробництва. У сферах нематеріальної діяль­ності людини (літературі, мистецтві, філософії та ін.) дедалі біль­шого значення набуває духовна складова діяльності людини.

Духовною (-працею) називається діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування. Така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпи­мості, жорстокості (зосередження сил зла).

Нарощення виробництва і споживання матеріальних, соціаль­них, інтелектуальних, естетичних і духовних благ можливо забез­печити лише за рахунок

1. збільшення обсягів спожитих природних і людських ресурсів;

2. покращання використання природних і людських ресурсів;

3. покращання взаємовідносин між людьми.

Результат регламентованої (-праці) — обсяг продукції — мож­на збільшити лише за рахунок збільшення тривалості або інтен­сивності роботи.

Результат новаційної (-праці) не залежить безпосередньо від тривалості та інтенсивності роботи. Він визначається передусім творчими здібностями до певного виду діяльності, мотивованістю (активністю) людини та умовами їх реалізації в суспільстві зага­лом і на робочому місці зокрема.

Позитивна духовна (-праця) створює естетичні й правові умо­ви для зростання продуктивності й покращання відносин між людь­ми. Негативна -праця веде до деградації людини, природи й су­спільства.

Таким чином, Б.М. Генкін приходить до висновку, що добро­бут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: ве­личини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів. Тобто основною метою соціально-економічної по­літики має стати збільшення частки розумних і чесних людей та створення умов для їх плідної діяльності. До досягнення цієї мети прагнуть усі розвинені країни, використовуючи для її реалізації такі могутні засоби, як інвестиції в людський капітал (освіту, роз­виток персоналу, якість життя і т. ін.), заохочення інтелектуаль­ної імміграції, активна пропаганда здорового способу життя, куль­тивування високої моральності та ін.1

Будь-яка конкретна праця може бути розглянута за різними групами класифікаційних ознак видів праці (рис. 2.3). За ознака­ми характеру та змісту праці в соціальному аспекті розрізняють такі види праці: наймана та приватна (власника чи орендаря). Соці­альний характер праці знаходить своє відображення і в двох її організаційних формах: індивідуальна та колективна праця. Соці­альний характер праці має прояв і у формуванні способів мотивації праці, згідно з якими розрізняють працю за бажанням, за необхід­ністю та з примусу. Структурний аспект характеру праці формуєть­ся під впливом особливостей змісту праці з погляду ступеня інтелектуалізації та кваліфікаційної складності трудових функцій і виділяє фізичну працю та розумову; репродуктивну і творчу; різного ступеня кваліфікаційної складності, котра визначається складом і кількістю елементів трудової функції, їх різноманітні­стю, новизною, умовами виконання.

Класифікація за ознаками предмета і продукту праці базуєть­ся на професійному, функціональному та галузевому поділі праці. За професійною ознакою виділяється праця наукова, інженерна, управлінська, виробнича, лікарська тощо. За функціональною ознакою види праці поділяються залежно від їх цільового призна­чення, сфери застосування та функціональної ролі в економічно­му циклі господарської діяльності. За цією ознакою розрізняють працю підприємницьку, інноваційну, відтворювальну та комерцій­ну. За галузевою ознакою класифікація видів праці відбувається з урахуванням галузевих особливостей, котрі стосуються лише здійс­нюваних на підприємстві процесів основної діяльності, що дає змо­гу виділити промислову, сільськогосподарську, будівельну, транс­портну, комунікаційну працю та безліч їхніх різновидів.

За засобами та способами праці розрізняється: праця ручна (тех­нічно неозброєна), механізована (технічно озброєна) та автомати­зована (комп'ютеризована); низько -, середньо- та високотехнологічна; з різною мірою залучення людини. Для ідентифікації видів праці за названими критеріями можна встановлювати відповідні кількісні вимірники, враховуючи як ознаки робочого місця, так і характеристики зайнятості працівника.

За умовами праці, характеристиками та рівнем їх сприятливості для людини вирізняють такі види праці: праця стаціонарна та не­стаціонарна; наземна та підземна; важка, середньої важкості та лег­ка, приваблива та неприваблива; вільна та з різним ступенем рег­ламентації.

Для загальної характеристики того чи іншого виду конкретної праці використовуються всі ці групи ознак у їх поєднанні. Всебічна характеристика праці для конкретних працівників чи колективів у цілому має слугувати базою для оцінки її відповідності вимогам, що випливають з економічних та соціальних потреб підприємства чи індивіда.